Мiсцевi державнi архiвнi установи. 1 страница
Галузевi державнi архiви
4. Державний архiв в Автономнiй Республiцi Крим.
З 20.05. 2004 р. до державних архівів України офіційно приєдналися трудові архіви.
Трудовий архів – це місцева архівна установа для централізованого тимчасового зберігання документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб, та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду
6. Іншi мiсцевi архiвнi установи.
7. Архiвнi пiдроздiли державних наукових установ, музеїв та бiблiотек.
8. Архiвнi пiдроздiли органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, державних i комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй.
9. Архiвнi пiдроздiли об'єднань громадян, релiгiйних органiзацiй, а також пiдприємств, установ та органiзацiй, заснованих на приватнiй формi власностi.
10. Архiвнi установи, заснованi фiзичними особами.
11. Науково-дослiднi установи, а також пiдприємства та органiзацiї у сферi архiвної справи i дiловодства.
Центральні державні архіви України
n Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України)
n Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України)
n Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України)
n Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАЛ України)
n Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного (ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного)
n Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України
Галузеві державні архівні установи
n Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України (ГДА МВС України)
n Галузевий державний архів Міністерства оборони України (ГДА МО України)
n Галузевий державний архів гідрометеорологічної служби (ГДА Гідрометслужби)
n Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ)
n Галузевий державний архів Держкомгеології України - Державний інформаційний геологічний фонд (ГДА Держкомгеології України - Геоінформ)
n Галузевий державний архів фінансових посередників Фонду державного майна України
n Державний картографо-геодезичний фонд України (Укркартгеоформ)
Мережа державних архівів України включає 680 установ (7 центральних, 25 обласних та в Автономній Республіці Крим, 2 - у містах Києві та Севастополі, 488 архівних відділів райдержадміністрацій, 164 архівних відділи міських рад). Крім того, в Україні діє 477 трудових архівів.
3.3. ЦЕНТРИ ЗОСЕРЕДЖНЕННЯ ЦІННИХ ТА УНІКАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ НАФ В УКРАЇНІ
Винятково цінні та унікальні документи, їхні колекції зосереджені в сховищах Центральних державних історичних архівів у Києві та Львові.
Історія Центрального державного історичного архіву в Києві починається зі створення в 1941 р. Центрального державного історичного архіву УРСР. У 1992 р. на його базі було створено Центральний державний історичний архів України.
Центральний державний історичний архів у Києві налічує 1428 фонди і 12644596 справи з ХІІІ ст. до1921 р.
У ЦДІАК України сконцентровано документи, що висвітлюють історію нашої держави періоду її входження до складу Литви і Польщі (з ХІV до кінця ХVІІІ ст.), Росії (з першої половини ХVІІ ст. до Лютневої революції 1917 р. в Росії). Важливе місце займають фонди установ Гетьманщини (друга половина ХVІІ ст. - остання чверть ХVІІІ ст.).
Найдавнішою пам'яткою архіву є Євангеліє грецькою мовою на пергамені ХІІІ ст.
Певну специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, в якому зосереджено 664 фондів і 1090120 справи з 1233 р. до 1999 р.
Історія архіву починається з 1784 р.
Архів містить документи періоду Галицько-Волинського князівства, фонди центральних установ і організацій старопольського періоду (ХІV-ХVІІ ст.), австро-угорського (1772-1918) та російського (1914-1915) панування в Галичині, Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (1917-1918), Польщі міжвоєнного періоду (1918-1939), а також невеликі групи документів радянського періоду (1939-1941) та німецької окупації (1941-1944). Документи архіву висвітлюють економічний, політичний і культурний розвиток Західної України, боротьбу українського народу за створення незалежної держави.
Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот (1176-1800).
Найважливіші документи НАФ, присвячені новітній історії України (після 1917 р.), зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України у м. Київ. Архів було створено в 1992 р. на базі Центрального державного архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР і Центрального державного архіву Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління Української РСР (1980-1992). У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України налічується 3148 фондів, 1963607 справ,18716 од. зб. науково-технічної документації з 1917 р. до 1985 р.
Скарбницею документів та пам'яток новітньої політичної історії України є Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України.(1991р., м..Київ), який було створено на базі Єдиного партійного архіву Інституту історії партії та Жовтневої революції в Україні при ЦК КП(б)У (1929-1939), Центрального партійного архіву ЦК КП(б)У (1939-1945), Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1945-19991). Архів налічує 54 фондів, 254915 справи з 1918 р. до 1999 р.
Зростаючу роль у системі архівних установ України відіграє Центральний державний кінофотофоноархів Україниімені
Г. Пшеничного в Києві (з 1932 р.).
У фондах зосереджено 59938 од. зб. кінодокументів з 1896 р. до 1996рр.; 363289 од. зб. фотодокументів з 1853р. до 1998 р.; 21245 од. зб. фонодокументів з 1900 р. до 1995 р.; 42 од. зб. відеодокументів з 1996 р. до 2000 р.
Найбільш ранніми фотодокументами, що зберігаються в архіві, є контратипи портретів Тараса Шевченка, окремих подій оборони Севастополя під час Кримської війни 1853-1856 рр., альбом світлин з видами Києва другої половини ХІХ ст., негатив-оригінал на склі 1896 р. із зображенням будівництва доменної печі металургійного заводу товариства "Уніон" в Макіївці.
Найбільш ранніми кінодокументами архіву є фрагментарний кіносюжет про коронацію Миколи ІІ (1896), кінофільми "200-річний ювілей Полтавської битви" (1909), "Польоти авіатора Уточкіна в Кишиневі" (1911), "Похорони А. Н. Терещенка" (1912).
Перші звукозаписи художніх творів на грамплатівках виробництва фірм "Полідор" (Німеччина) і "Грамофон" (Англія) датуються 1927-1928 рр., звукозаписи документального характеру на магнітній плівці відносяться до періоду війни 1941-1945 рр.
Серед фонодокументів хронікально-документального характеру - значна кількість звукозаписів виступів політичних діячів, видатних діячів науки та культури. Особливу цінність становлять записи художніх творів у виконанні корифеїв українського мистецтва П. Білинника, Б. Гмирі, М. Гришка,
М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського, О. Петрусенко, Г. Юри та ін.
Своєрідне місце в системі архівних установ займає Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України.
У 1992 р. архів було створено на базі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР (1966 р.)
ЦДАМЛМ України налічує 1361 фондів, 265884 од. зб. за 1713-1999 рр., 18775 од. зб. фотодокументів за 1902-1999 рр.
У ЦДАМЛМ України зосереджено фонди державних установ, творчих спілок та громадських організацій, в тому числі фонди установ, діяльність яких припадає на ХІХ - початок ХХ ст. , особисті фонди державних діячів культури, мистецтв та літератури.
У 1989 р. у Харкові створено Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТА України)
Архів зберігає документацію об'єктів капітального будівництва і промислових виробів, технологічних процесів, наукових розробок організацій та підприємств провідних галузей народного господарства України: енергетики, металургії, вугільної, газової, нафтової, хімічної промисловості, автомобільного, тракторного, сільськогосподарського, важкого і транспортного машинобудування, архітектури.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Архівознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Гол. ред. Я. С. Калакура. К., 1998. - 314 с.
2. Архівознавство: Підр. для студ. іст. ф-тів вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я. С. Калакури та І.Б. Матяш. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - К.: Видавн. дім "КМ Академія", 2002. - 356 с.
3. Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І.Б. Матяш та К. І. Климової. - К.: Видавн. дім "КМ Академія", 2002. - 612 с.
4. Хрестоматія з архівознавства: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. / Держкомархів України. УДНДІАСД; Упоряд.: Г.В. Боряк,
5. Перший український термінологічний тлумачний нормативний словник "Архівістика" (1998) - колективна праця, здійснена під керівництвом К. Є. Новохатського.
6. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць / Держкомархів України. УНДІАСД. - К., 1999.
7. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий наук. зб. / Держкомархів України. УНДІАСД. - Вип. 5. - К., 2002. - 362 с.
8. Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД. - К., 1996.
9. Веб-сайт „Архіви України”. WWW.ARCHIVERS.GOV.UA
ТЕМА 4: НАФ УКРАЇНИ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ
Зміст:
4.1. З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРО СУКУПНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД ДЕРЖАВИ
4.2. СКЛАД І СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ
4.3. ПРАВО ВЛАСТНОСТІ НА ДОКУМЕНТИ НАФ
Ключові слова:Національний архівний фонд України, особливо цінні документи, унікальні документи, критерії цінності.
Скорочення: НАФ, ДАФ, ОЦ, УД, ЕК
Цілі та завдання вивчення теми: Успішне вивчення дозволяє мати уяву про Національний архівний фонд України, його структуру та правові засади, знати критерії цінності документів.
4.1. З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРО СУКУПНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД ДЕРЖАВИ
У 1918 р. вперше з’явилося поняття єдиного Державного архівного фонду як сукупності документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, тісно пов’язаних з історією народу, становленням і розвитком держави. В Україні постанову „Про єдиний державний архівний фонд УРСР” вперше було прийнято у 1925 р. Склад ЄДАФ України визначився в ній як сукупність закінчених діловодством, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР, пізніше до складу увійшли „конфісковані рукописи”, культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, „в тому числі заборонені постанови та оголошення”, рукописи літературних і наукових творів, „заборонені ілюстративні матеріали”.
Паралельно з ЄДАФ з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП(б). Двозначність терміна „єдиний” було знято у 1941 р. із впровадженням поняття Державного архівного фонду.
В результаті розпаду СРСР у 1991 р. у новій незалежній державі з’явилися законодавчі акти в галузі архівної справи. Назву „національний” було закріплено в 1992 р. у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі „Про Національний архівний фонд і архівні установи”, прийнятому 24 грудня 1993 р.
Під поняттям Національного архівного фонду України (НАФ України) розуміють сукупність документів, незалежно від їхнього виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України або за її межами (і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну), відображають історію духовного і матеріального життя українського народу, мають наукову історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України “Про Національний архівний фонд і архівні установи”.
4.2. СКЛАД І СТРУКТУРА НАФ.
До реального формування НАФ Україна вперше в своїй історії приступила після відновлення незалежності. Основою вітчизняного НАФ стала українська частина ДАФ СРСР, а також передані на державне зберігання архіви та документи КПУ і ЛКСМУ. Водночас було створено галузеві державні архіви, які активно почали збирати документи НАФ у системах озброєних сил, внутрішніх справ, служби безпеки, гідрометеорології, геодезії і картографії. Рукописні книги та писемні пам’ятки, особові архівні фонди діячів науки і культури в Україні сформовані у бібліотеках та академічних інститутах, яким надано статус архівних установ та право постійного зберігання документів на засадах державної власності. Серед них: Інститут рукопису НБУВ, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, відділи рукописів Інституту літератури імені Т.Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М.Рильського, Інституту археології, відділи рукописів Одеської та Харківської наукових бібліотек.
Національний архівний фонд можна поділити на три епохи:
1. Документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди в межах сучасної України в діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ і підприємств усіх форм власності, окремих осіб. У свою чергу, вони поділяються на:
a. Документи суто українського походження часів Київської русі (X-XII ст.), Галицько-Волинського та інших князівств, які виникли на теренах колишньої Київської русі (XII-XIV ст.), Гетьманщини (XVII-XVIII ст.), Запорізької Січі (XVI-XVIII ст.), Центральної Ради і директорії Української Народної республіки (1917-1920 рр.), Української держави (1918 р.), Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр.), Карпатської України (1938-1939 рр.), Української радянської Соціалістичної республіки (1917-1991 рр.), незалежної України (з 24 серпня 1991 р.), документів провідних діячів цих періодів;
b. Документи діяльності представників влади інших держав, до складу яких з кінця XIV - до середини 40-х років XX ст. входили українські землі (фонди й окремі документи адміністративно-військових, судово-поліцейських органів і установ, інших організацій Польсько-Литовської держави, Кримського ханства й Турецької імперії, Московського царства, Російської імперії, тимчасового уряду Росії, білогвардійських адміністрацій генералів А. Денікіна і П. Врангеля, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, а також фондів особового походження);
c. Документи окупаційних установ Німеччини (1941-1941 рр.) і створених ними органів місцевого самоврядування.
2. Документи українського походження, що утворилися за межами України в діяльності української політичної та трудової еміграції, зокрема еміграційних урядів УНР, ЗУНР, українських політичних партій і об'єднань, культурно-освітніх і наукових установ, громадських організацій та окремих осіб, і повернулися на Батьківщину в порядку реституції, на підставі дарування.
3. Документи іноземного (неукраїнського) походження, що утворилися на теренах інших держав і з різних причин (війни, революції) опинилися на території України, стали складовою і невід'ємною частиною історико-культурної спадщини її народу. До Національного архівного фонду належать також архівні документи, які зберігаються за межами України та відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну.
Головне завдання держави – забезпечення збереженості документів НАФ. Для цього передбачено
- державний облік архівних документів,
- державна реєстрація
- контроль за додержанням законодавчих вимог щодо їхнього зберігання,
- державна допомога недержавним власникам НАФ
- турбота держави про виявлення та збирання зарубіжної україніки, повернення архівних цінностей в Україну.
- правова основа для існування архівної системи
Підстава включення архівних документів до НАФ є експертиза їхньої цінності, яку проводять експертні комісії (ЕК) різних рівнів.
Особливо цінні і унікальні документи НАФ
Чільне місце у складі НАФ України належить особливо цінним (ОЦ) і унікальним (УД) документам.
ОЦ – визначена експертизою категорія цінності архівних документів, які містять особливо важливу інформацію про державу, суспільство та її видатних представників або особливу характеристику окремих зовнішніх ознак документу. До ОЦ можуть бути віднесені як окремі документи чи одиниці зберігання, так і групи одиниць зберігання і навіть окремі архівні фонди у повному обсязі.
Закон “Про Національний архівний фонд і архівні установи” виокремив з ОЦ документів ще вищу категорію цінності – унікальні документи (Головний компонент НАФ).
УД– визначена експертизою категорія цінності архівних документів, які мають виняткове значення для історії держави, суспільства, і аналоги якого за документальною інформацією або зовнішніми ознаками відсутні.
До УД передбачено особливу форму обліку – облік у Державному реєстрі національного культурного надбання після віднесення експертами документів до УД.
До УД можуть бути віднесені акти органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ та підприємств усіх форм власності, окремих осіб, інші письмові та графічні матеріали, кінофотофонодокументи, записи фольклорних творів (усних та музичних), рідкісні друковані видання, які виникли в різні історичні періоди у кордонах сучасної України та поза її межами.
Зарахування документів НАФ усіх форм власності до УД - це комплекс організаційних, науково-методичних і практичних заходів щодо встановлення критеріїв визначення УД, вироблення методики їх виявлення, порядку включення до Державного реєстру національного культурного надбання, організації обліку та забезпечення схоронності.
Визначення виключної історико-культурної цінності документів НАФ і віднесення до УД відбувається з урахуванням певних критеріїв:
а) статус і значення фондоутворювача;
б) походження документів;
в) авторство документів;
г) час створення документів;
д) цінність інформації, відображеної в документах;
е) юридична сила документів та їхня оригінальність;
є) наявність художніх або палеографічних особливостей документів, їх оздоблення, місце та історичні умови виникнення документів.
Заходи забезпечення збереженості УД :
- в обов'язковому порядку створення страхових копій, щозберігаються окремо від оригіналів, перебувають на державному зберіганні і можуть бути використані лише з дозволу власника оригіналу УД.
- обов'язкове страхування.
4.3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ДОКУМЕНТИ НАФ
Закон України “Про НАФ і архівні установи” визнає три форми власності на документи НАФ: державну, колективну і приватну (за Конституцією України фігурують державна, комунальна і приватна форми власності). При цьому наголошується, що всі власники документів НАФ мають рівні права.
Класифікація НАФ за аспектами власності:
а) державні архівні установи системи Держкомархіву та іншого підпорядкування;
б) архіви громадських об'єднань на правах колективної власності;
в) приватні архіви, приватні колекції або окремі документи, що перебувають у власності громадян.
За Архівним законом (ст. 25) у разі недотримання належних умов збереженості власник може за рішенням суду бути позбавленим права власності на ці документи у порядку, встановленому законодавством (ст. 23).
Кабінет Міністрів України може обмежувати доступ до документів НАФ громадян тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їхніх державних архівів.
Закон передбачає норму про обов'язкову реєстрацію архівних документів, які пройшли експертизу цінності..
Власник документів зобов'язаний ставити до відома державну архівну установу, яка видала реєстраційне свідоцтво, про передачу права власності на документи або про будь-які зміни місцеперебування їх, умов зберігання чи використання. Відчуження документів у будь-якій формі має бути документально засвідчене: при даруванні чи пожертвуванні це можуть бути листи, відповідні свідоцтва, при купівлі – рахунок, угода про продаж, при успадкуванні – заповіт тощо.
Власник документiв НАФ та iншi особи, якi користуються зазначеними документами, не мають права їх знищувати, пошкоджувати або змінювати змiст цих документiв, безповоротно передавати за межі України. У сучасних економічних умовах актуальним є розроблення методів грошової оцінки документів НАФ та віднесення до складу НАФ документів недержавної власності.
Вивозити оригінали документів НАФ за межі України забороняється, зокрема тимчасового експонування документів на виставках або реставрація матеріалів за кордоном.
Юридичні i фiзичнi особи, якi мають документи, вiд часу створення яких минуло понад 50 рокiв, або якi продають чи вивозять архiвнi документи за кордон, зобов'язанi повiдомити про це одну з державних архiвних установ з метою вирiшення питання про проведення експертизи цiнностi цих документiв.
Документи вносяться до НАФ впорядкованими за рахунок власника вiдповiдно до вимог, встановлених центральним органом виконавчої влади у сферi архiвної справи i дiловодства. Рiшення про вилучення документiв iз Нацiонального архiвного фонду приймаються експертними комiсiями (ЕК) за погодженням iз центральним органом виконавчої влади у сферi архiвної справи i дiловодства. Забороняється вилучення документiв iз Нацiонального архiвного фонду за мотивами конфiденцiйностi чи таємностi iнформацiї, що мiститься в них, а також iз полiтичних чи iдеологiчних мiркувань.
Спори мiж архiвними установами i власниками документiв з питань призначення експертизи їх цiнностi, внесення документiв до Нацiонального архiвного фонду або вилучення з нього вирiшуються у судовому порядку.
Архiвнi документи, що нагромадилися за час дiяльностi органiв державної влади, державних пiдприємств, установ та органiзацiй, а також документи, що переданi державним архiвним установам iншими юридичними i фiзичними особами без збереження за собою права власностi, є власнiстю держави.
Архiвнi документи, що нагромадилися за час дiяльностi органiв мiсцевого самоврядування, комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй, а також документи, що переданi архiвним вiддiлам мiських рад iншими юридичними i фiзичними особами без збереження за собою права власностi, є власнiстю територiальних громад.
Архiвнi документи, що не мають власника або власник яких невiдомий, переходять у власнiсть держави на пiдставi рiшення суду, винесеного за заявою державної архiвної установи, крiм випадкiв, передбачених законами України.
Спори щодо здiйснення права власностi на документи НАФ вирiшуються у судовому порядку.
Документи НАФ, що належать державi, територiальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизацiї, купiвлi-продажу, застави або iнших угод, пов'язаних з передачею права власностi, i надаються лише в тимчасове користування. Право власностi на зазначенi документи може бути передане лише згiдно з мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, i законами України.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Архівознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Гол. ред. Я. С. Калакура. К., 1998. - 314 с.
2. Архівознавство: Підр. для студ. іст. ф-тів вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я. С. Калакури та І.Б. Матяш. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - К.: Видавн. дім "КМ Академія", 2002. - 356 с.
3. Перший український термінологічний тлумачний нормативний словник "Архівістика" (1998) - колективна праця, здійснена під керівництвом К. Є. Новохатського.
4. Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД. - К., 1996.
5. Закон України про Національний архівний фонд та архівні установи. –К, 2001
6. Веб-сайт „Архіви України”. WWW.ARCHIVERS.GOV.UA
ТЕМА 5: АРХІВНА УКРАЇНІКА
Зміст:
5.1. УКРАЇНСЬКИЙ КОМПЛЕКС.
5.2. ЗАРУБІЖНИЙ КОМПЛЕКС.
5.3. ПРОБЛЕМИ ОПРАЦЮВАННЯ І ПЕРЕДАЧІ В УКРАЇНУ АРХІВНОЇ УКРАЇНІКИ.
Ключові слова: архівна україніка, український і зарубіжний комплекси архівних матеріалів, інкорпорація.
Цілі та завдання вивчення теми: Успішне вивчення теми дозволяє мати уяву про наявність величезних масивів інформації з історії і культури України, що зберігаються за кордоном; про доступ до архівної україніки та проблеми повернення архівних документів в Україну, орієнтуватися в комплексах документацій архівної україніки.
5.І УКРАЇНСЬКИЙ КОМПЛЕКС
Український комплекс складають документальні матеріали, створені Урядом України; місцевими органами управління Російської імперії або СРСР, що діяли на українських землях; іншими установами, зареєстрованими в Російській імперії або СРСР, чия діяльність відбувалася на сучасних українських землях; або окремими особами (незалежно від національності), що були підданими України, або етнічними українцями – підданими Російської імперії.
Основні групи документів українського комплексу:
1. Офіційні документи давніх українських урядових установ, що діяли на сучасних українських землях (у т.ч. будь-які фрагменти офіційних державних документів, що були створені українськими урядовими установами, а потім захоплені іншими імперськими режимами або вивезені за кордон емігрантами і тепер на законних підставах являють собою частину національної архівної спадщини України).
2. Дипломатичні та інші офіційні документи і матеріали, створені за кордоном українськими місіями або представниками офіційних українських установ та організацій.
3. Офіційні документи центральних установ, яким владами попередніх імперських режимів було доручено адміністративну діяльність на українських землях. Це документи Росії, Польщі, Австрії, Угорщини, Австро-Угорщини, Румунії і Туреччини.
5. Офіційні державні документи провінційних, регіональних та місцевих органів, що перебували на українських землях, і були утворені владою попередніх імперських режимів (у т.ч. документи КПУ радянського періоду).
5. Документи офіційних українських військових підрозділів або виразно українські складники документації російських (радянських) збройних сил.
6. Документи, що виникли за кордоном, за межами колишньої Російської радянської імперії внаслідок діяльності там представників інших недипломатичних офіційних українських (радянських) державних установ. Таких офіційних документів радянського періоду існує значно більше, аніж тих, що виникли в дореволюційні часи, тому що держава в цей період мала надзвичайні функції в усіх сферах господарського та суспільного життя, і, отже, її представників за кордоном було значно більше. Це документи офіційних українських торговельних місій, представництв преси та ін.
7. Документація українських недержавних приватних установ: ділові, церковні або культурні представництва, що офіційно не контролювалися державою. До цієї категорії належать документи закордонних представництв тих українських установ або організацій, що мали офіційний дозвіл на ділову діяльність у межах України. В більшості країн такі документи підпадають під закони щодо приватної або корпоративної власності, хоча за радянського режиму вони скоріше за все були націоналізовані.
8. Документація нелегальних організацій або організацій у засланні та окремих осіб, у т.ч. підпільних та дисидентських груп, що діяли на території сучасної України в часи російського імперського чи радянського режимів.