Марчелло Мальпігі

Марчелло Мальпігі (10 березня 1628 – 30 листопада 1694) – італійський біолог і лікар, один із засновників мікроскопічної анатомії. Відкрив явище капілярного кровообігу. Описав мікроскопічну будову низки тканин і органів рослин, тварин та людини. Проводив дослідження в галузі гістології, ембріології та порівняльної анатомії.

Його батько – Марк Антоній Мальпігі, дворянин середнього достатку, мати – Марія Кремоніні. У 12 років батько віддав його в школу, де хлопчик вивчав латинську мову, риторику та інші предмети.

Виявивши в Марчелло неабиякі здібності, батько 1645 року спорядив його в університет Болоньї. За порадою свого першого вчителя Наталі, Марчелло обрав для спеціалізації медицину, в якій його понад усе захоплювала анатомія. На медичному факультеті його основними вчителями були: з анатомії – Бартоломео Массарі, а з клінічної медицини – Андреа Марірані.

Закінчивши університет, 1653 року Марчелло захистив дисертацію на ступінь доктора медицини. А 1691 року Мальпігі прийняв запрошення Папи Римського і вирушив до Рима, де був призначений особистим лікарем Інокентія XII.

Діяльність Мальпігі була різносторонньою: він був піонером у галузі гістології, ембріології, анатомії, ботаніки, навіть мінералогії (написав статтю про походження металів). Його швидше можна назвати передвісником, аніж засновником цих наукових дисциплін. Окрім того, він був ученим-медиком і лікарем-практиком, причому лікарем-клініцистом. Його цікавили хвороби не тільки з погляду лікування, але й як предмет вивчення: він не пропускав нагоди бути присутнім при розтинах людей, які померли від тих або інших хворіб, і вивчав хвороби, виявлені в органах.

Наукові досягнення доктора Мальпігі значні. Він був першим ученим, який займався систематичними і цілеспрямованими мікроскопічними дослідженнями. Це дало змогу йому зробити низку важливих відкриттів. Зокрема 1660 року він описав альвеолярну будову легенів (у жаби) і кров’яні тільця (у їжака).

Займаючись ботанікою, Мальпігі вивчив повітряносні трубки (1662) і судини (1671) у рослин, опублікував капітальну працю «Анатомія рослин» (двотомник, 1675–1679). Іменем Мальпігі названо сімейство дводольних вільнопелюсткових рослин (Malpigiaceae).

Найважливішим досягненням Мальпігі, безперечно, є відкриття капілярного кровообігу (об’єктом дослідження був сечовий міхур жаби), що доповнило теорію кровообігу Гарвея. Мальпігі користувався мікроскопом, отож виявив те, чого не міг бачити Гарвей. Через чотири роки після смерті Гарвея, тобто 1661 року, Мальпігі опублікував результати спостережень над будовою легені, і вперше описав капілярні кровоносні судини, що сполучають артерії з венами. Отож була розкрита остання таємниця системи кровообігу.

Марчелло Мальпігі детально охарактеризував будову легені, вказавши, що вона складається з незліченної кількості дрібних бульбашок, обплутаних мережею капілярних кровоносних судин. Проте вчений не зміг встановити, у чому полягає значення легень в організмі тварини і людини.

Відкриття капілярних кровоносних судин і опис будови легень – не єдине досягнення Мальпігі. Він докладно описав будову нирок, у яких виявив клубочки, названі згодом мальпігієвими тільцями. Мальпігієві тільця – це: 1) у нирках людини і хребетних тварин (за винятком деяких риб) клубочки артеріальних капілярів, у яких фільтрується рідина з крові в сечові канальця; 2) у ретикулярній тканині селезінки лімфоїдні вузлики, у яких утворюються лімфоцити.

Окрім того, Мальпігі описав будову шкіри, паростковий шар епідермісу шкіри і мікроскопічну будову низки тканин і органів рослин, тварин і людини: лімфатичні тільця селезінки, піраміди і клубочки в нирці, органи виділень комах. Усі ці утворення названі його іменем: Мальпігієві судини, органи виділень у багатьох павукоподібних, багатоніжок і комах. Довгі трубчасті вирости кишечника на межі середньої та задньої кишки виводять сечову кислоту (у багатоніжок і комах) і переважно гуанін (у павукоподібних); у водяних комах беруть участь в осморегуляції.

Проте 25 липня 1694 року в Мальпігі трапився апоплексичний удар, після якого він усе ж отямився і став працювати, готуючи власні наукові праці до видання. Другий апоплексичний удар стався 29 листопада 1694 року. Помер Мальпігі в Римі 30 листопада 1694 року.

На честь Мальпігі в Болоньї вибили медаль, в університеті поставили його статую.