Своєрідність риторичної науки

Слова – квіти, справа – плід.

Аль-Харизі

Своєрідність риторики як навчальної дисципліни полягає в тому, що:

· риторика – комплексна інтегративна наука, що включає знання багатьох наук;

· риториці властивий певний універсалізм, обумовлений її законами;

· риторика розвиває в людині цілу систему особистісних якостей, а саме:

культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, відкритість, ерудицію, культуру);

культуру мовлення (ясність, точність, стислість, образність, доцільність, правильність, виразність);

культуру поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, точність, розкутість);

культуру спілкування (повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово).

Висновок. Риторика – це процес і результат ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Риторика – наука, яка є основою професіоналізму будь-якого фахівця.

Будучи за своєю направленістю наукою прикладною, найефективнішою формою навчання риторики є інноваційно-діяльнісна гра, яка дозволяє людині досить швидко отримати необхідні знання, набути відповідних уміннь й виробити навички управління мисленнєво-мовленнєвою переконуючою діяльністю.

У риторичній формулі закодована життєво важлива для кожної людини інформація, розшифрувати до кінця яку можна лише шляхом її використання. Маючи це на увазі, Цицерон писав: “Красномовство є щось таке, що дається складніше, ніж це здається, і народжується з дуже багатьох знань та прагнення”1.

М. Кошанський, говорячи про значення риторики у розвитку розумових здібностей людини, благородства її почуттів, краси мови, підкреслював: “Для досягнення сеї мети ще необхідні три засоби: читання, роздуми, власні вправи” 2, риторика відзначається такою якістю, як системність, бо вона закладає основи системної мисленнєво-мовленнєвої публічної діяльності, а усі інші науки лише ту чи іншу грань цієї діяльності. І, як наслідок, у людини формується системне бачення світу, відображеного у багатоманітності спецпредметів, тобто, риторика – це систематизатор процесу навчання (навчання в 18 – 19 ст. у Росії базувалося саме на цьому підході).

“На основі теорії словесності (так називали риторику), - пише І.А.Зариф’ян, - можна сформувати картину усіх засобів духовної культури і створити загальну етико-філософську систему шкільного знання, в якій кожний предмет, - а не лише художня література, - буде давати взірці прекрасної поведінки: практичної й інтелектуальної... Зміст теоретико-словесного курсу “риторика” повинен осмислюватися авторами як загальна основа виховання культури особистості й створення культури літературно-писемної мови” 1.

Про це саме говорив і К.Д.Ушинський: “Кожний предмет (математика, географія, історія тощо) осмислюється як частина рідної мови, стає частиною філософії рідного слова. Очевидно, тому для російського типу освіти стає характерним не стільки технічний розвиток навичок володіння мовою, скільки інтелектуальний і емоційно-моральний розвиток особистості через поглиблене вивчення рідного слова” 2.

Риторика – це наука, яка знаходиться у безпосередньому стосунку до категорії морального (у цьому ми також вбачаємо її своєрідність): етос є найважливішою складовою риторики, тобто, поза етосом (моральна позиція оратора) риторика руйнується, вироджуючись у демагогію, балаканину.

Виходячи із зазначеного, риторику можна уявити як риторичне дерево (див. рис. 3.3).

Розглянуті ознаки (інтегративність, універсалізм, прикладна спрямованість, системність, моральна зумовленість) дозволяють риториці посісти особливе місце у сучасній науці, сукупність якого полягає у її здатності здійснити цілісний підхід до розвитку гармонійної, мовної та риторичної особистості, яка діє словом на засадах істини, добра, краси.