Похвала слову

Питання 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ РИТОРИКИ ЯК НАУКИ ТА МИСТЕЦТВА

...Дар переконливого мовлення є той самий, що і дар лікування, бо лікування допомагає тілові, а переконлива мова лікує душі, в нещасті є захистом, у щасті – найбільшою прикрасою...

Феофан Прокопович

В умовах демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, зростання культурно-просвітницької активності мас, гуманізації та гуманітаризації реформованої освіти, росту національної самовідданості суспільства, активізується проблема екології духу людини, народу, бо ще з часів Протагора “людина була мірою усіх речей”.

Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, – чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світу титанів думки, слова, духу – Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Петра Могилу, Феофана Прокоповича, Іоаникія Галятовського та інших просвітителів-гуманістів. Виникла гостра потреба у людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій в ім’я торжества істини, добра, краси.

Серед чудес світу, якіми надихається людина, є таке, яке з повним правом можна назвати “божественним даром” – СЛОВО! Йому присвячували похвалу серця прославлені поети й мислителі всіх часів і народів. Так, духовний велет українського народу Тарас Шевченко писав про слово як “кадило істини”. Поет палко вірив у духовно-інтелектуальну силу й красу рідного народу, який своїм милозвучним, мудрим, одухотвореним словом правди й любові увійшов до світової скарбниці духу: “Возвеличу малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх поставлю слово”1.

Людська душа за своєю природою здатна чутливо відгукуватися на високе, благородне, величне, бо високе – відгук душі, а сприяє цьому органічному зв’язку душі з високим шляхетне красномовство, яке має давні корені у світовій культурі.

Риторика ще з античних часів служила високим ідеалам добра. Професор риторики Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович на початку XVIII ст. визначав риторику як “царицю душ”, “княгиню мистецтв”, а невідомий автор давньої книги “Сказания про сем вольных мудростей” визначив риторику як “чесную и великую вольную мудрость”, “мудрость сладкоязычного говорения” “источник красноречия”, “светлую славу и разумную силу”, яка “молодых научает и старых умудряет” 2.

Ораторське мистецтво в античному світі вважали “божественним”, а на людину, яка володіла даром красномовства, дивились як на Бога. Так, у трактаті Горгія “Похвала Олені” Платон стверджує: “Славою служить місту – сміливість, тілу – краса, духу – розумність, мовленню наведеному – правдивість; все протилежне цьому – лише безславність”3.

Слово – найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові – може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість.

Словами Євангеліє від Іоанна можна зробити висновок, що споконвіку було слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.

У давніх філософських, етичних, риторичних трактатах знаходимо цікаві й корисні роздуми про роль величної думки, животворящого, медоточивого, солодкого слова, які пробуджують душу людини, творять дивосвіт добра й краси:

Платон у діалозі “Горгій” наводить такі слова Сократа про “божественно велику силу красномовства”: “Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, силу усіх мистецтв! ”2.

При цьому, як пише М.Кошанський: “Если красноречие ума объединяется с красноречием сердца, то нету и сил им противостоять” 3.

Висновок. Риторика – це наука й мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, юриста, менеджера, соціолога, психолога та багатьох інших фахівців.

Пєшков І.В. у книзі “Три июля в беседах о речевом общении” пише про необхідність нової системи риторичного виховання, в якому слово є одиницею вчинку, а слово треба роздивлятися як кільце у безкінечному і безперервному ланцюгу, який сягає одним кінцем у минуле, а другим – у майбутнє 1.

Не застарілі вступні слова похвальної лекції з риторики проф. Ф.Прокоповича, який у 1706 р. так звернувся до студентів, які прийшли на першу зустріч з риторикою: “Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо Батьківщини. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі обирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета.

Про навчання, завдяки якому хтось може оволодіти риторичним мистецтвом, я тверджу: потрібно, щоб ми намагалися вкласти працю і зусилля, рівні тому подиву, котрий кожний має перед красномовством. А цього ми слушно не можемо дозволити і довірити талантові. Якщо його не вдосконалювати, вправляючись наполегливо у наслідуванні кращих зразків, то талантові нічим не допоможе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подаєте мені міцну надію, бо ви так своєчасно зійшлися тут такою громадою, що здається, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це, гадаю, треба приписувати не якимось веслам чи вітрилам, не прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню...

Отже, якщо ви почали, старайтеся з кожним днем бути наполегливішими: а щоб вам кінець був кращий, ніж початок, то до цих, перших зусиль, ви додайте ще більші, принаймні, рівні (з попередніми).

Адже ясно, що кожний має віддаватися такій справі з великою ретельністю. Вас закликає на громадські наради Батьківщина, що так часто зазнавала спустошень; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім’я нащадкам, а цього успіху можна добитися за допомогою красномовства”2.

Отже, ми вирушаємо в путь з метою доторкнутися серцем, душею до таїнств однієї з семи “вільних мудрощів” – риторики. А тому візьміть з собою в дорогу чудовий фрагмент із давнього трактату “Сказання про сім вільних мудрощів”, який присвячений РИТОРИЦІ: “Бачать мене багато хто, та не слухають мене, але я, як благий і мудрий друг, усіх з добротою люблю і всіх у красу бажання мого закликаю. Але ви мене, чесної науки, віддаляєтесь і звикнути не бажаєте...

Всюди й завжди, коли пишете або говорите, то все мною здійснюєте й прикрашаєте...

...Коли що у письменах або у віршах чи в посланнях, або в якихось бесідах і розмовах без моєї риторичної пристрасті створюється, тоді ви і самі не можете зрозуміти сказаного, оскільки зневажаєте мене, свою мудрість – риторику, яка може вас краще єлею умастити й краще червлениці прикрасити, і краще рослинних квіток і благовонних ароматів здивувати ваш розум моїм ученням.

...Бо я є чесна і велика вільна мудрість, риторикою прозиваюсь, тобто джерело красномовства. А тому прийміть мене з любовним бажанням. Я ж дамся вам із швидким світомовленням, бо я – мудрість солодкомовного говоріння, я – велемовність, яка не обтяжує слух, я – від людей ворогування темне відгоню і замість нього світлу любов у них вселю. Я гнів відгадаю й лайку відкидаю, благостиню ж ввожу й пораду складаю, я нещирі слова відсікаю й неправду викриваю; лестощі відсікаю, а чесноту стверджую. Я – світла слава й розумна сила.

Хто шукає мене, не стомиться, а хто знайшов, скоро без печалі буде. Адже я молодих навчаю й старих умудряю... оскільки в усі думки порядок слова вливаю, щоб знали й уміли у всіх практичних і духовних справах і на судах – за звичаями й законами держави, де хто народився, ясно розповідати й до всякої промови світлості словесної додавати, наповнити промову солодощами й здивувати всіх слухачів жвавістю суджень...”1.

Отже, в добру путь, вельмишановні шанувальники красномовства, нова генерація риторів та ораторів нової України! Нехай Ваша душа не стомиться від пошуків тайни благодатного слова на духовних скрижалях пращурів, які були у вічних пошуках “особливого”, “гідного”, “достойного” слова: “...у безумовному послухові простягнемо недостойну нашу руку і, прийнявши посох слова від їхнього ж розуму, омиємо терноводну, але освітлену смиренномудрість; і на... чистих серцях їхніх, як на якомусь папері, або краще сказати, на духовних скрижалях будемо живописити Божественні слова, вірніше, Божественне насіння...”1.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихованню всебічно і грамотно розвиненої людини – homo novus (нова людина).

Видатний давньокитайський філософ-мудрець Лао-цзи писав: “Велике дерево починає рости з маленького, багатоповерхова башня починає будуватися з горстки землі, далека подорож починається з одного кроку”2.