Культурні здобутки українських урядів в освітній політиці та культурно-освітня діяльність громадських організацій

1. Які періоди і чому ми можемо виділити в розвитку національної освіти у 1917-1921 рр.?
2. Яку роль в цих процесах відігравали громадські освітні організації, чому?
3. Які факти характеризують розвиток середньої та вищої освіти?

З утворенням Центральної Ради в Україні було взято курс на відродження національної школи. Нова влади проголосила створення єдиної обов’язкової, безплатної, загальноосвітньої, світської демократичної школи. Відбувалася децентралізація освіти Створювалися відділи освіти національних меншин та ради освіти. Вони визначали вчительські кадри рекомендували орієнтований зміст шкільної освіти, сприяли виданню українських підручників, навчальної літератури на мові національних меншин тощо.

У короткі терміни на приватні та громадські кошти Центральна Рада розвернула будівництво української школи, були засновані 53 українські гімназії, складені навчальні програми, розроблений план українізації школи.

Водночас розвиток української національної освіти викликав опір з боку консервативної частини освітян. Особливо сильними були такі тенденції у вищій школі. Але Центральна Рада поставилася до цієї проблеми демократично, намагаючись не загострювати ситуацію. У вищих навчальних закладах навчання здійснювалося змішаною мовою. Проте, влада докладала зусиль, аби заохочувати професорів до читання курсів українською мовою. В університетах започатковувалися кафедри історії України, української літератури, української мови та права. Центральна Рада розробила план створення вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.

Відкривалися нові українські вищі навчальні заклади. Так, у жовтні 1917 р. у Києві розпочав роботу Український народний університет, через місяць були засновані педагогічні курси, які згодом переросли у Педагогічну академію. За часів гетьмана П.Скоропадського 6 жовтня 1918 р. урочисто відкрився перший державний український університет в Києві, 22 жовтня – в Кам’янці-Подільському.

Проте, в Українській державі іншим був не тільки політичний режим, а й освітня політика. Орієнтація на широке самоврядування поступилося жорстокій централізації. Скасовувалися відділи освіти національних меншин та ради освіти. Призначення вчителів, яке раніше було в компетенції місцевих органів, тепер перейшло до Міністерства освіти.

Проте, гетьманський уряд продовжував політику розбудови українського шкільництва. Це проявилося насамперед у відкритті нових навчальних закладів на кошти держави. Окрім того, всіляко заохочувалося приватна ініціатива у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл. За період гетьманату було започатковано близько 150 шкіл. У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, вводилися українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української літератури.

Звернімося до джерел Із закону Української держави про обов'язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України в середніх школах. 1 серпня 1918 р. Ухвалений Радою Міністрів закон про обов'язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах. По всіх середніх хлоп'ячих і дівочих загальноосвітніх, професійних, комерційних і інших школах, учительських семінарах та інститутах, а також духовних семінаріях, обов'язково викладається українська мова і література, задля чого визначається не менше 3 годин тижнево в перших 5-ти класах, а в 2-х останніх класах - не менше 2 годин, та географія і історія України, для яких мають бути визначені не менше як по 2 години тижнево в 2-х останніх класах кожної школи. По всіх хлоп’ячих та дівочих, середніх, професійних, комерційних і інших школах, учительських семінаріях та інститутах, а також духовних семінаріях закладається штатна посада учителя української мови та літератури, а також обов’язково закладається зверхштатні посади учителя географії та історії України. Із закону Української держави про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави2 серпня 2 серпня 1918 р. Ухвалений Радою Міністрів закон про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави. Для заснування... бібліотеки... утворюється фонд з метою... придбання... книжок, бібліотек, рукописів... ...при бібліотеці має бути найповнішим чином розроблений відділ «Україніка». Як аванс до 1 січня 1919 р. асигнувати до фонду... бібліотеки... 500 тис. карб. з коштів Державної скарбниці. Для управління фондом... скласти Тимчасовий комітет по заснуванню... бібліотеки. Чи можна довіряти цим документам? Які типи навчальних закладів існували в Український державі?Яка система українізації суспільства створювалась за цим документом? Які висновки щодо політики Гетьманату можна зробити? Чому культурницька політика гетьмана була саме такою? Центральна Рада ухвалила: Всякого роду написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах, повинно писатися державною українською мовою, окрім інших мов...при тим написи українською мовою мають бути на основній части всього напису, на чільнім місті. Ця постанова має силу і до всякого роду виробів… виготовлених на території Республіки, які мають етикетки, написи. По всіх торгово-промислових банкових і т.п. закладах, конторах... мовою в діловодстві має бути державна українська. Коли і за яких обставин з’явився документ? Про які «інші мови йдеться в документі?Як ставилася Центральна Рада до мов національних меншин? Чому? Про що свідчить видання цього закону? Якими були наслідки такої політики?

П.Скоропадський, спираючись на панівні верстви населення, мав більші фінансові можливості ніж Центральна Рада. У 1918 р. гетьманський уряд надав значну допомогу університетам та інститутам України на погашення їх боргів, що накопичилися за попередні роки. Тільки на утримання в Києві і Кам’янці-Подільському двох нових українських університетів уряд Української держави асигнував 403 тис. крб. Окрім того, майже 1,5 млн крб. виділялося на організацію навчання, 28 тис. крб. влада виділила на стипендії і матеріальну допомогу студентам. Українська вища школа за доби гетьманату поповнювалася не лише університетами. На той час розпочав свою роботу Архітектурний інститут, Вищий технічний інститут, Київський клінічний інститут та ін.

Мовою викладання в новостворених університетах була тільки українська. Читання лекцій російською дозволялося лише в окремих випадках і то за умов узгодження з міністром освіти.

Після приходу до влади Директорії процес централізації освіти знову змінився на децентралізацію. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам. Влада Директорії не була міцною, дуже часто вона мала умовний характер, особливо в освітянській сфері. Міністерство освіти у цей час, переїжджаючи разом з урядом з одного міста до іншого, зосередилося на розробці програми Єдиної школи, що була розпочата ще за Центральної Ради. Згідно з цією програмою, школа поділялася на так звані цикли – основну школу та колегію. Основна школа мала два ступені: молодшу школу та старшу. Навчання на кожному ступені тривало 4 роки. Колегія так само передбачала 4 роки навчання. Основна школа разом з колегією складала єдину школу, обов’язкову для всіх дітей.

Згідно офіційним даним, наприкінці 1920 р. в Україні нараховувалося 21,9 тис. загальноосвітніх шкіл. Чисельність учнів виросла з 1,7 млн. чіл. у 1917 р. до 2,25 млн чіл. у 1920 р.

Окрім середньої школи, значна увага приділялася вищим навчальним закладам. У цей час продовжувалося розширення мережі вищої школи. Зокрема, з метою збільшення вчительських кадрів протягом 1918 р. започатковувалися 9 учительських інститутів.

Важливою подією в освітянському житті стало прийняття у січні 1919 р. закону про державну українську мову в УНР. Цьому сприяв затверджений Міністерством освіти новий правопис.

Проте, визначити загальну результативність освітянської політики Директорії, як і інших урядів, досить складно, оскільки вона розгорталася на фоні безперервних воєнних дій, які зрештою знесилили Україну.

Активним провідником національних ідей в освіті були громадські організації. Так, за часів діяльності Центральної ради була створена професійна організація учителів – Всеукраїнська вчительська спілка. Вона організувала мережу курсів з перепідготовки вчителів для роботи в нових умовах, започаткувала розробку українських словників наукової термінології з різних галузей знань.

Члени товариства "Просвіта". 1916 р.

Культурно-освітні організації «Просвіти» створювали бібліотеки, різноманітні гуртки і курси, видавали українські книги та журнали. У квітні і вересні 1917 р. в Києві відбулися просвітянські з'їзди. Восени 1917 р. в Україні діяли поза 900 таких організацій. До червня 1921 р. чисельність «Просвіт» зросла до 4227.

За умов матеріальної скрути громадськість почала перебирати на себе справу утримання шкіл. Восени 1917 р. коштами населення було відкрито 53 середніх школи з українською мовою навчання, в тому числі 3 українські гімназії у Києві.