Знайомимось ближче

Євген Омелянович Петрушевич (1863-1940) – український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної республіки. Народився у м.Буську на Львівщині у сім’ї священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові. Закінчив юридичний факультет Львівського університету, доктор права.

У 1907 р. обраний послом до австрійського парламенту і залишався ним аж до розвалу імперії. Широкій громадськості був відомий як прихильник рішучої боротьби за права українського народу. Під час Першої світової війни очолював українську парламентську репрезентацію (представництво), яка заперечувала проти передачі західноукраїнських земель під польську владу.

У 1918 р. обраний президентом Західноукраїнської Народної республіки. Як президент зумів залучити до державного будівництва представників різних політичних партій та рухів. Завдяки виваженій політиці, його уряду вдалося уникнути соціальних конфліктів. Після злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР, але мав серйозні розходження з С.Петлюрою у поглядах на взаємовідносини УНР з Польщею.

По завершенню визвольних змагань та окупації західноукраїнських земель Польщею покинув Україну і став політичним емігрантом. Помер у Берліні, де й похований.

  1. Яку роль відігравав Є.Петрушевич у національно-визвольному русі?
  2. Доведіть свою думку фактами його біографії

 

Вищим законодавчим органом ЗУНР стала Українська Національна рада. Вона утворила Державний секретаріат – виконавчий орган влади республіки. Його очолив лідер впливової Національно-демократичної партії К.Левицький, відомий громадськості як досвідчений юрист. Упродовж багатьох років К.Левицький очолював у Львові Товариство українських правників, обирався до австрійського парламенту, керував діяльністю Українського парламентського клубу у Відні.

Більшість депутатів Української Національної ради не поділяли ідей соціалізму. Вони стояли на національно-ліберальних позиціях і надавали перевагу розбудові держави шляхом реформ, а не революційної боротьби. На відміну від лідерів УНР, політичні діячі ЗУНР не захоплювались популізмом і декларативними заявами, а діяли професійно, спираючись на закони і не обминали соціальних та економічних проблем. У перші дні після проголошення ЗУНР було прийнято ряд важливих законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки. Серед них: закон про організацію війська, закон про адміністрацію, закон про судочинство. Згодом були прийняті закони про громадянство, про земельну реформу та ін.

Центральні органи Західноукраїнської Народної республіки мали міцний зв’язок з розгалуженою, добре організованою системою місцевого управління, яка користувалася серед населення повагою і авторитетом.

Національні меншини відреагували на створення української держави по різному. Більшість польського населення поставилось до ЗУНР ворожо, оскільки підтримувало ідею створення Великої Польщі, в межах якої мали бути і західноукраїнські землі. Євреї намагалися не втручатися в польсько-український конфлікт, дотримуючись нейтралітету у боротьбі за українську державність. Але згодом, після вчинення польськими солдатами єврейських погромів, вони почали схилятися до співпраці з українською владою, яка надала національним меншинам третину депутатських місць у своєму парламенті.

Уряд ЗУНР добре розумів, що відстояти свої інтереси у боротьбі з поляками можливо лише при наявності професійної армії. Завдання з її створення було покладено на Державний секретаріат військових справ. Основою Української Галицької армії (УГА) стали військові частини – учасники Листопадового повстання у Львові 1918 р. та два бойові курені Легіону УСС, які прибули з Буковини. Згодом до них почали приєднуватися робітники, студенти і навіть патріотично налаштована молодь з Наддніпрянської України. Найбільшою проблемою для УГА став брак старших офіцерських кадрів, особливо штабних, які б мали вищу військову освіту та досвід планування операцій.

Перші військові частини створювалися стихійно. Вони мали напівпартизанський характер і самостійно дбали про забезпечення особового складу продовольством і боєприпасами. Однак на початку січня 1919 р. було проведено реорганізацію збройних сил ЗУНР у регулярну армію. Усі військові формування були зведені до трьох корпусів. Кожний з них мав по чотири бригади, що складались з піхотних куренів, полку артилерії, кінної сотні, сотні зв’язку, технічної сотні і допоміжних одиниць. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі УГА нараховувалось 126 тис. старшин і вояків, у тому числі 52 тис. тих, хто воювали на фронті.