Боротьба більшовиків із УЦР

1. Яку мету переслідував радянський уряд, звертаючись з “Маніфестом”?
2. Чому УЦР розцінила “Маніфест” як втручання у внутрішні справи України?
3. Які були підсумки Всеукраїнського з’їзду Рад?
4. Чому більшовикам вдалося так швидко просунутись по території України?

Перша війна Радянської Росії з Українською Народною Республікою (грудень 1917-1918 рр.)

Непослідовна й нерішуча внутрішня та зовнішня політика Центральної Ради підштовхнули більшовиків до спроб захопити владу в Україні. Вони почали готувати повстання у Києві. Проте УЦР, довідавшись про такі плани, 30 листопада (13 грудня) оточила своїми військами казарми збільшовизованих частин, роззброїла їх і відправила під вартою в ешелонах до Росії. Не вдалася і спроба захопити Київ силами збільшовизованого 2-го гвардійського корпусу.

Наростання самостійницьких настроїв в українському суспільстві та відсіч Центральної Ради спробам більшовиків встановити свою владу в Україні викликало незадоволення з боку Ради Народних Комісарів (РНК) – нового більшовицького уряду Росії. 4(17) грудня 1917 р. РНК надіслав до Києва “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради”. За цим документом РНК, з одного боку, визнавав УНР та право “національної незалежності українського народу ”, а з іншого – відмовлявся сприймати “Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки ”, оскільки остання не визнавала радянської влади в Україні.

У “Маніфесті” були сформульовані вимоги більшовицької влади до Центральної Ради:

• не пропускати через Україну антибільшовицькі війська до Росії;
• припинити роззброєння червоногвардійських загонів в Україні і повернути їм зброю;
• відмовитись від спроб перетворити Південно-Західний фронт в Український з підпорядкуванням його Центральній раді;
• пропускати більшовицькі війська через Україну на Південний фронт.

У разі неприйняття цих умов Раднарком погрожував почати війну проти УНР. Генеральний секретаріат від імені Центральної Ради дав рішучу відсіч РНК, кваліфікувавши ультиматум як грубе втручання у внутрішні справи України.

Звернімося до джерел Із відповіді Генерального секретаріату УНР на ультиматум Раднаркому. 5(18) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат в заяві Народних Комісарів про те, що вони визнають Українську Республіку, вбачає або нещирість або ж суперечність самим собі. Неможливо одночасно визнавати право на самовизначення аж до відокремлення і в той же час робити грубий замах на це право,… Генеральний Секретаріат рішуче одкидає всякі намагання народних комісарів вмішуватися в справу упорядкування державного й політичного життя в Народній Українській Республіці... Яким чином Генеральний Секретаріат відповів на Ультиматум? Чим він пояснив таку відповідь?

Раднарком у відповідь на це ухвалив “вважати Раду в стані війни з нами”. 9(22) грудня до Харкова почали прибувати війська В.Антонова-Овсієнка, призначеного командувачем російських військ для боротьби з УЦР, а наступного дня вони роззброїли українізований бронедивізіон. За кілька днів Харків перетворився у форпост російських військ, що розгорнули активну підготовку для подальшої збройної боротьби проти Центральної Ради.