Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії
- Яку реакцію викликав корніловський заколот в Україні?
- Про які процеси в революційному русі свідчила поразка заколоту?
- Поясніть, чому Тимчасовим урядом була скликана Демократична нарада.
- Як реагували російські політичні сили на нову позицію УЦР?
- До яких наслідків це могло призвести?
Наростання соціально-економічної кризи в Російській імперії супроводжувалось подальшою поляризацією громадсько-політичного руху. Його ліве крило представляли радикально-революційні сили, які прагнули розвивати революційний процес далі.
Радикалізм (від лат.radix – корінь) – політична й ідеологічна течія, яка відстоює необхідність рішучих дій і докорінних глибоких змін у політичному та соціально-економічному ладі.
Радикальний – рішучий; докорінний.
Праве крило представляло інтереси панівних верств населення, які намагались стабілізувати наростаючу кризу влади Тимчасового уряду. Один із його представників генерал Л.Корнілов почав готувати заколот, який пізніше назвали “корніловським ”.
26 серпня (7 вересня) Л.Корнілов здійснив спробу захопити владу, віддавши наказ військам захопити Петроград. Командувачі Південно-Західного та Румунського фронтів одержали завдання встановити контроль над українськими губерніями. Від Тимчасового уряду Л.Корнілов вимагав передати йому всю повноту влади в державі.
Українські політики добре розуміли, що перемога корніловського заколоту означатиме повний крах їхніх сподівань на здійснення автономії. Тому не зважаючи на протиріччя, які існували між окремими політичними партіями, вони об’єднали свої зусилля проти заколотників. У містах почали створюватись революційні комітети, комітети порятунку революції та інші органи, які координували боротьбу проти корніловщини.
8 вересня (27 серпня) такий комітет створився у Києві. За його розпорядженнями були заарештовані прихильники заколотників, закрита чорносотенна газета «Киевлянин». Комітет вислав назустріч корніловським військам, що йшли на Київ, своїх агітаторів, які розгорнули серед солдат роз’яснювальну роботу, і ті, зрештою, відмовились виконувати накази офіцерів-заколотників.
У Харкові для боротьби з корніловщиною було створено революційний комітет, який проголосив, що жоден наказ у місцевому гарнізоні не буде виконуватись без узгодження з ним. Водночас, комітет сформував спеціальний військовий загін, який виступив на станцію Куп’янськ проти військ генерала О.Каледіна, поплічника Л.Корнілова. Аналогічно розгорталась боротьба проти корніловського заколоту в Луганську, Горлівці, Одесі, Севастополі, Катеринославі та інших містах України.
Таким чином, загроза контрреволюційного заколоту спричинила швидке зростання політичної активності українського населення. Воно виступило єдиним фронтом за збереження революційних демократичних завоювань.
Розгром корніловщини додав рішучості політичним партіям. Особливою активністю відрізнялись більшовики. Свій вплив у радах та в армії вони використовували для формування загонів червоногвардійців. Восени вони вже мали в Україні до 15 тис. бійців Червоної гвардії і, використовуючи популістські гасла, почали складати серйозну конкуренцію Центральній Раді.
Популізм (від лат. рopulus – народ) - намагання деякими політичними партіями або рухами завоювати політичний авторитет нездійсненними обіцянками, загравання з народом. Популістські гасла завжди орієнтовані на підтримку широких мас, незадоволених існуючим становищем.
Це змусило УЦР розгорнути критику дій Тимчасового уряду, спочатку не в прямій формі, а через Всеукраїнську раду селянських депутатів, що ходила до складу Центральної Ради. На початку вересня, під час проведення другої сесії цього органу, депутати вимагали від Тимчасового уряду поширення влади Генерального секретаріату на всю етнічну українську територію, називаючи Центральну Раду «виразницею інтересів і волі української демократії».
Як нагоду для прямої критики Тимчасового уряду Центральна Рада почала використовувати підготовку до проведення у Петрограді «Демократичної наради», що мала стабілізувати внутрішнє становище в Росії та підняти авторитет влади. Центральна Рада розгорнула роботу з підготовки наказу своїм делегатам до цієї наради. Обговорення послання відбувалось у бурхливих дебатах. Особливо гостро критикували уряд українські соціал-демократи М.Порш та М.Ткаченко. Вони доводили хибність принципів формування Тимчасового уряду, пропонували переобрати його склад, вимагали від центральної влади здійснення повної автономії України.
14(27) вересня “Демократична нарада ” розпочала свою роботу у Петрограді, маючи на меті підняти авторитет Тимчасового уряду, підірваний в ході боротьби проти корніловщини. Але, замість цього, вона продемонструвала відсутність єдності серед російських демократів з питання про владу. На нараді було вирішено утворити постійний орган влади – Тимчасову раду Російської Республіки (Передпарламент), якому планувалось передати на розгляд ці проблеми.
Центральна Рада вирішила скористатись трибуною “Демократичної наради ” для обнародування вимог України, на які вона раніше не наважувалась: “Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування земельних комітетів; заведення контролю державного й крайового над продукцією й розподіленням; оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація воєнних прибутків на користь окремих країв і цілої держави; призначення рішучих заходів щодо укладення миру; скликання Установчих зборів у призначений час і без зволікань ”.
Водночас, серед вимог Центральної Ради залишались і традиційні, з якими вона виступала ще у попередні часи: “Передача всієї повноти влади на Україні в руки Української Центральної Ради та її Генерального секретаріату; призначення за всіма націями права на нічим не обмежене самовизначення; скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються національно-крайових суверенних Установчих зборів ” та ін.
На нараді делегація Центральної Ради зайняла ліву позицію, яка була по суті близькою до більшовицької. Через це президія постійно тиснула на українське представництво, обмежуючи час виступів його делегатів, коментуючи промовців репліками тощо. Таке ставлення президії до українців передалось й іншим російським делегатам. Вони влаштували представникам Центральної Ради справжню обструкцію, перебиваючи їх викриками, грюканням по столах, демонстративним виходом із зали засідань.
Окрім того, в російській пресі була розгорнута відверта антиукраїнська компанія. Петроградська газета «Живое слово» надрукувала статтю з “сенсаційним” повідомленням, що у складі Центральної Ради перебуває начебто понад десяток офіцерів австрійського і німецького генеральних штабів які допомагають українцям “самовизначитись ”.
Таким чином, після “Демократичної наради ” Центральна Рада остаточно втратила надію дістати автономію не тільки від Тимчасового уряду, а й від майбутніх Всеросійських установчих зборів.
Ускладнення політичної ситуації підштовхнуло Центральну Раду до більш рішучих дій у боротьбі за національні інтереси Україні. З її ініціативи в Києві 21-28 серпня (8-15) вересня 1917 р. відбувся з’їзд народів Росії. Керівництво Центральної Ради взяло на себе ініціативу стати координуючим центром для народів, які прагнули до автономії та федеративної перебудови Росії. На з’їзд прибуло 93 делегати, представляючи інтереси українців, білорусів, молдован, поляків, євреїв, кримських татар, башкирів, грузинів, горців Кавказу, литовців, естонців, латишів, донських козаків та ін. Представників російської нації на з’їзді не було. Це свідчило про те, що російська правляча верхівка залишається на позиціях централізації, русифікації та домінування над іншими народами Росії. У головній постанові з’їзду “Про федеративний устрій Російської держави ” констатувалось, що Росія з централізованої держави має бути перетворена на федеративну.
Наприкінці вересня УЦР оголосила про поширення своєї компетенції на всю територію Наддніпрянської України і на всі сфери життя. Таке рішення викликало нову хвилю незадоволеності з боку Росії. Відносини між УЦР та Тимчасовим урядом продовжували загострюватись.
- Які політичні настрої панували у суспільстві після прийняття Центральною Радою ІІ Універсалу?
- Чому виступили самостійники? Чому вони зазнали поразки? Яку позицію посіла щодо цього виступу УЦР?
- У зв’язку з чим з’явилась Тимчасова інструкція для Генерального секретаріату? Яким був її зміст та наслідки?
- В чому проявилось послаблення позицій УЦР?
- Як вплинув корніловський заколот на події в Україні?
- Які події свідчили про загострення відносин між УЦР та Тимчасовим урядом?
- Яким було економічне та соціальне становище українського населення в липні-жовтні 1917 р.?
- Які наслідки мав виступ самостійників для української державності, що народжувалася? Чому?
- Чому стосунки УЦР та Тимчасового уряду погіршились? Які кроки здійснила в умовах конфлікту УЦР?
- Проаналізуйте політичну ситуацію та розстановку революційних сил в Україні влітку 1917 р. Поясніть, якою була позиція УЦР і чому. Які причини об’єктивні чи суб’єктивні впливали на послаблення її впливу?
- Чи можна вважати корніловський заколот проявом суспільної кризи? Якими були його причини та наслідки?
- Визначте та поясніть, які з вимог УЦР, висунутих на Демократичній нараді були загальнодемократичними, які – національними? Чи відбулася у поглядах лідерів УЦР певна еволюція? Чому ви так вважаєте? Як реагували російські політичні сили на таку позицію? До яких наслідків це могло призвести?
- Як ви оцінюєте рішення з’їзду народів Росії?
- Проаналізуйте політику УЦР в ході Демократичної наради та з’їзду народів Росії. До яких наслідків у стосунках з Російським урядом це могло призвести? Як це могло вплинути на розстановку сил в Україні?
- Оберіть одну з політичних партій, які діяли на той час в Україні. Визначте її тактику і позицію щодо політики УЦР на початку вересня 1917 р.
- Чи могла добитися своїх цілей Центральна Рада в складних політичних, економічних та соціальних умовах? Чому?