Назрівання суспільної кризи у Російській імперії та Австро-Угорщині

Тема 12. ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ Й ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ

Тема 12. ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ Й ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ

1. Назрівання суспільної кризи в Російській імперії та Австро-Угорщині
2. Тенденції розвитку національного руху в 1915-1916 рр.
3. Життя людей на фронті й у тилу

• Основні терміни та поняття теми

Суспільна криза, соціальна напруга

• Основні дати

5 травня 1915 р., 25 жовтня 1916 р., 27 жовтня 1916 р.

1. Що таке окопна війна і з яким періодом Першої світової вона пов’язана?
2. Як вона впливала на моральний дух та фізичний стан солдат?
3. Як змінювалося ставлення народів до війни ?

1. Проаналізуйте факти економічного, соціального і політичного життя населення українських земель у 1916 – на початку 1917 рр
2. Доведіть, що становище в українських землях на той час можна характеризувати як кризове.
3. До яких наслідків мала призвести така політика імперських урядів?

Війна погіршила економічне становище в Росії та Австро-Угорщині. Позначилась вона і на українських землях. З перших днів війни найбільш серйозною проблемою для Наддніпрянщини стала нестача палива. Росія втратила у захопленій німцями Польщі Домбровський вугільний басейн, який давав 20% загальноросійського видобутку вугілля. Донбас залишився єдиним великими джерелом постачання воєнної промисловості і залізниць паливом. Сюди були звезені десятки тисяч китайських робітників, чорноробів із середньоазіатських регіонів імперії, 75 тис військовополонених солдат австро-угорської армії. Нові робітники були малокваліфіковані, а примусова праця військовополонених була неефективною. Вжиті заходи дозволили трохи збільшити видобуток вугілля відносно довоєнного рівня. Проте Донбас не міг забезпечити потреби імперії у паливі.

Не кращою була ситуація з видобутком залізної руди. У Криворіжжі її видобуток у 1916 р. скоротився на 27% порівняно з 1913 р. Брак вугілля та залізної руди призвів до скорочення металургії, а нестача металу загрожувала підірвати виробництво зброї. У під російській Україні за два роки війни закрилися 532 підприємства. Ті, що вціліли, працювали в основному на війну, але їх обладнання майже не оновлювалось.

У 1917 р. через це стався справжній обвал на машинобудівних заводах. Брак палива та металу (виробництво рейок у 1916 р. скоротилось на третину у порівнянні з довоєнним часом) призвів до збоїв на транспорті. У кінці 1915 р. через нестачу палива і дезорганізацію транспорту внаслідок стрімкого відступу російської армії на залізниці накопичилось 150 тис. вагонів з невідправленим вантажем.

Війна ускладнила ситуацію і в сільському господарстві. За роки війни у Наддніпрянщині залишилось на селі тільки 38,7% працездатних чоловіків, решта були на фронті. Через реквізицію коней для армії майже половина господарств залишилась без тягової сили. В результаті на 1917 р. посівні площі в Україні скоротились у порівнянні з довоєнним часом на 21,3%, а врожайність на 8%. Стрімко зростала нестача продовольства.

Посилилась соціальна напруга. Намагаючись відстояти свої інтереси, робітники вдавалися до страйків. З 1914 по 1917 рр. в Україні відбулось близько 400 страйків, у яких взяло участь майже 300 тисяч чол. Не залишались осторонь і селяни. З серпня 1914 р. до кінця 1916 р. у українських землях відбулося майже 200 селянських виступів що були актом розпачу і свідчили про неможливість далі терпіти тягар війни та поміщицьке свавілля. Уряд відповідав на такі заходи репресіями, арештовуючи страйкарів та відправляючи їх на фронт. Незадоволення урядом охопило широкі верстви населення і передалося армії. Солдати почали відмовлятись воювати, умисно здавались в полон, вдавалися до дезертирства, браталися з противником.

Найбільш гострою формою протесту стали солдатські постання. Так, 25 жовтня 1916 р. повстало 6 тис. солдатів охоплених антивоєнними настроями на призовному пункті у Кременчуці. Влада намагалась контролювати ситуацію не тільки насильницькими методами, а й через вплив на громадські організації, які виникли з її дозволу: товариства, воєнно-промислові комітети і комітети допомоги жертвам війни. Так, завдяки діяльності органів земського і міського самоврядування, були створені на допомогу фронту – Союз земств і Союз міст. Комітет Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті опинився під контролем українських діячів, які отримали можливість направляти через цю організації великі грошові суми з державного бюджету мешканцям Галичини, які опинилися у Наддніпрянщині.

Влітку 1915 р. виникло “Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій”, засноване інтелігенцією українських земель. Воно мало на меті допомогу хворим і пораненим воїнам та біженцям. Окрім того, в ході війни на місцях стали створюватися громадські комітети, які сприяли організації медико-санітарної служби, допомагали створювати притулки для дітей-сиріт, вели культурно-просвітницьку роботу. З комітетами у Львові і Києві активно співпрацювали А.Вязлов, Д.Дорошенко, А.Ніковський, Ф.Матушевський та інші відомі представники української інтелігенції. Громадські товариства і комітети з допомоги жертвам війни припинили свою діяльність у 1917 р. Проте всі спроби влади та ліберальної громадськості подолати соціально-економічну та політичну кризу не давали результатів.

Звернімося до джерел Американський історик О.Рабинович про економічну та політичної кризу в Російській імперії Три роки світової війни до краю загострили становище в країні. Нужда, втрати на фронті, загальнонаціональна криза, яка поглиблювалася, бажання мас скінчити війну посилили виступ народу проти царського уряду. Революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи. Зречення Миколи ІІ було неминучим Про що йдеться в документі? Чому на думку історика «революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи»?

Складною була ситуація і в західноукраїнських землях, що стали ареною жорстоких боїв. За роки війни в Галичині було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Цивільне населення використовувалось на оборонних роботах. Сільське господарство постійно потерпало від нестачі посівного матеріалу і тягової сили. Тільки на Буковині за роки війни поголів’я коней скоротилось на 60%.

Важким тягарем лягли на плечі населення реквізиції продуктів харчування, одягу, коней та іншого майна, що постійно проводили російська та австро-угорська адміністрація Населення голодувало. Так, в листопаді 1914 р. Дрогобицька міська управа звернулась до російського генерал-губернатора Галичини з проханням надати допомогу 27 тис. голодуючим. У 1915 р. голод охопив Закарпаття. Особливо тяжкою була зима 1916 р. в Ужгороді, де взагалі не стало хліба. Міста були переповнені біженцями. Слідом за голодом і розрухою на прийшли епідемії, які буквально викошували людей.

Поряд з фізичними та матеріальними втратами війна спричинила загострення деструктивних процесів в економічному та політичному житті населення, породила загальну суспільну кризу. Західноукраїнське населення, так само як і населення Наддніпрянщини, вдавалось до антивоєнного протесту (ухилення від мобілізації до австрійського війська, дезертирство, здача в полон). 27 жовтня 1916 р. українська громадськість провела у Львові антивоєнну демонстрацію під гаслами “Геть війну!”, ”Поверніть наших батьків і чоловіків!” та ін.