Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

В якому становищі опинилося українське населення підчас перебування російських військ у Східній Галичині та Північній Буковині?

На завойованих територіях росіянами було утворено генерал-губернаторство, яке поділялося на чотири губернії: Львівську, Перемишльську, Тернопільську та Чернівецьку. Характер російського окупаційного режиму лише частково пов’язувався з умовами воєнного часу. Російська влада була переконана, що західноукраїнські землі залишаться у складі імперії назавжди. Тому військова адміністрація вдалася до дискримінаційної політики щодо освіти, українського слова, діяльності українських організацій, врегулювання прав власності, виконання військової повинності тощо. На захоплену росіянами територію було призначено військову адміністрацію на чолі з генерал-губернатором графом Г.Бобринським, який симпатизував російському шовіністичному рухові чорносотенців. Він заявляв: «Східна Галіція і Лемківщина – невіддільна частина однієї великої Росії; тому їх адміністрація має бути основана на російських началах. ».

Керувати повітами і містами призначались російські чиновники, а сільськими общинами – офіцери царської армії. В окремих випадках на адміністративні посади призначались місцеві москвофіли.

Головним завданням нової адміністрації була боротьба з українофілами («мазепинцями»). Нова влада заборонила видавати українську пресу, почала закривати українські школи та бібліотеки, проводила масові обшуки і арешти. Понад 12 тис осіб (серед них багато греко-католицьких святенників) було відправлено до Сибіру. Митрополит Української греко-католицької церкви А.Шептицький був заарештований та вивезений до монастирської тюрми у Суздалі., де він утримувався аж до революції 1917 р. Майже 200 уніатських громад було перетворено в православні парафії.

Звернімося до джерел Уповноважений Всеросійського союзу міст Д.Дорошенко про свої враження від дій окупаційного режиму в Галичині «Тепер, коли до нас дійшли точні відомості про цілковитий погром українського життя в Галичині, коли київські дільниці й тюрми переповнились вивезеними галичанами, серед котрих були професори університету, поважні старі священики, інтелігенти всіх професій, жінки, діти, селяни, гірські гуцули, коли ми побачили, що вихоплено з хати зненацька, без грошей, часто – густо напіводягнене, залякане до смерті, що везуть їх до Томської, Іркутської, Архангельської, Астраханської губерній без засобів, невідомо на яку долю і на який час, от тоді ми, київські українці, збагнули як слід, що таке уявляє собою “Освободительная” війна і яку долю готують нашому народові її подібні наслідки…» Як описує громадський діяч з Наддніпрянщини дії російської влади? Як він ставиться до них? Якими мали бути наслідки таких дій?

Замість закритих українських гімназій запроваджувалися російськомовні. Оскільки місцеві вчителі не знали російської мови, то у Львові та інших містах були відкриті спеціальні курси російської мови для майбутніх вчителів, почали друкуватися підручники російською мовою.

Планувалось ввести обмеження і в галузі вищої освіти: львівський польський університет перенести до Варшави, а на його місце - варшавський російський університет. Ці далекосяжні плани були зірвані вимушеним швидким відступом росіян у 1915 році.

Але і відхід росіян також супроводжувався масовою депортацією населення краю: тоді залишили рідні місця і перебрались до Російської імперії понад 100 тис. чоловік.

Політику русифікації нової адміністрації підтримували лідери місцевих москвофілів: В.Дудикевич, С.Бандасюк, Ю.Яворський. Своїми діями вони ще більше загострювали становище в краї.

Звернімося до джерел Історик О.Субтельний про окупаційну політику російських військ у Галичині Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський політик Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як «європейський скандал» являло собою продовження політики уряду щодо українського руху в Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські організації та газети Царський міністр закордонних справ Сергій Сазонов з неприхованим задоволенням казав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Яку політику і чому П.Мілюков назвав «європейським скандалом»? Чи погоджуєтесь ви з такою оцінкою? Чому О.Субтельний називає таку політику «продовженням політики уряду щодо українського руху в Російській імперії»? Чи згодні ви з ним? Поясніть.

Не кращим було становище у підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в листопаді 1914 р. загальновизнаний лідер українства М.Грушевський разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за «антиросійську діяльність» і відправили до Лук'янівської в'язниці. У лютому 1915 р. М.Грушевського вислали етапом до Сибіру. Незабаром він потрапив у Поволжя під поліційний нагляд.