Союз визволення України

  1. Яку позицію щодо війни зайняв Союз визволення України?
  2. Як ставилася до діяльності СВУ німецька та австрійська влада?
  3. Чому?

 

З початком Першої світової війни відродженням української державності разом з ГУР активно опікувався Союз визволення України (СВУ), створений у Львові 14 серпня 1914 р. політичними емігрантами з підросійської України (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, М.Залізняк. М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський та ін.)

Звернімося до джерел З програмного документу СВУ «Наша платформа»   У Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на позиції державної самостійності українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні. Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України. Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним:, однопалатною системою законодавства, громадянськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань. з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створенням з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю. За що боровся Союз визволення України? Чому його лідери пов'язують майбутнє України з «розбиттям Росії у війні»? Чи можна погодитися з цим твердженням?Чому?

У зверненні СВУ «До українського народу в Росії» австрійці та німці характеризувалися як визволителі, які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя». Така позиція привернула увагу німецького уряду, який був зацікавлений у послабленні Росії із середини, і надав фінансової підтримки лідерам СВУ.

В організаційній діяльності СВУ було зайнято більше 30 співробітників. Його центр знаходився у Відні, філіали – у Берліні, Львові, Лозанні і Стамбулі та ін., представники – у десяти країнах. У період війни вони претендували на те, щоб представляти інтереси Великої України і проводили переговори з державами Троїстого союзу та деякими нейтральними європейськими країнами, спрямовані на визволення українських земель з під гніту російського царизму.

СВУ здійснював активну роботу серед полонених солдат російської армії - українців. Завдяки Союзу, значну кількість їх вдалося перевести до окремих таборів у Австро-Угорщині (Фрайнштадт, Дуна-Сардагель) та Німеччини (Вецляро, Зальцведель, Рештат), де були поліпшені загальні умови життя, організовані школи, бібліотеки, церкви тощо. Серед полонених проводилась національно-просвітницька діяльність.

Зрештою така активність СВУ серед полонених дозволила створити з них українські дивізії – Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української Держави. Отже, СВУ представляв більш радикальні позиції українського руху у порівнянні з ГУР, що відбивалось не тільки в його політичній програмі, а й в практичній діяльності. Адже така діяльність неоднозначно оцінювалась урядами країн Троїстого союзу. Зокрема Австро-Угорщина побоювалась, що активність СВУ на соціальному та національному ґрунті проти Росії може перекинутись на її власну територію.

Не було єдності в оцінках діяльності СВУ і з боку українських політиків. З різкою критикою СВУ виступали ліві українські соціал-демократи, які звинувачували лідерів СВУ як агентів австро-угорського імперіалізму. Негативно поставився до СВУ М.Грушевський. Він не визнав за Союзом визволення України права виступати від імені українців, які проживали в Російській імперії.

Таким чином, в умовах загарбницької війни відбувався розкол і дроблення українського національного визвольного руху.