В.Стефаник та Л.Мартович

І.Франко

Здобутки майстрів літератури та мистецтва

1. Які протиріччя характерні для розвитку української літератури мистецтва у цей період?
2. Які були найвищі досягнення українських майстрів?

Складний суперечливий період переживала на початку століття українська література, представлена яскравою плеядою імен: І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, В.Винниченка, О.Маковея, О.Кобилянської, робітничого поета П.Махині, С.Васильченка, В.Стефаника, Л.Мартовича, М.Черемшини та ін. У своїх творах ці автори відтворювали реалії українського життя, напруженість революційної та визвольної боротьби українського народу, гнівно таврували ганебність та реакційність правлячих режимів Австро-Угорщини та Росії, відповідаючи тим самим на потреби читача, якому, за влучним зауваженням західноукраїнського письменника-демократа Осипа Маковея (причому він мав на увазі читачів усієї України), «уже надоїли: 1) теми з минувшини, писані «в юродивому стилі»; 2) теми з життя люду, оброблювані на стару етнографічну манеру». М.Коцюбинський також закликав письменників розробляти теми «філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші», не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу «на інші верстви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін.».

У цей час у культурній сфері чітко окреслилися дві тенденції – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм*). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала «нова школа» української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, М.Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи з новітніми європейськими здобутками – символізмом* та психоаналізом. Характерною рисою розвитку українського варіанту модернізму в літературі був значний вплив романтизму*, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення будь-якої доби.

Незважаючи на заборони, розвивається українське мистецтво, особливо музика і театр. Провідне місце у музичному житті належало М.Лисенку, у музичній спадщині якого є чимало творів на тексти І.Франка, Т.Шевченка, Лесі Українки, Г.Гейне та інших поетів, сотні обробок українських народних пісень, що мають велику мистецьку цінність. Багато з них за життя композитора так і не побачили світу. Зокрема, незважаючи на настійні вимоги передової громадськості, царські власті не дали дозволу на постановку історико-героїчної опери Лисенка «Тарас Бульба» – шедевра української оперної класики. Вони всіляко перешкоджали сценічному виконанню й інших творів композитора.