Розвиток кооперативного руху

  • У чому полягали особливості українського кооперативного руху?
  • Чому кооперативний рух очолили і пропагували інтелігенція та священики?
  • Яким чином за допомоги кооперативного руху вони хотіли змінити повсякденне та суспільне життя українців?

На початку ХХ ст. в українських землях розвиваються різні форми економічних об’єднань населення. Найважливішою з них стає кооперація як рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення. Ведення господарства вимагало від селянина не лише важкої щоденної праці, а й економічної кмітливості. Мало було щось виростити чи вигодувати. Необхідно було ще й вигідно продати, аби потім закупити сільськогосподарський реманент і багато чого вкрай необхідного для життя в селі. Часто такі послуги пропонував місцевий поміщик чи заможний селянин, чи перекупник. Але майже в усіх випадках це були грабіжницькі операції, які підривали і без того слабке селянське господарство.

Пожвавлення діяльності кооперативів на межі століть було пов’язано з діяльністю відомого українського кооператора – «артільного батька» Миколи Левитського.

Кооперація(від лат. cooperatio – співпраця) – добровільне об’єднання людей для спільної господарської діяльності. Артіль – одна з форм кооперативного об’єднання, товариство повноправних осіб, що об’єдналися для трудової, виробничої мети.

Він після закінчення юридичного факультету Харківського університету повернувся до рідної Таврії, де організував першу хліборобську артіль, члени якої об’єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, реманент. Спільними зусиллями селяни вели господарство, а прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням. З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину.
М. Левитський розробив загальні економічні, правові та моральні принципи організації та існування хліборобських артілей.

 

З 1903 р. «артільний батько» зосередив основну увагу на організації ремісничих артілей у містах, зокрема в Єлизаветграді, Києві та ін. Після прийняття 1902 р. царським урядом закону про виробничі артілі в українських містах виникли виробничі спілки робітників, портових вантажників, конторських працівників, інженерів. У 1906 р. було засновано артіль київських друкарів. У 1912 р. на Наддніпрянщині діяло 2500 споживчих кооперативів. Під керівництвом М. Левитського бурхливу кооперативну діяльність розгорнуло товариство «Просвіта». На початку XX ст. ним були створені сотні ощадно-позикових кас, лавок, громадських комор.
Значного розвитку набули і кредитні товариства. Основний капітал таких товариств становили запозичені чи пожертвувані суми. Вони здебільшого отримували на основний капітал позику з державного банку під відповідальність їхніх членів. Позики в кредитних товариствах були довгострокові та видавалися лише на виробничі потреби. У 1914 р. в Україні вже діяло 2181 кредитне і 911 ощадно-позикових товариств, що об’єднували та обслуговували понад 1,7 млн членів.
У 1907 р. кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній об’єднались у Союз Південно-західного краю (згодом Київський кредитний банк – Союзбанк), що швидко став важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й усієї Наддніпрянської України. Він почав здійснювати торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства, проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради, а з 1913 р. навіть видавав свій двомовний часопис «Муравейник – Компанія». Такі об’єднання поступово розвивались і в інших губерніях.
Значного поширення набув український національно-кооперативний рух у Східній Галичині. Під керівництвом молодих національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позикові та споживацькі кооперативи, будувало народні доми, громадські лавки, комори, каси, читальні. На межі століть у Галичині постають численні кооперативні союзи: Сільський союз «Господар» (1898 р.), Крайовий кредитовий союз (1898 р.), Союз молочарських спілок (1904 р.), Союз для збуту худоби (1904 р.) та ін. Активно діяла кооперативна організація «Народна торгівля».

Свій внесок у розвиток кооперативної справи зробив митрополит А. Шептицький, який у своєму посланні (1904 р.) зобов’язав священиків очолити кооперативні організації та установи на місцях. Він писав: «Рішуче фальшивим є напрям занедбування сторони суспільно-економічної. Церква тих речей довгочасних і матеріальних не занедбує... Священик, що навіть на жадання парохіян не хоче утворити читальні, склепику, шпихліра господарського... є противний, не відповідає своєму становищу…».
Відбувається не тільки зростання кількості, а й об’єднання окремих кооперативних союзів. У 1911 р. на базі 30 торговельних сільськогосподарських спілок постав великий Сільськогосподарський крайовий союз торговельних спілок, що 1914 р. об’єднував 609 товариств. На Буковині такі самі функції виконувала з 1903 р. «Селянська каса», у віданні якої перебували десятки виробничих, кредитних і споживацьких кооперативів. Керував «Селянською касою» професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький.

  • Покажіть на карті райони України, пов’язані з індустріальною модернізацією, та проілюструйте свою думку прикладами.
  • Заповніть прогалини у тексті, використовуючи наведені слова. Значний промисловий потенціал Наддніпрянської України не залишався поза ува­гою... Західну буржуазію приваблювали величезні…, дешева…, висока..., ринок... Наприклад, тільки англійський підприємець Дж. Х’юз, отримавши від російського уряду … на будівництво металургійного заводу та видобуток вугілля, за 25 років своєї… на шахтах Донбасу вивіз до Англії 25 млн крб. золотом. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітал захопив чільні позиції у… Така ситуація гальмувала і деформувала не тільки …українських земель, а й обох держав, адже … витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася… Слова: концесії, місцевий виробник, кам’яновугільна, залізорудна та металургійна промисловість, норма прибутку, природні багатства, іноземний капітал, робоча сила, збут, підприємницька діяльність, економічний розвиток, за кордон.
  • Які ознаки та прояви індустріальної модернізації ви побачили в розвитку промисловості українських земель?
  • Чому українські підприємці зосереджували свою діяльність в основному на сфері легкої та харчової промисловості?
  • Як ви розумієте позицію авторів підручника, що засилля іноземного капіталу в економіці українських земель гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії? Чи згодні ви з такою оцінкою?
  • У чому сутність індустріальної модернізації економіки українських земель на початку ХХ ст.?
  • Порівняйте прояви індустріальної модернізації у промисловості і сільському господарстві на початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях між собою, а також з аналогічними загальноєвропейськими.
  • Яку роль відігравали кооперативи у житті українського населення? Чи пого­джуєтесь ви з їхньою назвою «рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення»? Чому?
  • Оберіть одного з типових представників українського підприємництва на по­чатку ХХ ст. Складіть його характеристику і представте класу.