Із «Щоденника» Євгена Чикаленка

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

«У перший день пішов я до С. Петлюри, щоб довідатись, чого вони від мене, власне, хочуть. Петлюра зараз же вийшов до мене у вітальню і, поцілувавшись, запросив мене до кабінету. Враження Петлюра зробив на мене втомленого, змученого і якогось пригніче- ного... На моє запитання – чого чи нащо вони з Лівицьким мене викликали, він одповів, що їм взагалі хотілося б порадитись з укра- їнськими буржуазними елементами, а особливо зо мною, який увесь вік так багато працював для українського відродження і т. д. Жал- кував, що саме нема Лівицького, і просив мене посидіти у Варшаві... Перше всього їм хотілося б знати мою думку про договір з поляка- ми, який вони оце мають підписати, і коротенько розказав, в чім той договір міститься. Границя з Польщею приблизно має піти від Дністра по Збручеві, а потім по Стирі і по Прип’яті до Дні- пра; Польща за те визнає самостійну Українську державу в її

Âàð³àíò 13

етнографічних межах на сході і військовою силою і технічною допомогою поможе Українському урядові виперти більшовиків за Дніпро. Тобто [Польща] в межах 1772 року, а далі вже самі укра- їнці мають, коли зможуть, очистити Лівобережжя від більшови- ків. Я на це одповів, що не вірю в успіх сього договору, що він, на мою думку, скінчиться так само нічим, як і договір Виговського, бо є третій контрагент – Москва, яка всіми силами буде стреми- тись захопити Україну, і, певне, справа української державності скінчиться так само, як і в 17 в., миром Москви з Польщею за наш кошт, тобто поділом України по якомусь новітньому Андру- сівському договору. На се Петлюра відповів мені, що вони другого виходу не бачать і рішають зробити останню спробу організації Української держави. Я на се одповів, що, дійсно, тепер виходу нема і я шкодую, що Винниченко підняв “петлюринське” повстан- ня проти Скоропадського і таким способом розвалилась держава, яка почала була за німецькою силою організовуватись, а ще більше шкодую, що наші соціалісти не зуміли поладнати з німцями ще до скоропадщини. Петлюра одповів, що коли б вони не підняли повстання, то все одно його підняли б більшовицькі елементи, коли почався більшовизм серед німецького війська, і тоді повстан- ня перейшло б не під українським національним прапором, що було б ще гірше. – “Може й так, – кажу, – хоч мені здається, що найня- ті німці змогли б охоронити Україну від більшовиків. Ну, та це вже минулось, і нема чого про це говорити. Коли Ви, – кажу, – хочете попробувати, то пробуйте на свій страх і риск. Ім’я Вигов- ського через таку пробу перейшло в історію з почесною репута- цією, хоч та проба і не вдалась”.

...Почався польський наступ на Україну... Напевне, на зиму знов насунуть московські більшовики і разом з нашим селянством випруть з України Петлюру з поляками, як виперли Скоропадсько- го з німцями. Ще, мабуть, не скоро наступить час, коли маятник революції спиниться на лінії, яку встановлять москалі з поляками, але напевне можна сказати, що лінія та ляже не по Дніпру, а західніше – або по Південному Бугові, або по Стирі, в залежності від того, якої сили буде напор з Московщини. Але не виключено, що хвиля більшовицька докотиться аж до Варшави, хоч сього я не спо- діваюсь, бо Польща далеко менше, ніж Україна, а тим більше, ніж Московщина, не має більшовицького ґрунту: селянство в Польщі забезпечене надільною землею далеко більше, ніж селянство у всій бувшій Росії, а пролетаріат міський ще захоплений національним патріотизмом, ще повний захвату про відродження своєї держави. Поживем – побачим!»

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ