Зі спогадів Івана Цюпи

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Порівняйте явища та процеси, характерні для розвитку сільського господарства радянської України за доби непу та першої п’ятирічки

Завдання 10 спрямоване на роботу з історичним джерелом. Це від- крите завдання, яке передбачає складання розгорнутої письмової відповіді:

1) визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в документі, з’ясуйте, коли відбулися описані в ньому події;

2) визначте, як автор розповіді ставиться до описуваних подій або історичних діячів; поміркуйте, навіщо автор документа свідчить про події; з’ясуйте (сформулюйте) значення подій та явищ, про які йдеться в джерелі;

3) поміркуйте, у чому цінність джерела, стисло викладіть своє ставлення до описаних подій або діячів

«Сонячного ранку до Будинку літераторів підійшло з десяток чор- них “Волг” – майже на кожного по машині. Від Спілки ми вируши- ли до особливого причалу на Дніпрі, де стояла яхта першого секре- таря ЦК Компартії України. Там нас привітно зустрів секретар ЦК з ідеологічних питань Федір Данилович Овчаренко. Поручкався з кожним із нас – Гончарем, Бажаном, Козаченком, Новиченком, Башем, Збанацьким, Зарудним, Вороньком, Павличком, Коротичем, Смоличем, мною…

З палуби опускаємось до кают-компанії. А там, як у казці, чарів- ний стіл, заставлений пляшками з коньяками, горілкою та вина- ми найрізноманітніших марок і закусками: окрім чорної та черво- ної ікри – осетрина і сьомга, сервелат і мисливські сосиски, а ще свіжі помідори й огірочки. Була там навіть мелітопольська череш- ня, доставлена спеціальним літаком. Коли ми всілися за пребага- тющим столом, Петро Юхимович виголосив тост “за розквіт української літератури”.

Âàð³àíò 7

А далі тихо-мирно трапезували – жодних розмов, ні на літератур- ні, ні на політичні теми. Здавалося, що це просто розважальна прогулянка по Дніпру, а далі й по Київському морю... Гадаю ж, що кожен з нас розумів – це поки що “пряник”. Треба чекати на бато- га. І він невдовзі просвистів.

На яхті, окрім нас, Шелеста й Овчаренка, – нікого. Якщо, звісно, не брати до уваги команди матросів, думається, переодягнених енкаведистів... Підпливаємо до острова, на якому вишикувались казкові будиночки взірцевої архітектури, а неподалік від них, оче- видно, щойно зведена повітка, долівка якої заслана запашним зіллям, як бувало на Трійцю.

Знову сідаємо до столу. Знову тости, схвильовані виступи. Та ось Петро Юхимович бере ініціативу у свої руки і відверто пояснює, заради чого нас сюди запросили.

– Попри всі відомі успіхи української радянської літератури, є в ній, на жаль, і прикрі недоліки. І неприємно те, що їх припускаєть- ся лідер Спілки Олесь Гончар. Це явно виявилося в його “Соборі”...

І далі Шелест переказує зміст відомої всім нам статті Шамоти, зміст “шамотіння” ще деяких інших критиків, повідомляє про серйозне невдоволення Дніпропетровського обкому партії, насампе- ред його секретаря Ватченка. (Ми ж знаємо, що Ватченко впізнав себе в образі Лободи з “Собору”, він так само віддав свого старого батька в богадільню.)

– Я вважаю, – веде далі Петро Юхимович, – критика “Собору” правильна. І Гончар мусить це визнати й висловити своє ставлен- ня до критики. Антирадянщина йому не до лиця. Я б так не напи- сав, – виривається з його вуст. На це завжди стриманий Олесь Гончар кидає гостро:

– А я в цьому й не сумніваюсь. У кожного свій хист.

Лице першого секретаря ЦК багряніє. Він ледь стримує себе, щоб не вибухнути, але якось оговтується і все ж гне своєї:

– Що ви мали на увазі під собором? Дехто стверджує, що мали на увазі нашу Україну. Спустошену, обплутану дротами?!

– Кожному дано тлумачити твір, як йому заманеться, – твердо відповідає Гончар. – Критики на те й критики, щоб розкривати внутрішній зміст твору. Я ж мав на увазі собор конкретний: той, що стоїть занедбаний у моїй рідній Козельщині, і той, що руйну- ється у Новомосковську на Катеринославщині...

Шелест намагається говорити стриманіше. Розповідає про те, що, мовляв, ЦК партії нині бере курс на українізацію, на запроваджен- ня у школах, технікумах і вузах української мови, звісно, в рамках можливого...

Так від розмови про “Собор” перейшли до проблем загальнонаціо- нальних. Заговорили про долю України, виступаємо проти русифі- кації. Петро Юхимович хмурить брови. І раптом кидає слово, що влучило мені прямісінько в серце:

– Ось ми зараз сидимо з вами за єдиним столом, говоримо про такі речі, що коли б це було у тридцять сьомому, то нас би всіх запро- торили в тюрму...»

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ