Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

З книжки Володимира Винниченка «Відродження нації»

«Отже, небезпечний камінь було щасливо обминено. Можна було далі дружно, спільно вести корабель відродження назустріч бурям і небезпекам, не боячись ослаблення зсередини. А буря вже збира- лась. І першим громом була телеграма військового міністра Керен- ського про заборону ним Другого Українського Військового З’їзду, який скликав Український Військовий Генеральний Комітет. Мотиви заборони: невчасність – “несвоевременно”. Старий, ще царський мотив, який тут же побивався дозволом того самого міністра Керенського на польський військовий з’їзд.

А другим, ще грізнішим громом була друга телеграма, так само ще під час селянського з’їзду одержана Центральною Радою про те, що Тимчасове Правительство рішуче одкинуло всі домагання Цен- тральної Ради, передані Урядові через делегацію.“Свято революції скінчилось. Настає грізний час!” – сказав голова Центральної Ради М.С. Грушевський, прочитавши телеграму З’їздові. Треба було зустрічати його спільними всеукраїнськими силами. Селянський

Âàð³àíò 3

З’їзд обрав із себе Раду Селянських Депутатів, яка мала ввійти до складу Центральної Ради. У суботу до пізньої ночі в Педагогічнім Музеї відбувалося тайне засідання Центральної Ради. Прийнято відому вже резолюцію. На неділю на 11 год в Троїцькім Народнім Домі назначено відкриття українського з’їзду. Входи до Народньо- го Дому бережуть солдати й досередини поки що нікого не пуска- ють. Довкола – дуже величезні юрби солдатів-українців, матросів у білих сорочках і тут та там між тою юрбою, що комашиться мов муравлище, окремі постаті горожан. Виясняється, що відкрит- тя з’їзду відкладається на 5 год попол., бо не всі ще делегати при- були до Києва. А народ усе підходить – і знов солдати, знов матро- си. Багато офіцерства, делегованого на з’їзд. Майже половина делегатів – з бойовими нагородами на грудях, з георгіями, з ордена- ми; трапляються солдати, груди котрих прикрашені всіма ступе- нями георгієвських хрестів... Навкруги – летючі імпровізовані віча майже на цілім просторі від Народнього Дому до Миколаївського парку. Всюди – розмови про українські справи… Сильно гудів з дзві- ниці Софійського собору дзвін “Рафаїл”. Уся площа, яка вже пото- нула в присмерках вечора, являла незвичайний вигляд. Десятки тисяч народу заповнили її – від Софійського собору до Михайлів- ського монастиря. Біля самого пам’ятника Хмельницькому відслу- жено молебень. Український полк гетьмана Богдана, як один чоло- вік, упав на коліна. Стала навколішки й публіка. У сумраці блис- кала щетина сталевих багнетів над головами вояків, що стали навколішки...

А потім почулися пристрасні промови.

– Брати-Українці! Ви вже присягли раз... Присягнемо ж ще, що без автономії нашої Неньки-України не вернемося до своїх частей!..

– Присягайте ж!

– Присягаємо! – й повітря затряслося від однодушного оклику, що вирвався із грудей...

Гучно встали на ноги. Почулася в темноті команда й гучно стало переходити вояцтво. Полилася пісня:

– ... “докажем, що ми, браття, козацького роду!”

– ... “ще нам, браття-козаки, усміхнеться доля”.

– ... “душу, тіло ми положим за свою свободу”.

Україна гула, гомоніла, хвилювалась і ждала рішучого, останнього, закінчуючого слова. Таким закінчуючим словом, синтезом і імпуль- сом до творчого “дальшого” був Перший Універсал Української Центральної Ради… З яким нетерпінням ждало українство того синтетичного слова, можна судити по тій побожній, урочистій тиші, яка обхопила ввесь величезний театр, переповнений делега- тами й публікою, коли президією З’їзду було оповіщено, що Цен- тральна Рада має оголосити свій Універсал. Увесь З’їзд підвівся й стоячи завмер у чеканні. Засмажені, загартовані в боях... в страж- даннях обличчя кривились від солодкого болю надзвичайних пере- живань, від високої, ніколи не знаної радості. Деякі голосно ридали, припавши головами до спинок фотелів; многі кулаками, рукавами “гімнастьорок” витирали сльози; деякі суворо сціплювали зуби, щоб не закричати в екстазі…»

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ