З книжки Георгія Касьянова «Україна 1991–2007.

Проаналізуйте уривок з книжки та дайте йому оцінку

Нариси новітньої історії»

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпо- чалася із закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвале- но нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робо- чих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність.

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту “конституційну ніч”, – із цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм “конституційної ночі” став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конститу- ції, запропонований погоджувальною комісією, – весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошу- вати стандартну фразу: “Комісія просить прийняти”. Під час голосування в залі працювали “піаністи” – депутати, яким їх від- сутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуван- ні. Був тут і свій “диригент” – лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєстру- ватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено слідкували за процесом. Усі присутні розуміли історич- ну вагу подій, що відбуваються.

Протягом ночі до будинку парламенту “підтягувалися” відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами. Їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. “Прогульникам” довелося повернутися.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голо- сування статтю про національну символіку. Комуністи катего- рично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козаць- кий малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з “колабораціоністами”, – обурені праві депутати спро-

бували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламен- тарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму (об’єднане зі статтею про символіку в один “пакет”) викликало подібну реакцію – праві дружно скандували: “Область! Область!”, тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голо- сування по цих статтях загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився невиспаний, насто- рожений, але впевнений у собі президент. За кілька хвилин розпо- чалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції зага- лом. На тлі всіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими – 315 – “за”, 36 – “проти”, 12 – утрималися, 30 – не голосували.

Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкона. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв’язок поколінь борців за незалежність з учас- никами ухвалення Конституції (цей художній кітч адекватно віддзеркалював політичний)»