Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво

Переговори є Найважливішими і найпростішим засобом, що най­частіше застосовується для розв'язання міжнародних спорів. Перего­вори (або - безпосередні переговори) шляхом усунення розбіжностей в позиціях сторін ведуть до розв'язання міжнародного спору. Умовою досягнення цієї мети є зазвичай бажання та уміння сторонами найти компромісне рішення.

Переговори ведуться безпосередньо сторонами, які знаходяться у спорі. Проведення переговорів не вимагає участі третьої сторони (іншої держави, міжнародної організації). Ініціатива переговорів завжди на­лежить сторонам спору, які тим самим здійснюють певний контроль над процесом його розв'язання.

Дипломатичні переговори від імені держав можуть проводити їх голови, голови урядів, міністри закордонних справ або інші спеціально на те уповноваженні Особи. Відсутність дипломатичних відносин між державами, які знаходяться у спорі, не виключає можливості прове­дення переговорів.

Переговори можуть проводитися на різних стадіях вирішення спо­рів, а також після застосування інших методів, якщо ситуація вимагає подальшого уточнення позицій сторін, наприклад, після винесення рішення слідчою комісією щодо фактичних обставин сторони вста­новлюють умови розв'язання спору шляхом переговорів.

Переговори, як правило, починаються добровільно, за згодою сто­рін. Однак проведення переговорів може бути обов'язковим відповід­но до міжнародних угод або рішень міжнародних судів та арбітражів. Переговори можуть проводитись як усно, так і в письмовій формі (наприклад, у формі обміну нотами) або поєднуючи обидві ці форми. Від згоди сторін залежить, наскільки перебіг переговорів матиме пуб­лічний характер.

Переговори можуть бути також засобом запобігання спору. Така форма переговорів називається консультації. Консультації, які прово­дяться перед прийняттям рішення, що може порушити інтереси іншої держави, обмежують можливість виникнення протиріч позицій та інтересів у взаємовідносинах держав.

Слід підкреслити, що у міжнародному праві відсутня норма, яка 6 наказувала проводити переговори у кожному випадку. В доктрин та практиці існує проте думка, що обов'язок проведення переговорів виникає із загального обов'язку мирного вирішення міжнародних спорів. Крім того, деякі міжнародні договори прямо зобов'язують сторони до проведення переговорів перед застосуванням інших способів ви­рішення спору (наприклад, ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). До переговорів відсилають також рішення Міжнародного Суду ООН. У справі про юрисдикцію над рибними промислами (Сполучене Королівство проти Ісландії) 1974 р. Міжнародний Суд зазначив, що; випадку розходження позицій та інтересів, держави «несуть взаємній обов'язок вступити у переговори в дусі доброї волі з метою справед­ливого вирішення їх розбіжностей».

У випадку, коли переговори не приносять бажаних результатів! сторонам не вдається сісти за стіл переговорів, ефективними можуть стати добрі послуги та посередництво, або способи вирішення спорів, що передбачають участь третьої сторони. Зазвичай як третя сторона виступають держави або міжнародні організації, але ними можуть бути також і видатні особистості, які можуть виступати від імені між­народної організації (наприклад, Генеральний Секретар ООН). Якщо мова йде про держави, то цю роль можуть виконувати лише держави, які підтримують добрі стосунки з обома сторонами спору. Ініціативі може виходити як з боку держав, що знаходяться у спорі, так і третіх держав.

Добрі послуги полягають у сприянні сторонам спору в налагодженні безпосередніх контактів - початку дипломатичних переговори або відновленні їх у разі переривання, - але без активної в них участі Посередництво навпаки є засобом, що йде далі, ніж добрі послуги оскільки воно передбачає активну участь посередника у переговори міжсторонами спору, який надає їм поради і вказівки, а також власні пропозиції щодо вирішення спору, та інколи навіть керує процесом перебігу вирішення спору. Сторони спору не є зв'язаними пропозиціямипосередника.