Захист цивільного населення під час війни

Режим військової окупації

Окупація - це встановлення однією державою контролю над части­ною або всією територією іншої держави. Окупант при цьому не отри­мує суверенних прав, тобто він не має права анексувати або передати окуповану територію іншій державі, оскільки згідно з Статутом ООНзавоювання не є законним методом придбання території.

Під час забезпечення на окупованій території необхідного поряд­ку сам факт окупації (навіть незаконної) покладає на населення деякі обов'язки відносно окупанта, а останній несе відповідальність за до­тримання прав населення.

За IV Гаазькою конвенцією 1907 р. основний критерій окупації носить фактичний характер - це встановлення реальної влади над територією. Згідно з спільною для всіх чотирьох Женевських конвен­цій 1949р. ст. 2, режим окупації застосовується і в тому випадку, коли територія була зайнята без збройного опору.

Існують різні види окупації: військова (тобто тимчасове заняття території військами противника в ході збройного конфлікту); післяво­єнна (якзасіб забезпечення виконання державою, що несе відповідаль­ність за агресію, своїх зобов'язань); окупація при звільненні території союзника від ворожої окупації; зайняття воюючою стороною території нейтральної держави. До всіх випадків окупації застосовується право збройних конфліктів.

Окупація починається із встановлення фактичного контролю над територією та створення окупаційної адміністрації. Окупаційний режим припиняється з моменту втрати фактичного контролю над територією. Відповідні норми права збройних конфліктів діють до моменту припинення окупацЙ.

Управління окупованою територією здійснюється окупаційною адміністрацією з дотриманням відповідних норм права збройних конфліктів, по можливості зі збереженням дії місцевих законів. До­зволяється діяльність місцевих судів та органів влади, проте не до­пускається їх примушення до цього. Окупант має право створювати і щгі неполітичні військові суди. Окупаційна влада може використовувати державні будівлі, але право власності на них не отримує. Відносно нерухомої державної власності, лісів, сільгоспугідь окупаційна влада є лише тимчасовим керівником і повинна забезпечувати їх збереження.

Четверта Женевська Конвенція встановлює основи захисту мир-ного населення під час війни. Особи, що знаходяться під владою ворога поділяються на дві категорії: цивільні особи, які знаходяться у країні ворога та населення на окупованій території.

Обидві ці категорії мають право на повагу до їх особистих прав, обрядів, звичок та звичаїв,|³ ними завжди повинні поводитись гуман­но, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Не можна у примусовому порядку залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка 6 зму­шувала їх брати участь у воєнних операціях.

Сторона, яка окупувала, зобов'язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за поста­чанням населенню всього необхідного. Щодо цивільних осіб, які зна­ходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з

В межах можливого, окупаційна влада зобов'язана поважати осно­вні права людини, а також права, визначені міжнародними нормами. Мирному населенню повинен бути наданий певний рівень захисту з урахуванням, однак, з урахуванням інтересів безпеки окупаційних сил. Окупант зобов'язаний,у взаємодії з місцевою владою, максималь­но забезпечити населення медичним обслуговуванням, включаючи санітарні умови. Медичні установи можуть бути тимчасово рекві­зовані для лікування поранених, але таке вилучення компенсується створенням необхідних установ для мирного населення. Окупаційна влада стежить за забезпеченістю населення продуктами харчування і у разі потреби вживає необхідні заходи, також допускається допо­мога під егідою МКЧХ.

Населення не може примушуватися до діяльності, що має військове значення. Добровольці, що вступають на військову службу окупацій­ної держави, кваліфікуються як зрадники за законами своєї держави. Допускається залучення осіб старше 18 років до примусової праці, але працюючі повинні одержувати справедливу оплату і не можуть бути вивезені за кордон.

Реквізиція приватної власності для потреб окупаційних сил до­пускається, але з компенсацією готівкою або шляхом видачі розписки. Руйнування власності заборонено, окрім випадків абсолютної військо­вої необхідності.