Захист поранених і хворих під час війни

Норми про захист поранених і хворих у сухопутній війні містяться у І Женевській конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у ді­ючих арміях 1949 р. і в першому Додатковому протоколі 1977 р. Згідно Конвенції встановлений нею режим поширюється на:

- особовий склад збройних сил;

- особовий склад ополчення і добровольчих загонів, а також ор­ганізованих рухів опору, якщо на їх чолі стоїть особа, відповідальна за своїх підлеглих, якщо їх учасники мають ясно видимий відмінний знак, відкрито носять зброю, дотримуються норм міжнародного гума­нітарного права.

Перший Додатковий протокол поширив цей режим на всіх по­ранених і хворих, військових або цивільних, які потребують негайної медичної допомоги.

Воюючі зобов'язані вживати негайних заходів для пошуку і збору поранених і хворих. У разі потреби для цього встановлюється перемир'я. До поранених противника слід відноситися з повагою, надавати їм необхідну медичну допомогу. Заборонені медичні експе­рименти над ними. Загиблих підбирають і гідно ховають. Інформація про поховання повідомляється Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Поховання повинні утримуватися в порядку, до них забезпечується доступ рідних. При захопленні противником поране­них і хворих, вони користуються правами військовополонених, стан їх здоров'я також береться до уваги.

Медичний персонал знаходиться під захистом права збройних кон­фліктів. Медперсонал може бути затриманий противником. У такому разі він повинен продовжувати виконання своїх функцій, переважно відносно власних громадян. Захисту підлягають постійні медичні уста­нови і рухомі медичні формування. Вони повинні мати відмінні знаки. Захист припиняється лише у разі їх використання в цілях спричинення шкоди противнику. Медперсонал має право мати особисту зброю для самооборони і захисту пацієнтів.

Режим поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, визначений у II Женевській конвенції про поліпшення долі полонених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію, 1949 р. і у першому Додатковому протоколі 1977 р. В цілому застосовуються ті ж норми, що і у разі війни на суші, проте є певна специфіка. Особливе значення мають пошук і порятунок. Вони повинні здійснюватися негайно після битви самими бойовими кораблями. Вою­ючі можуть просити нейтральне судно прийняти на борт поранених і потерпілих корабельну аварію. Такі судна не підлягають захопленню.

Особливу складність рятувальні операції становлять для підводних човнів. За всіх умов підводні човни не мають права вчиняти ворожі дії відносно тих, хто рятується.

Госпітальні судна фарбуються в білий колір і несуть разом з на­ціональним прапор МКЧХ. Назва і опис судна повідомляється проти­внику. Госпітальні судна не можуть піддаватися нападу або захопленню. Медперсонал і команда судна не підлягає захопленню у полон. Здатні до пересування поранені і хворі можуть бути взяті в полон військовим кораблем противника. Госпітальне судно може бути піддане огляду і навіть поставлено під тимчасовий контроль противником.

 

110. Правовий статус військовополонених. Режим військового полону. Кримінальні і дисциплінарні покарання щодо військовополонених.

Основні норми про режим військового полону містяться у III Же­невській конвенції 1949 р., а також в першому Додатковому протоколі 1977 р. (ст. ст. 43 - 47). ,»

Статус військовополонених надається законним учасникам вій­ськових дій (комбатантам). Особа зі складу збройних сил не може претендувати на статус військовополоненого у разі захоплення під час заняття шпигунством.

З моменту захоплення в полон відповідальність за військовополо­нених несе держава, що їх захопила. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконував свій обов'язок. Його ізоляція пояснюється виключно військовою необхідністю, тому будь-яка незаконна дія або бездіяльність, що призвела до смерті або заподіяла серйозну шкоду здоров'ю полоненого, є злочином.

Заборонено медичні експерименти на полонених. їм повинен бути забезпечений захист від фізичного насильства або залякування з боку місцевого населення.

Полонений зобов'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження і військовий номер. Табори полонених не повинні розташовуватися так, щоб служити прикриттям військових об'єктів. Вони повинні знаходитися під керівництвом офіцерів стро­кової служби. Полонені мають свого представника, що спостерігає за умовами їх життя і підтримує зв'язок із адміністрацією табору. По­лонені забезпечуються необхідним одягом, харчуванням, медичним обслуговуванням.

Рядові полонені можуть притягуватися до роботи з урахуванням їх фізичного стану. Офіцери беруть участь лише в керівництві такими роботами. Виконана робота оплачується відповідним чином. Виключа­ється робота військового характеру. Участь у небезпечних для здоров'я роботах може мати місце тільки на добровільних засадах.

Дозволяється листування із зовнішнім світом. Полонені зберігають правосуб'єктність і можуть передавати юридичні документи через державу, що полонила їх, або через такі установи, як МКЧХ.

Для нагляду за дотриманням прав полонених може бути призна­чена держава-покровителька з числа нейтральних держав. Відповідні функції можуть здійснюватися МКЧХ.

Полонені підпорядковані законам і положенням, діючим в армії держави, що їх полонила. За скоєні злочини вони відповідають за цими законами. Невдала втеча тягне за собою лише дисциплінарну відпо­відальність. Після припинення військових дій полонені підлягають репатріації.