Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь

Роззброєння є найнадійнішою гарантією безпеки. Ця ідея знайшла відображення у низці міжнародно-правових актів. Набула поширення концепція принципу роззброєння. Зобов'язання держав в цій області сформульовано у принципі незастосування сили наступним чином: держави повинні сумлінно вести переговори з метою швидкого укладення універсального договору про загальне і повне роззброєння під ефективним міжнародним контролем. Статут ООН уповноважив Генеральну Асамблею «розглядати загальні принципи співпраці в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, зокрема принципи, що визначають роззброєння і регулю­вання озброєнь» (ст. 11). На Раду Безпеки покладена відповідальність за формулювання «планів створення системи регулювання озброєнь» (ст. 26). Про те, що є загальним і повним роззброєнням, можна судити за схваленою Генеральною Асамблеєю Спільною заявою урядів СРСР і США 1961 р. Вона припускає розпуск збройних сил, ліквідацію вій­ськових споруд і озброєнь; знищення і припинення виробництва зброї масового знищення, а також засобів її доставки; скасування органів військового керівництва і припинення військового навчання; припи­нення витрачання коштів на військові цілі. Зберігаються лише військові засоби, необхідні для підтримки внутрішнього правопорядку.

Нереальність досягнення повного роззброєння незабаром стала очевидною, оскільки держави потребували озброєнь для гаранту­вання своєї безпеки, підтримки внутрішнього порядку і виконання миротворчих функцій, тому можливе лише часткове роззброєння, скорочення озброєнь. ІОсобливе значення має запобігання вживанню ядерної зброї і інших видів зброї масового враження (хімічної, бактеріологічної, ра­діологічної, екологічної).

Починаючи з 1961 р., Генеральна Асамблея ООН прийняла ряд резолюцій, що забороняють застосування ядерної зброї. Істотне зна­чення мають угоди між СРСР і США - Угода про заходи зі зменшення І небезпеки виникнення ядерної війни 1971 р., Угода про запобігання ядерній війні 1973 р. та ін.

В 1963 р. був підписаний Московський договір про заборону ви­пробувань ядерної зброї уатмосфері, в космічному просторі та під водою. У1996 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

З 1968 р. діє Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Дер­жави, що володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не передавати її неядерним державам, а останні зобов'язалися не приймати ядерну зброю. Перед укладенням цього Договору Рада Безпеки в 1968 р. прий­няла Резолюцію про гарантування безпеки, згідно з якою агресія із застосуванням ядерної зброї або загрози такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, викличе негайні дії з боку Ради Безпеки, і перш за все її постійних членів.

Отже, позиція міжнародного права щодо ядерної зброї виглядає таким чином:

а) не заборонено володіння ядерною зброєю тими державами, які її вже мають в своєму розпорядженні (ядерні держави);

б) розповсюдження цієї зброї є протиправним;

в) неядерним державам повинні бути надані гарантії безпеки від ядерної агресії.

Істотну роль в обмеженні розповсюдження ядерної зброї і в забез­печенні безпеки неядерних держав відіграють без'ядерні зони. У 1967р. був прийнятий Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Аме­риці, який оголосив регіон вільним від ядерної зброї. Друга без'ядерна зона була створена у1985 р. шляхом прийняття Договору про без'ядерну зону південної частини Тихогоокеану. У ньому містяться норми, що забороняють заховання радіоактивних речовин в морі в межах зони. Підписавши Протокол II, п'ять ядерних держав прийняли на себе ті ж зобов'язання, що і відносно Латинської Америки.

Договір про Антарктику 1959 р. створив без'ядерну зону, заборо­нивши проведення будь-яких випробувань ядерної зброї в Антарктиці. Договір про космос 1967 р. заборонив виведення на орбіту і розміщення в космічному просторі ядерної зброї. Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. встановила додаткові обмеження в цьому плані. Договір про морське дно 1971 р. забороняє розміщення будь-якої ядерної зброї на морському дні і в його надрах.

Що стосується неядерних видів зброї масового враження, то _{в т} області серйозним досягненням стала Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р. та Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення та застосування хімічної збри­та про її знищення 1993 р.

Екологічним засобам і методам ведення війни присвячено Кон-венцію про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище 1976 р. Конвенція забороняє вдаватися до будь-якого ворожого застосування засобів діїна природне середовище, які мають масові, тривалі і важкі наслідки. Зокрема, забороняється використання засобів, здатних змінити погодні умови, викликати землетруси, приливні хвилі, затоплення, а також при­вести до виснаження озонового шару.

Одним з головних напрямів забезпечення міжнародної безпеки є обмеження стратегічних озброєнь (ОСО). Зрозуміло, основна роль в цьому процесі із самого початку належала двом «наддержавам» - CPCP і США. В 1972 р. вони підписали угоди, відомі як ОСО-1. Вони вклю­чають Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО).

Договір по ПРО обмежив кількість районів розміщення систем ПРО двома для кожної зі Сторін. В1974 р. Сторони підписали Протокол, що обмежує кількість районів ПРО одним для кожної зі Сторін. Об­меження ПРО мало важливе значення, оскільки зменшувало здатність потенційного агресора протистояти удару у відповідь. Однак,у 2001 р. США денонсували Договір по ПРО.

Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 р. ввела обмеження відносно кількості пус­кових установок стратегічних балістичних ракет. Було також обмежено кількість балістичних ракет на підводних човнах до 950 для СРСР і Д° 710для США. Термін дії Угоди - п'ять років. Проте в 1977 р. Сторони заявили, що вони будуть і надалі дотримуватися Угоди. #*

У1987 р. в результаті зустрічі на вищому рівні між СРСР і ЄША був підписаний Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Договір передбачив ліквідацію цілого класу ядерних озброєнь.

У березні 2002р. в результаті зустрічі президентів Росії та США був підписаний договір між РФ і США про скорочення стратегічних наступальних потенціалів.

Скорочення звичайних озброєнь тільки починає здійснюватися, причому досить повільно..Найістотнішим досягненням в цій області є договір про звичайні збройні сили в Європі,підписаний у Парижіу 1990 р. 22 державами. Ним передбачено значне скорочення наземних, повітряних, але не морських сил.