Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.

Проблема міжнародної кримінальної юрисдикції належить до числа найбільш дискусійних сфер міжнародного права.

Поняття «юрисдикція» в міжнародному праві відображає два аспекти владного прийняття рішень: перший належить до утворення норм, що регулюють громадський порядок, інший - до виконання цих норм. Загальновизнано, що кожна держава має право регулювати громадську поведінку в межах своєї території та поза нею в разі, якщо така поведінка стосується внутрішніх інтересів даної держави.

За дією в просторі розрізняють територіальну й екстратериторіальну юрисдикцію, за характером влади - законодавчу, виконавчу (адміністративну) і судову, за обсягом - повну й неповну.

Юрисдикція, у тому числі й та, що належить міжнародним кримінальним судам, має кілька параметрів, відповідно до яких виділяють такі її види:

1) предметну (через обставини, пов'язані з предметом розгляду);

2) просторову (обставини місця);

3) часову (обставини часу);

4) персональну (обставини, пов'язані із суб'єктами).

Міжнародно-правова інтерпретація поняття юрисдикції міжнародного судового органу не обмежується питаннями меж його компетенції. Нормативний комплекс, що регламентує правові підстави юрисдикції, умови і порядок її здійснення, предметну, просторову, часову, персональну межі юрисдикції та інші юрисдикційні аспекти заснування й діяльності міжнародного кримінального суду, може бути названий юрисдикційним режимом цього суду (трибуналу).

Поряд із розглянутою вимогою легітимності, юрисдикційний режим міжнародного кримінального суду має відповідати вимогам цілісності та єдності. Вимога єдності юрисдикційного режиму міжнародного кримінального суду припускає існування однакових умов здійснення його юрисдикції стосовно осіб, ситуацій, держав, на які поширюється юрисдикція суду. Вимога цілісності юрисдикційного режиму означає взаємопов'язаність і погодженість його елементів, неприпустимість обмежень, здатних порушити чи похитнути юрисдикційну систему.

Юрисдикція міжнародних кримінальних судів, створюваних на основі угоди, похідна від юрисдикції держав, що засновують такий судовий орган. Як правило, держави на підставі їхнього суверенітету мають первинне право на здійснення юрисдикції щодо правопорушень, вчинених на їхній території.

Доктрина територіальної юрисдикції, чи «територіальний принцип», має загальне визнання. Територіальна юрисдикція полягає в тому, що держава наказує і здійснює правила поведінки в межах її кордонів. Цей принцип, більше за будь-який інший, є проявом суверенітету; усі держави твердо дотримуються територіальної юрисдикції, заснованої на принципі суверенної рівності держав. Територіальна юрисдикція застосовується до всіх осіб - громадян та іноземців. Іноді злочин чиниться в одній державі, а його наслідки настають в іншій. У такому разі територіальну юрисдикцію мають обидві держави. Держава, на території якої вчинено злочин, має юрисдикцію за суб'єктивним принципом, а держава, де вчинок завершений, користається юрисдикцією за об'єктивним принципом територіальності.