Порядок призначення голови консульського представництва. Закінчення консульської місії. Консульські імунітети та привілеї

Голови консульських установ призначаються державою, яку вони представляють, і допускаються до виконання своїх функцій державою перебування. Голові консульської установи надається «консульський патент» державою, що представляється. Держава перебування отримує його по дипломатичних каналах і розглядає питання про допущення запропонованої особи до виконання службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. До виконання своїх обов'язків голова консульської установи може приступити лише після отримання дозволу держави перебування, який має назву екзекватура. Екзекватура оформлюється у формі запису на консульському патенті або у вигляді окремого документу. Завідуючим консульських відділів посольств консульський патент і екзекватура, як правило, не видаються, оскільки вони діють як співробітники дипломатичного представництва. Держава,що відмовила у виданні екзекватури, не зобов'язана повідомляти державі, що представляється, мотиви такої відмови.

Початком консульської місії голови консульської установи вважа­ється момент видачі йому екзекватури, інших консульських посадових осіб - повідомлення країни перебування про їх прибуття з зазначенням імені прізвища, посади, рангу тощо.

Консульська місія припиняється на наступних підставах: відкли­кання консульської посадової особи державою, що представляється; анулювання екзекватури державою перебування; оголошення кон­сульської посадової особи persona поп grata у державі перебування; повідомлення державою перебування держави, що представляється, про те, що держава перебування перестала вважати консульську по­садову особу працівником консульського персоналу.

Від припинення місії консульської посадової особи слід відрізняти припинення діяльності консульської установи, яка можлива у таких випадках: вихід території консульського округу зі складу держави пе­ребування; закриття консульської установи; оголошення стану війни між державами тощо.

Консульські привілеї та імунітети можна визначити як сукупність особливих пільг, переваг та преференцій, що надаються іноземним консульським установам та їх співробітникам відповідно до норм між­народного права та законодавства країни перебування. В консульсько­му праві, як і в дипломатичному, розрізняють дві категорії привілеїв та імунітетів: а) привілеї та імунітети консульських установ; 6) привілеї та імунітети штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ.

Найсуттєвішими в першій категорії є: недоторканність консуль­ських приміщень; звільнення консульських приміщень від податків; недоторканність консульського архіву та документів; свобода зносин; безперешкодні зносини і контакти з громадянами держави, що пред­ставляється. Консульські установи також мають право отримувати інформацію від компетентних органів країни перебування про смерть, опіку та піклування, про аварії суден і літаків (держави, що пред­ставляється); здійснювати безперешкодно зносини з органами країни перебування; стягувати консульські збори.

Другу категорію консульських привілеїв та імунітетів становлять особиста недоторканність консульських посадових осіб, яка є значно меншою порівняно з дипломатичною, тому що вони можуть бути заарештовані або ув'язнені за скоєння важких злочинів; імунітет від юрисдикції, який також не є абсолютним і консульські посадові особи та працівники консульських установ захищаються лише щодо дій, які вчиняються ними при виконанні консульських функцій; звільнену від реєстрації іноземців та від отримання дозволу на проживанні, звільнення від отримання дозволу на роботу; звільнення від митної^ збору та огляду; звільнення від особистих повинностей і зборів тощо