Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території

Під державною територією розуміється просторова сфера дії дер­жавного суверенітету, сфера територіальної юрисдикції держави. До складу державної території входять:

- сухопутна територія (поверхня суші), включаючи острови; - водна територія (акваторія), що включає внутрішні води і тери­торіальне море;

- земні надра;

- повітряний простір, розташований над вищевказаними про­сторами.

До внутрішніх вод відносяться:

- води портів;

- води заток, бухт, лиманів, ширина входу в які не перевищує 24 морські милі;

- води заток, бухт, лиманів і проток, ширина входу в які перевищує 24 морські милі, але які історично належать даній державі;

- води річок, озер і інших водоймищ, що знаходяться в межах території даної держави.

Під територіальним морем розуміють прибережний морський пояс шириною до 12 морських миль, що знаходиться під суверенітетом прибережної держави.

Важливою частиною державної території, джерелом природних багатств є надра, які знаходяться під сухопутною і водною територією держави. Глибина надр необмежена і теоретично має вигляд конусу, вершиною якого є центр Земної кулі.

Повітряна територія є повітряним простором, що знаходиться над сухопутною і водною територією держави. Висотна межа повітряної території проходить на висоті 100 - 110 км над рівнем моря.

Держава може односторонньо або за договором обмежити свою територіальну юрисдикцію, передавши певні права іншій державі (на­приклад, транзитне повітряне сполучення або перебування іноземних збройних сил).

Способи придбання державної території поділяються на первини і похідні. Історично до первинних способів відноситься «первинне привласнення» або «окулярна окупація» (право на землю отримував той, хто першим її відкрив). Пізніше в міжнародному праві з'явилася вимога «ефективної окупації», тобто практичного, господарського освоєння відкритих територій.

Сьогодні до первиннихспособів придбання державної території відноситься прирощення території, який полягає у встановленні державою суверенітету над утворюваними новими ділянками суші, поява яких пов'язана якз природними процесами (наприклад, землетрусом) так і з діяльністю людини, спрямованою на збільшення території держави (наприклад намивання нових ділянок території в морі).

Похідні способи полягають у переході території однієї держав* до складу території іншої як на договірній, так і на позадоговірній основі.

До договірних способів придбання державної території відносяться:

- цессія (поступка території) - передача території однієї держави іншій за домовленістю між ними. Прикладом цессії може служити поступка в 1867 р. Росією Аляски СІЛА за 7,2 млн. доларів;

- обмін, наприклад, рішення про обмін територіями (у районі с. Паланка, Одеська область), ухвалене у 1999 р. між Україною і Респу­блікою Молдова, за яким Молдова дістає доступ до річки Дунай і віддає належну їй ділянку, що проходить по території України;

-дарування території, наприклад, за шлюбним контрактом між царюючими особами;

-- продаж території, наприклад, придбання в 1803 р. СІЛА у Франції Луїзіани;

- плебісцит - всенародне голосування з питання про територіальні зміни (наприклад, в 1944 р. Ісландія на основі плебісциту вийшла зі складу Данії).

До правомірних способів територіальних змін сучасна міжнародна практика відносить відторгнення частини території держави-агресора в якості санкції (наприклад,у 1945р. від Німеччини було відторгнуто і пе­редано СРСР північну частину Східної Пруссії з містом Кенігсберг).

Міжнародному праву також відомий такий правомірний спосіб придбання державної території як ад'юдикація, тобто передача частини території однієї держави іншій на підставі рішення судового органу, яка є правомірною якщо держави, що сперечаються, мають достатні для цього правові підстави і якщо обидві держави визнають юрисдикцію даного суду.

Не визнаються правомірними такі способи придбання території, як дебелляція (завоювання, захоплення території за допомогою сили) і анексія (подарунок переможцю, незаконне відторгнення території).