Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права

Система міжнародного права

Система міжнародного права - це об'єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозв'язаних норм міжнародного права, що розпо­діляються по відносно відособленим комплексам, спрямованим на регулювання однорідних суспільних відносин. Вона включає галузі, інститути та норми.

Галузями міжнародного права є комплекси норм, які регулюють якісна однорідну сферу міжшрдщих відносин. До традиційних від-носять право міжнародних договорів, право міжнародник організацій. право зовнішніх зносин, міжнародне морське право, право міжнародної безпеки, право збройних конфліктів.

Серед відносно нових галузей права необхідно назвати: міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право, міжнародне економічне право*, міжнародне екологічне право, міжнародне атомне право, міжнародне повітряне, міжнародне космічне право, міжнародне трудове право та деякі інші.

Інститутом міжнародного права є система відносно відокремлених норм в межах певної галузі міжнародного права, що регулюють окрему групу взаємозалежних міжнародних відносин. Наприклад, інститут пра-вонаступництва, інститут міжнародно-правової відповідальності та ін.

Основою міжнародного права є його норма. Норма міжнародного права-це юридично обов'язкове правило поведінки держав та інших, суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно по­годженого рішення про певні правила взаємовідносин.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними зв'язками основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються по­стійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, відносини на рівні міжнародних неурядових організацій, які регулю­ються нормами міжнародного приватного права.

Між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом існує тісний взаємозв'язок, який проявляється в тому, що вони регулю­ють міжнародні відносини. Норми міжнародного приватного права не повинні суперечити основним принципам міжнародного права. Крім того, вони мають спільну мету - забезпечення мирного співіснування та розвитку міжнародного співробітництва держав.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним при­ватним правом можна провести за різними підставами:

- за об'єктом: міжнародне приватне право регулює цивільно-правові (цивільні, сімейні, трудові та ін.) відносини, ускладнені іно­земним елементом, а міжнародне право - міждержавні відносини.

- за суб'єктами: суб'єктами міжнародного права є держави, нації і народи, що борються за національне визволення, міжнародні організа­ції та державоподібні утворення; основними суб'єктами міжнародного приватного права - фізичні та юридичні особи;

- за джерелами: основними джерелами міжнародного права є між­народний договір і міжнародний звичай; коло джерел міжнародного приватного права є значно ширшим - це національне законодавство, судова практика, міжнародні договори, торгові звичаї та ін.;

- за методом правового регулювання: в міжнародному праві це метод узгодження воль держав; в міжнародному приватному праві -матеріально-правовий та колізійний;

- за видами відповідальності; в міжнародному праві настає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова;

- за сферою дії сферу дії міжнародного права можна визначити як глобальну; міжнародне приватне право має національні межі - в кожній державі є своє міжнародне приватне право.

11. Норми міжнародного права. Створення норм міжнародного права

Норма міжнародного прана - це юридично обов'язкове правило поведінки, шо створюється суб'єктами міжнародного права та регулює відносини між ними.

Суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта при­йнятих норм. В міжнародному праві санкції відділені від правил пове­дінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права, як правило, самі обирають засоби примусу, що дозволені міжнародним правом. Тому міжнародно-правові норми складаються з двох елементів - гіпотези та диспозиції.

Як правило, створення міжнародно-правових норм проходить у два етапи; 1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо змісту правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість даного правила.

Міжнародно-правові норми поділяються на універсальні ~ норми міжнародного права, що встановлюються усією міжнародною спільнотою і адресуються усім суб'єктам міжнародного права, та норми регіональні (локальні), адресовані обмеженій кількості суб'єктів між­народного права, за згодою між якими вони встановлюються.

За юридичною силою норми міжнародного права поділяються наімперативні та диспозитивні Від диспозитивних норм суб'єкти можуть відступати за взаємною згодою. Імперативність міжнародно-Правової норми означає,що суб'єкти міжнародного права не можуть за власним бажанням змінювати об'єм та зміст прав та обов'язків, що нею передбачені. У сукупності імперативних норм міжнародного права виділяють норми, що мають характер jus cogens. Норма jus cogens «приймається та визнається світовою спільнотою держав в цілому як норма, відхилення від якої є неприпустимим і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). Норми jus cogens мають більшу порівняно з іншими міжнародно-правовими нормами юридичну силу. Якщо, наприклад, виникає нова імперативна норма jus cogens, то будь-який існуючій договір, який суперечить цій нормі, стає недійсним та припиняється. Загальновизнано, що нормами jus cogens є основні принципи міжнародного права, деякі положення Статуту ООН та інші норми, відхилення від яких є неприпустимим.