IОсновні поняття

План

Тема 13. Грошово-кредитна система та монетарна політика

Завдання 5

Завдання 4

Завдання 3

Завдання 2

Завдання 1

Практичні завдання

Заповніть таблицю 12.1 про різницю між чистими суспільними та чистими приватними благами:

Таблиця 12.1

Що з наведеного нижче не є суспільним благом?

а) маяки;

б) електроенергія;

в) поліція;

г) оборона країни;

д) захист від повеней у масштабах країни.

Поясните свою відповідь.

Які блага відносяться до «чистих» або «змішаних» суспільних благ:

а) медичне обслуговування;

б) вища освіта;

в) охорона державного кордону;

г) діяльність держави в сфері законодавства.

«Всі перераховані нижче блага являються суспільними, тому що для них характерно спільне споживання». Наскільки коректно з погляду економічної теорії це твердження стосовно до кожного пункту?

а) перегляд спектаклю в театрі;

б) проїзд в електричці;

в) національний парк;

г) вуличне освітлення;

д) футбольний матч на стадіоні.

Робота з цитатами та твердженнями

1. Чи згодні ви із твердженням неоконсерваторів: ніякий уряд не може бути мудріше ринку й тому всякого роду спроби «скорегувати» його (у тому числі в області ефективного попиту) не тільки марні, але й шкідливі для нормальної господарської діяльності?

2. А. Маршалл висловлюється наступним чином щодо витрат на освіту: «... справжні економісти одностайно вважають, що такі витрати дають дійсну економію й що відмова від них є, з погляду інтересів країни, і помилковим, і аморальним рішенням».

Поясніть, на чому засноване таке твердження.

3. Як би Ви прокоментували твердження з підручника С. Фішера «Економіка»: «Національні парки – це змішаний випадок, тому що природа в парках – це суспільне благо, принаймні доти, доки в парку не стає занадто тісно». У чому сенс згадування про тісноту?

Змістовий модуль 4 Загальні засади розвитку національної економіки

1. Банківська система.

2. Центральний банк та його функції.

3. Монетарна політика Центрального банку та її інструменти.

4. Кредит і банки: сутність, структура, операції в умовах ринку.

¨Основні положення

Банківська система- це сукупність взаємопов’язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави. Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи:однорівнева банківська система; дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система притаманна, як правило, економічно слаборозвиненим і тоталітарним країнам. За такої побудови передбачається наявність тільки горизонтальних зв’язків між банками, універсалізація їх операцій і функцій, тобто вся мережа банківських установ держави перебуває на одному ієрархічному рівні, виконуючи при цьому приблизно однакові функції та надаючи однаковий спектр банківських послуг.

Дворівнева банківська система існує в більшості країн світу, і складається з таких рівнів: верхній рівень представлений центральним банком, який є емісійним, кредитним, розрахунковим та касовим центром держави (наприклад, в США – Федеральна резервна система, в Україні – Національний банк України). Центральний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). Центральні банки виконують певні функції, а саме: функцію емісійного центру; функцію валютного центру; функцію банку банків, яка реалізується в наданні їм позик і здійснення розрахункових платіжних операцій між банками; функцію по обслуговуванню державного бюджету, збереження золотовалютних резервів країни та виконання розрахункових операцій для уряду; функція кредитно-грошового регулювання економіки. Нижній рівень дворівневої банківської системи включає систему комерційних банків, які функціонують для здійснення кредитних, депозитних, розрахункових та інших операцій за дорученням своїх клієнтів - фізичних та юридичних осіб.

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов’язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика ґрунтується на дії об’єктивних економічних законів. Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що монетарна політика одна зі складових економічної політики держави; монетарна політика забезпечується притаманними їй монетарними механізмами.

На сьогоднішній день практично в усьому світі формування пропозиції грошей стало знаряддям проведення центральними банками монетарної політики, а основними інструментами її реалізації є норма резервування, облікова ставка та операції на відкритому ринку.

Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування. Інституціональна структура кредитної системи представлена центральним банком, комерційними банками, спеціалізованими банківськими установами, небанківськими фінансово-кредитними установами.

Ринок кредитних ресурсів – це особлива сфера товарно-грошових відносин, у якій об’єктом купівлі – продажу виступає позичковий фонд. Функціями ринку є розподіл позичкового фонду, участь у створенні нових економічних комплексів, обслуговування зовнішньої торгівлі, міжнародних розрахунків. У тісному взаємозв’язку із ринком кредитних ресурсів знаходиться ринок цінних паперів (розрізняють первинний та вторинний РЦП). Цінні папери – це особливий товар; одночасно і титул власності і боргове зобов’язання; право на отримання доходу і зобов’язання цей дохід виплачувати; це «фіктивний капітал». Фіктивний капітал є символом реального капіталу. Ціна фіктивного капіталу визначається співвідношенням попиту та пропозиції капіталу, величиною капіталізованого доходу по цінних паперах.

В широкому розумінні кредит – це угода між економічними партнерами, що приймає форму позики, тобто надання майна або грошей іншій особі на умовах відкладення виплати та з сплатою відсотку. Кредит у вузькому розумінні – це рух позичкового капіталу, який здійснюється на засадах строковості, платності та повернення. Плата за позику є ціною позики та приймає форму проценту. Джерелами кредиту є внутрішні кошти фірми, які вивільнюються в процесі кругообігу. Кредит виконує 2 важливі функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових коштів між фірмами, районами та галузями. Кредит дає можливість замінити в обігу дійсні гроші кредитними грошима та кредитними операціями. В залежності від способу кредитування, просторово-часових характеристик процесу кредитування кредит класифікують за різними формами.

Позичковий капітал. Капітал-власність. Позичковий відсоток. Депозит. Норма позичкового відсотка. Номінальна ставка відсотка. Реальна ставка відсотка. Кредит. Банк. Банківський прибуток. Облікова ставка. Норма обов’язкових банківських резервів. Операції на відкритому ринку.

? Питання для самоконтролю

1. Назвіть історичну форму позичкового капіталу.

2. Що є відмінного між поняттями капітал-власність і капітал-функція?

3. Проаналізуйте місце та роль позичкового капіталу в процесі кругообігу промислового капіталу.

4. Дайте визначення позичкового проценту. Назвіть джерела отримання коштів на виплату позичкового проценту.

5. Чим відрізняється кредитна система від банківської?

6. Надайте характеристику структури кредитної системи.

7. Надайте характеристику активним та пасивним операціям банку. Наведіть приклади.

8. Назвіть основні форми кредиту та розкрийте сутність банківського кредиту.

9. Якими є основні види банківського кредиту?

10. Яким є механізм впливу національного банку країни на діяльність комерційних банків?