¨Основні положення

Економічна система – це форма конкретизації історично визначеної сукупності взаємопов’язаних елементів економіки, які утворюють певну цілісність; сукупність механізмів та інститутів господарської діяльності. Основними характеристиками економічної системи є цілісність, органічність, мобільність, ієрархічність. Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, економічні відносини, господарський механізм. В основі типізації економічних систем лежать 2 ознаки: форма власності на засоби виробництва, та способи управління господарською діяльністю. Виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову, змішані та інші економічні системи. В основі такого поділу лежать відмінності у відносинах власності та механізмах господарювання.

Ринкова економічна система – це така система суспільного господарства, коли на основі СПП економічно відокремлені виробники спеціалізуються на виробництві певних видів продукції та вступають в економічній відносини між собою через ринок. Головними особливостями ринкової економічної системи є: приватна власність на ресурси, використання системи ринків та цін для координації економічної діяльності та управління нею.

Планово-адміністративна економічна система – це такий тип суспільного господарства, коли в умовах розвиненого СПП, спеціалізації виробників, різноманітності економічних структур здійснюється свідоме планове регулювання суспільного господарства як єдиного цілого. До особливостей командної системи належать панування державної власності на землю та інші основні засоби виробництва.

Змішана економічна система – це такий тип суспільного господарства, який базується на поєднанні особливостей ринкової та командно-регульованої економіки. Основними рисами змішаної економічної системи є взаємодія приватної та державної власності, субординація всіх відносин на основі приватної власності, створення цілісної системи ринків та виникнення форм організації цих ринків, розвиток ринкової інфраструктури, інше.

На сучасному етапі суспільного розвитку існують різні національні моделі змішаної економіки: американська, шведська, японська, китайська та інші. Вони відрізняються співвідношення державного та приватного секторів економіки, структурою, методами державного регулювання економіки.

Поділ на економічні суб’єкти досить абстрактний і визначений місцем та роллю економічного суб’єкта в господарському процесі. Виділяють такі три групи суб’єктів: домашні господарства, фірми та держава. Під домашнім господарством розуміють людину або групу людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність і разом приймають економічні рішення. Домашні господарства єспоживачами кінцевих товарів і виступають на ринку як їх покупці. Водночас вони є власниками ресурсів, які постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домашні господарства перетворюються на продавців ресурсів, від продажу яких отримують доходи. Фірма – це економічна одиниця, яка використовує ресурси для виробництва товару або надання послуги з метою отримати прибуток.Фірми створюють для того, щоб скористатися перевагами масового виробництва, мобілізувати капітал і організувати виробничий процес. Під фірмою як суб’єктом економічної системи розуміють будь-якого виробника благ. Держава як економічний суб’єкт – це сукупність органів влади, які відіграють роль координатора та регулятора економічного життя. У сучасній ринковій економіці держава виконує цілу низку важливих функцій, одні з яких спрямовані на підсилення переваг ринкового механізму координації економічної діяльності, а інші – на коригування окремих його недоліків. Основні функції такі: формування правового та інституціонального середовища; сприяння конкуренції; перерозподіл доходів; виробництво суспільних благ; коригування побічних наслідків економічної діяльності; макроекономічна стабілізація.

Роль економічних суб’єктів у функціонуванні економічної системи та їх вплив на економічну ситуацію демонструється моделлю кругових потоків, яка ілюструє взаємодію суб’єктів мікроекономічної системи та рух ресурсів, продуктів, доходів і витрат.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів. Існують дві основні форми власності: приватна і загальнонародна. Власність є не тільки економічною, а й юридичною категорією (право власності). Відносини власності проявляються через її об’єкти й суб’єкт и. Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити (засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, цінні папери, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності тощо). Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності (окрема особа як носій майнових і немайнових прав й обов’язків; юридичні особи; держава в особі органів державного управління, муніципалітетів тощо). Існує два підходи до класифікації форм власності. Перший – вертикально-історичний (передбачає, що кожній цивілізації відповідав пануючий об’єкт привласнення. Другий – горизонтально-структурний (класифікація економічних форм власності, її видів і типів). Умовами й критеріями цієї класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання робітника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб’єкту та ресурси, результати управління виробництвом, механізм розподілу доходів.

Основними типами й формами власності є:

а) приватна;

б) державна;

в) колективна;

г) змішана за участю представників не менш двох вказаних типів, зокрема, сумісна за участю іноземних учасників.

Економічний розвиток людства постійно пов’язаний з процесами зміни типів і форм власності. Принциповими є такі категорії:

а) роздержавлення;

б) приватизація;

в) денаціоналізація (реприватизація).