IОсновні поняття
План
Тема 1. Виникнення і розвиток економічної теорії як науки
КОНТРОЛЬНИЙ МОДУЛЬ 1. ВСТУП В ЕКОНОМІЧНУ ТЕОРІЮ
Змістовний модуль 1. Загальні засади економічного розвитку
1. Походження поняття економіка та його сучасні значення
2. Процес становлення наукового економічного мислення. Антична економічна думка. Меркантилізм. Фізіократія.
3. Формування економічної теорії. Класична політична економія. Марксизм. Маржиналізм або теорії граничного аналізу.
4. Сучасні економічні теорії. Неокласицизм. Інституціоналізм. Кейнсіанство. Неокласичний синтез
¨Основні положення
Сучасний термін «економіка» походить від старогрецького «oikonomia» («oikoс» – дім, господарство; «номос» – вчення, закон). Вперше його ввів Ксенофонт (430 – 355 рр. до н.е.)для назви своєї праці про мистецтво ведення домашнього господарства. Наступною своєю працею «Доходи» він поєднує економіку з «багатством». Через декілька десятиліть філософ Аристотель (364 – 322 рр. до н.е.) поділив науку про багатство на економіку і хремастику.
Нині цей термін застосовується у трьох найпоширеніших значеннях:
1) сфера господарської діяльності суспільства;
2) народне господарство певної країни, регіону або світове;
3) наука, що вивчає процеси і явища, які пов’язані з господарською діяльністю суспільства.
Перші фрагменти наукового економічного мислення запропоновані грецькими і римськими мислителями. Окрім вище згаданих слід відмітити Платона, Катона, Варрона, Сенеку, Колумеллу. В їхніх працях знаходять прояв перші наукові підходи до дослідження виробництва, поділу праці, товарно-грошових відносин, правових основ приватної власності. Ідея античної економічної думки – встановлення головних чинників доходності та зростання суспільного багатства на приватній основі господарювання.
Вважається, що перетворення фрагментарного економічного мислення в системнонаукове розпочалося в період зародження капіталістичних ринкових відносин (формування єдиного національного ринку) у Західній Європі (XVI-XVII ст.). свій тріумфальний рух економічна наука розпочала під назвою політичної економії. Назву їй дав французький економіст Антуан де Монкретьєн, який у 1615 р. видрукував працю «Трактат політичної економії». Саме вона започаткувала перший напрямок (школу) економічної науки, який отримав назву меркантилізм. Представники цієї школи (А. Монкретьєн,
Т. Манн, Д. Юм та ін.) продовжили традицію пошуку джерел багатства, започатковану античними мислителями. Саме багатство вони вимірювали кількістю золотих та срібних грошей, а основним його джерелом вважали торгівлю, як сферу обігу.
Другий досить впливовий напрямок розвитку наукової економічної думки, який проявив себе у XVIII ст., отримав назву фізіократія. Прибічники цієї школи (Ф. Кене, А.Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе та ін.) перенесли дослідження у сферу виробництва, але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Промисловість, транспорт і торгівлю вони вважали безплідними сферами діяльності. Фізіократи першими почали відрізняти основний капітал від оборотного, закликали до обмеженого втручання держави в економіку, проте підтримували адміністративне регулювання обороту грошей. Важливу роль у розвитку політичної економії відіграла «Економічна таблиця» Ф. Кене. За такі наукові здобутки фізіократів інколи приєднують до класичної школи політичної економії.
Класична політична економія створилася протягом XVIII XIX ст. Її представники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. зосереджують увагу на дослідженні економічних відносин, на встановленні законів економічного розвитку всіх сфер економічної діяльності, прагнуть розкрити економічну природу багатства з урахування трьох основних джерел – праці, землі, капіталу. До основних заслуг школи відносять створення трудової теорії вартості, відстоювання здатності ринкової економічної системи до саморегуляції, виявлення джерел доходів всіх верств суспільства та мотивацію справедливості у відносинах розподілу доходів.
Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напрямку К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують економічний розвиток суспільства у єдності із соціальним, у системному підході та з позицій робітничого класу; доповнюють систему законів розвитку капіталістичної ринкової економіки, переглядають категоріальний апарат класичної школи і пропонують свої концепції додаткової вартості грошей, економічних криз, земельної ренти, відтворення суспільного продукту. Вони спробували обґрунтувати розвиток сучасної цивілізації на основі діалектичного підходу.
Маржиналізм – теорія, яка пояснює економічні процеси, спираючись на універсальну концепцію граничних величин («граничні витрати»). Застосовує математичний кількісний аналіз та моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних процесів. Представники – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джовенс, Л. Вальрас.
Сучасні економічні теорії відрізняються підходами і методами до вирішення загальних економічних проблем. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної політичної економії в умовах ХХ ст. Охоплює різні теорії: «монетаризм», «теорію економіки пропозиції», «теорію раціональних очікувань», та ін. Засновники – А. Маршалл, А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А Лаффер та ін. – прибічники «чистої економіки». Вони часто обмежують об’єкт дослідження поведінкою та суб’єктивними мотивами «людини економічної», діяльність якої підпорядкована особистим інтересам.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям. Має два сучасні відгалудження: «старий» і «новий» інституціоналізм. Представники:
Т. Веблен, Дж. Коммонс, Т. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін. розглядають економіку, як утворення в якому відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових політичних, соціальних, психологічних та інших факторів. Об’єктами дослідження для них є «інститути» та «інституції», до яких вони відносять державу, корпорації, профспілки, звичаї, менталітет, інстинкти тощо. Новий інституціоналізм охоплює теорії «право власності», «нової економічної історії», «теорію агентів», «транзакційні теорії».
Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій. Обґрунтовує об’єктивну необхідність втручання держави в регулювання ринкової економіки передусім шляхом проведення кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках ХХ ст. як пропозиція розумного шляху подолання Великої депресії (1929-1933 рр.), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А Хансен, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, у перерозподілі доходів і збільшенні соціальних виплат.
Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Бьюкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економіки, дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.
Економіка. Політична економія. Економічна теорія. Економікс. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Марксизм. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Монетаризм. Неоінституціоналізм. Теорія нової економіки. Стійкий розвиток. Синергетика.
? Питання для самоконтролю
1. Визначте основні етапи розвитку Економічної теорії.
2. Які сучасні економічні теорії ви знаєте і в чому полягає принципова відмінність між ними?
3. Інтереси яких верств населення виражали меркантилісти?
4. Що фізіократи вважали за багатство?
5. Хто започаткував трудову теорію вартості?
6. Які величини використовували в своїй теорії маржиналісти?
7. Які чинники беруть до уваги представники інституційно-соціологічного напрямку?
8. У чому полягає відмінність між інституціональною доктриною та класичною і неокласичною доктринами?
9. У чому полягають переваги неокласичної економічної теорії?
10. Наведіть погляди сучасних економістів на тлумачення поняття «інституція», «інститут».