Надурочна робота. Ненормований робочий день

Режим та облік робочого часу

Режим робочого часу — це розподіл нормативів робочого часу в межах певного календарного періоду. Режим робочого часу передбачає: структуру робочого тижня; тривалість щоденної роботи; час початку і закінчення робочого дня; час і тривалість перерви для відпочинку і харчування; кількість змін протягом облікового періоду.

Можна виділити загальний та спеціальні різновиди режиму робочого часу. Відповідно до ст. 52 КЗпП для працівників установлюється такий загальний режим робочого часу: п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50 і 51 КЗпП).

Спеціальними різновидами режиму робочого часу є:

• шестиденний робочий тиждень;

• робота змінами;

• з поділом робочого дня на частини;

• ненормований робочий день;

• гнучкий графік роботи.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня (наприклад, такий режим робочого часу встановлюється для водіїв міського громадського транспорту). Перерви протягом робочого дня, їх кількість, тривалість, час початку та закінчення встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку на основі чинного трудового законодавства.

Надурочні роботи — це роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством. Такими наприклад е проведення робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничих аварій та негайного усунення їх наслідків, а також у інших випадках передбачених ст. 62 КЗпП. Стаття 63 КЗпП вказує на категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Такими є: вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176); особи, молодші 18 років (ст. 192); працівники, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП). Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП). Крім того закон встановлює ряд обмежень щодо проведення надурочних робіт. Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Крім того, вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Роботодавець повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). Пункт 1 постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 р. № 106 "Про працівників з ненормованим робочим днем" визначає категорії працівників, до яких цей режим роботи може застосовуватися. Це:

• особи адміністративного, управлінського, технічного i господарського персоналу;

• особи, праця яких не піддається обліку в часі (агенти, консультанти, інструктори та інші);

• особи, які розподіляють свій робочий час на власний розсуд;

• особи, робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості.

Відповідно до п. 4 зазначеної постанови, в трудових чи колективних договорах, або в Правилах внутрішнього трудового розпорядку повинні бути перераховані всі основні обов'язки, що складають обсяг роботи осіб, віднесених до ненормованого робочого дня. У випадку виконання робіт, не пов'язаних з обов'язками працівника, передбачених трудовим договором, колективним договором і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються за угодою як виконання особливих завдань.

Ненормований робочий день — це такий режим робочого часу, за якого робота понад встановлену тривалість робочого часу допускається без додаткової оплати. За роботу на умовах ненормованого робочого часу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки" в колективному договорі за списками посад, робіт та професій для цієї категорії працівників передбачається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Винятком з цього правила є виплата доплати за ненормований робочий день для водіїв автотранспортних засобів I класу — у розмірі 25% тарифної ставки за відпрацьований час (підпункт 4 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 p. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери").

Характерна особливість режиму "гнучкого робочого часу" полягає в тому, що працівники отримують можливість впливати на часові межі своєї присутності на робочих місцях. Відповідно до п. 1.3 Рекомендацій по застосуванню режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях галузей народного господарства, затв. постановок) Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 30 травня 1985 р. № 162/12-55, режим гнучкого робочого часу — це форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів підприємства допускається (в певних межах) саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання встановленої законом сумарної кількості робочих годин протягом визначеного облікового періоду (робочого дня, тижня, місяця тощо). Застосування режимів гнучкого робочого часу повинно сприяти найбільш доцільній організації виробництва і праці, підвищенню його дисципліни і ефективності та забезпечувати найкраще поєднання економічних, соціальних і особистих інтересів працівників з інтересами виробництва. Застосування такого режиму робочого часу врегульовується переважно локальними нормативно-правовими актами. Ефективність використання цього режиму роботи та правові основи його використання буде розкрито на прикладі правового регулювання режиму робочого часу науково-педагогічних працівників Академії митної служби України.

Питання режиму робочого часу науково-педагогічних працівників визначені ст. 13 КЗпП та п. 5.5 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах затв. наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 p. № 161. Абзац 6 ч. 2 ст. 13 КЗпП передбачає, що режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку працівників визначається колективним договором. А відповідно до п. 5.5 Положення про організацію навчального процесу графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом або графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, передбаченими індивідуальним робочим планом викладача. Час виконання робіт, не передбачених розкладом або графіком контрольних заходів визначається в порядку, встановленому вищим навчальним закладом, з урахуванням особливостей спеціальності та форм навчання.