ОФОРМЛЕННЯ ВИПУСКНОЇ РОБОТИ

Випускна робота подається українською мовою на аркушах формату А4 (210 х 297 мм). Її виконують за допомогою комп’ютерної техніки з одного боку аркуша білого паперу.

Текст друкується 14 шрифтом гарнітури Times New Roman через півтора інтервали, з розрахунку не більше 32 рядків на сторінці – за умови рівномірного її заповнення. Береги: лівий – 30 мм, верхній і нижній – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм.

Помилки, описки допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці виправленого машинописним способом або від руки. Виправлення повинні бути чорного кольору.

Обсяг основної частини випускної роботи бакалавра 35-50 сторінок (висновки, бібліографія або додатки можуть починатися з 51-ї сторінки).

Сторінки нумеруються арабськими цифрами, дотримуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту пояснювальної записки, починаючи з першої сторінки, на якій подається текст (перша сторінка вступу). Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці. Титульний аркуш, реферат, резюме тощо включають до загальної нумерації сторінок (хоча на них номер не проставляється).

Вимоги до рубрикації тексту. Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відділення однієї частини від іншої, використання заголовків,

нумерації тощо. Рубрикація є зовнішнім виразом композиційної будови документа.

Абзац – найпростіша рубрикація. Цим словом позначають частину тексту між двома відступами на початку першого рядка кожної частини документа та самі ці відступи. Абзац вказує на перехід від однієї думки до іншої. Це внутрішньозамкнена смислова одиниця.

У випускній роботі використовується абзацний відступ – 1,25 мм.

Нумерація частин тексту – числове та літерне позначення послідовності розташування складових частин тексту. Нумерацію застосовують у разі необхідності самостійного розгляду кожного з нумерованих елементів тексту. В основній частині випускної роботи використовується цифрова система рубрикації. Вона дає змогу обійтись без словесних найменувань частин тексту (розділ, підрозділ, пункт, підпункт). У сучасній діловодній документації не вживається

поділ тексту на глави. Вона створена за такими правилами: - кожна складова тексту має свій номер;

- номери позначаються арабськими цифрами; - після кожної цифри ставиться крапка;

- номер кожної складової частини включає всі номери відповідних складових вищих ступенів поділу (розділи – 1, 2, 3 тощо), підрозділи (1.1, 1.2, 1.3 тощо), пункти (1.1.1, 1.1.2, 1.2.2, 1.2.3 тощо), підпункти (1.1.1.1, 1.1.1.2 тощо);

- чим більша за обсягом частина тексту, тим із меншої кількості цифр складається її нумерація.

Заголовки розділів слід розташовувати в центрі симетрично до тексту і друкувати великими літерами без крапки в кінці.

1 НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДІЛОВОДСТВА

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів пояснювальної записки слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, без крапки в кінці, не підкреслюючи.

1.1 Поняття про нормативно-правові засади діловодства

Якщо заголовок чи підзаголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою.

Розділи основної частини повинні мати порядкову нумерацію в межах усієї роботи і позначатися арабськими цифрами. Підрозділи розділів основної частини нумеруються в межах відповідного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять,

наприклад, 1.1, 1.2 і т. д.

Пункти нумеруються у межах відповідного розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу і порядкового номера пункту або з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять,

наприклад, 1.1, 1.2 або 1.1.1, 1.1.2 і т. д.

Відстань між заголовками і подальшим чи попереднім текстом має бути 2 рядки.

Не допускається розміщувати назву структурного елементу в нижній частині сторінки, якщо після неї буде тільки один рядок тексту або немає тексту.

В середині розділів цифрова рубрикація може доповнюватися комбінованою (при перерахуванні тез, пунктів, правил, тощо). Її можна застосовувати всередині абзаців. Для більших за абзац рубрик можуть застосовуватися словесні найменування – параграф, частина, тощо, які нумеруються. Рубрики нумеруються лише тоді, коли є хоча б два однорідних елементи переліку. Однорідні засоби нумерації (малі літери, римські та арабські цифри з дужкою, умовні позначки) можна застосовувати тільки до однотипних частин:

1) 2) 3) 4) 5); а) б) в) г) д); •;

-.

Рубрики можуть нумеруватися коли є хоча б два однорідних елементи переліку. Однорідні засоби нумерації застосовують тільки до однотипних частин тексту. Комбінована схема нумерації вимагає точного дотримання правил пунктуації.

наприклад, ДОДАТОК А

За наявності одного додатка позначається тільки це: ДОДАТОК.

Заголовки «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «БІБЛІОГРАФІЯ» не нумеруються.

У тексті випускної роботи використовуються апостроф у вигляді ’ та лапки у вигляді « ». Якщо потрібно подати лапки в лапках, то використовується наступний порядок пунктуації «„“». Наприклад,

У праці відомого науковця О.О. Загоруйко «Деякі зауваження щодо роботи Олександра Веселовського „Історична поетика“» йдеться про…

Також при оформленні роботи слід розрізняти знаки пунктуації тире та дефіс. Тире використовується замість пропущених слів, найчастіше слова «це», для підкреслення певних слів і щоб зробити на них смисловий наголос та звернути увагу. Ставиться цей знак у вигляді довгої риски «–» і відокремлюється від попереднього та наступного слів проміжками. Наприклад,

Слухати і чути – різні речі.

Знак дефіс використовується для позначення відтінків кольорів (яскраво-червоний, блідо-рожевий); у прислівниках з прийменником по- (по-перше, по-людськи); подвійних прізвищ (Складовська-Кюрі). Дефіс пишеться у вигляді короткої риски «-» і не відокремлюється від попередньої та наступної літер.

Знаку довге тире «—» в сучасному українському правописі не існує.

Ініціали та прізвища, згадані в роботі розміщують на одному рядку. Також не можуть переноситися на інший рядок позначення років (1980-х рр.), століть (ХХ ст.), інші дво- та більше компоненті орфографічні конструкції, що містять цифри та літери. Щоб уникнути їхнього розривання використовують невідривний проміжок (клавіші «Shift», «Ctrl» та «проміжок» натискають одночасно).

Посилання на використані джерела у тексті роботи обов’язкові. Вони подаються у квадратних дужках і містять номер джерела, який воно посідає в бібліографії цієї роботи та номер сторінки, з якої взято цитату чи тезу. Наприклад,

[1, с. 23-24], [3, с.14].

Якщо у квадратні дужки вміщено кілька посилань на різні джерела, то їх подають через крапку з комою. Наприклад,

[12; 13-15].

Випускна робота готується у двох примірниках. Перший примірник випускної роботи переплітається. Другий примірник випускної роботи подається в електронному вигляді.

Вимоги до оформлення таблиць.

Цифровий матеріал, коли його багато, або є необхідність у зіставленні даних, бажано оформляти у вигляді таблиць. Як правило, таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників i сприяють виявленню i формулюванню певних закономірностей. У такому разі після таблиць бажано зробити узагальнення: «Дані табл. 1.1 дають змогу зробити висновок, що…», «Із результатів, наведених у табл. 3.1 видно, що…» тощо.

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті. Розміщують їх після першого згадування в тексті, або на наступній сторінці, чи у додатках.

Слово «Таблиця ___» вказують один раз зліва, над першою частиною таблиці, й зазначають її порядковий номер. Далі через тире розміщують стислу назву, яка повинна відображати зміст таблиці. Назву друкують малими літерами (крім першої великої). При перенесенні таблиці на іншу сторінку назви графи нумерують і переносять їхню нумерацію на наступну сторінку після слів «Продовження табл. ___» або «Закінчення табл. ___».

Розміри таблиць добирають довільно, у залежності від викладання матеріалу. Висота рядків таблиці повинна бути не менше 8 мм. Заголовки і підзаголовки граф таблиці починають з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Числові величини в одній графі повинні мати, як правило, однакову кількість десяткових знаків. Якщо цифрові, або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Таблиця _______

номер

_________________

назватаблиці

Шапка

таблиці

Заголовки граф

Підзаголовки

Рядки

Боковик Графи (колонки)

Вимоги до оформлення ілюстрацій.

Усі ілюстрації нумерують арабськими цифрами у межах розділу або додатка. Номер ілюстрації складається з номера розділу (літери додатка) й порядкового номера ілюстрації в межах розділу (додатка), розділених крапкою. Наприклад, 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 4.1, А.1, А.2, Б.1 тощо. Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст).

Ілюстрація позначається словом «Рис. ___», його вказують зліва після пояснювальних даних із зазначенням порядкового номера ілюстрації. Далі через тире розміщують стислу назву, яка повинна відображати зміст ілюстрації. Назву друкують малими літерами (крім першої великої).

В аналітичних роботах найчастіше використовують графіки, тобто умовні зображення величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки, лінії. За їхньою допомогою можна подати результати обробки числових даних. Використовують графіки як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На координатних осях вказують умовні позначення і розмірності викладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні означення, прийняті у тексті.

Написи, що стосуються окремих кривих і точок, залишають лише у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підписі під рисунком.

Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми лінійні, площинні (стовпчикові або стрічкові) та об’ємні. Для побудови лінійних діаграм зазвичай використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі викладають час або факторіальні ознаки, на осі ординат – показники аналітичного сигналу на певний момент часу, або розміри ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, у результаті чого отримують ломану лінію. На лінійній діаграмі можна одночасно наносити декілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників або стовпчиків однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина прямокутників пропорційна зображеним ними величинам. При вертикальному положенні прямокутників діаграма називається стовпчиковою, при горизонтальному – стрічковою.