Принципи коректорського читання

Коректурні відбитки, з якими працює поліграфічне підприємство

Відбиток коректурний підписний− коректурний відбиток, підписаний автором і редактором до друку; документ, на підставі якого поліграфічне підприємство розпочинає виробництво накладу.

Відбиток пробний − поліграфічний відбиток, виготовлений на прободрукарському верстаті, призначений для контролю результатів кольороподілу, градаційної передачі зображення і окремих параметрів технологічного процесу друкування. Отримані результати наближені за якістю до відбитків майбутнього накладу і дозволяють внести за потреби коректурні зміни. Пробний відбиток потрібен як контрольний екземпляр, зразок для затвердження замовником, а також як підстава для підписання відбитка в друк. Комплект пробних відбитків, затверджений видавництвом (замовником), є еталоном під час друкування накладу. Пробний відбиток книжкових видань називають сигнальним примірником, а такий самий відбиток газет і журналів – пруфом.

Примірник сигнальний− пробний примірник видання з числа перших, надрукованих поліграфічним підприємством, що його надсилають у видавництво, щоб перевірити, затвердити як взірець для виробляння всього накладу та підписати до випущення у світ.

Пруфи – пробні журнальні аркуші, які виготовляє друкарня на замовлення редакції.

За результатами опрацювання пробних відбитків видавництво готує список помічених помилок. (див. тему «Методи коректурних виправлень»)

Вимоги до коректурних відбитків:

• наявність великих берегів (у технічному складанні − не менш як 5 см.) та інтерліньяжу 1,5;
• висока якість паперу;
• читабельність тексту, яка обумовлюється добиранням оптимальної гарнітури і кегля; чіткістю відтворення на друкарському пристрої (принтері);
• комплектність складеного для відбитків оригіналу;
• наявність наскрізної пагінації.

Методика коректури. Види, принципи і методи коректорського читання

• зіставність читання (звіряння відбитків з оригіналом; постійне звертання до словників, довідників, наукових джерел, літератури й видань того самого виду, що й опрацьовуваний оригінал);
• переакцентування уваги з суті на накреслення, абстрагування від змісту твору; потрібно пам’ятати, що коректурне читання суттєво відрізняється від читання твору літературним чи фаховим редактором;
• політерне і поскладове читання. Зазвичай людина фіксує погляд під час читання не на кожному знаку, а на фрагментах тексту від 7 до 20 знаків (1 − 1,5 см рядка). Її погляд «рухається» сторінкою своєрідними «стрибками». Коректор має навчитись робити ці «стрибки» частіше. Для цього можна використовувати такі засоби: а) проставляння олівцем вертикальних рисок після кожного складу (для всього тексту це застосовувати не ефективно, а от для заголовків, рубрик, виділених фрагментів – варто); б) читання з ручкою чи олівцем у руках; за допомогою них коректор умовно позначає межі складів.