ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ

Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами. Виробничі ресурси складаються з усього того, що необхідне для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв’язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо.

Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й обмеженість ресурсів.

Ресурси прийнято ділити на чотири групи:

1) природні –це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві: орні землі, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо. Природній ресурс включає в себе і просторово-географічний чинник. Тобто ті природні умови, які впливають на розвиток економіки країни – кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні, географічне положення;

2) матеріальні (капітальні) –це всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби та ін.;

3) трудові ресурси –економічно активне, працездатне населення, частина населення, яка володіє фізичними і духовними здібностями для участі у трудовій діяльності. Трудові ресурси, як правило, оцінюють по трьох параметрах: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному і культурно-освітньому;

4) фінансові (інвестиційні) –сукупність всіх видів грошових засобів, фінансових активів, якими володіє суспільство і в стані виділити їх на організацію виробництва.

Значення окремих видів ресурсів змінювалось у залежностів від застосування технологій. Наприклад, у доіндустріальному суспільстві пріоритет належав природнім та трудовим ресурсам, в індустріальному – матеріальним, в постіндустріальному – інтелектуальним та інформаційним ресурсам.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони кількісно обмежені.

Поряд з поняттям “ресурси виробництва” в економічній літературі використовується поняття “фактори виробництва”.Що ж спільного і які відмінності між цими поняттями? Спільним є те, що як ресурси, так і фактори є одними і тими ж природними і соціальними силами, за допомогою яких здійснюється виробництво. Відмінність полягає у тому, що до ресурсів відносять ті природні і соціальні сили, які можуть бути залучені в виробництво, а до факторів ті ресурси, які вже реально залучені в процес виробництва. Значить поняття “ресурси” більш широке, ніж “фактори”. Поняття “фактори виробництва ”використовують тоді, коли ресурси залучені в безпосередній процес виробництва і взаємодіють між собою.

В сучасній економічній теорії теорії є загальноприйнятим ділення факторів виробництва на чотири основні види – земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Земля –як фактор виробництва означає всі використовувані в виробничому процесу природні ресурси, даровані природою блага. Земля постачає вихідний матеріал, який у процесі виробництва переробляється на сировину і трансформується у різні матеріально-речові продукти для виробництва та споживання. Земля також є певним місцем, де розміщуються виробничі структури.

Водночас земля – це засіб ведення сільського господарства, тому дуже важливими є такі особливості цього фактора виробництва, як обмеженість землі, придатної для ведення сільськогосподарського виробництва, родючість, розміщення.

Хоча всі економічні ресурси обмежені, та коли говоримо про обмеженість землі з погляду ведення сільськогосподарського виробництва, то беремо до уваги те, що кількість (площа) землі, придатної для цілей сільського господарства абсолютно обмежена. Землю не можна створити, адже те, що зумовлює придатність земля для сільського госопдрства – грунти, формувалися дуже тривалий час. До того ж, більшість теориторії планети взагалі не придатна для сільськогосподарського використання (гори, ліси, болота, пустелі тощо).

Праця –це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який маємо нині і який є основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність зумовлені кількістю і якістю праці.

Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської активності.

Якість праці визначають освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Праця також є обмеженим економічним ресурсом, що зумовлено самою кількістю людей, їхньою здатністю працювати, тривалістю робочого часу, обмеженістю знань,хоч які б вони були обширні тощо. Праця – це витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. Людська праця відрізняється від “праці” тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план дій, порівнює результат праці з раніше створеним ідеальним образом. Тварини ж користуються природою і вносять до неї зміни інстинктивно.

Людина за допомогою праці перетворює природу і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Метою праці людини є одержання якогось результату.

Найважливішими характеристиками праці є: тривалість робочого дня (робочого часу), продуктивність та інтенсивність.

Продуктивність працівизначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність. Могутнім чинником підвищення продуктивності праці є науково-технічний прогрес.

Інтенсивність праціхарактеризує її напруженість. Напруженість визначають як витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу. З розвитком науково-технічного прогресу інтенсивність праці зростає. Одночасно змінюється структура затрат енергії. Затрати фізичної енергії зменшуються, однак зростає компонент розумової та нервової енергії, що зумовлено удосконаленням засобів праці, високими психічними навантаженнями. Зростання інтенсивності праці рівнозначне продовженню тривалості робочого дня.

Обидва показники – продуктивність та інтенсивність праці – із розвитком виробництва зростають, вища продуктивність праці передбачає її вищу інтенсивність.

В останні десятиріччя під впливом науково-технічного прогресу в характері праці відбулися істотні зміни. Передусім змінилася структура праці на користь кваліфакованої праці, оскільки працю щораз більше оснащують складною і високопродуктивною технікою, яка потребує навченої, кваліфікованої робочої сили. Людину щораз більше витісняють зі сфери безпосереднього виробництва у сферу управління виробничим процесом. А з цієї сфери її витісняє новітня комп’ютерна техніка.

Капіталв широкому розумінні це все те, що здатне приносити дохід, тобто це створені людьми для виробництва товарів і послуг ресурси. Капітал – могутній фактор виробництва. Застосовуючи у процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свої сили і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла зробити ніколи. Історичний прогрес тісно пов’язаний саме із застосуванням капіталу у різних його формах. До капіталу не належать гроші. Оскільки гроші нічого не виробляють, а лише можуть за певних умов на нього перетворитися (коли за них купують ресурси), то їх не вважають фактором виробництва. Гроші – це фінансовий капітал.

Надбанням науки про капітал у ХХ ст. можна вважати поняття “людський капітал”, який ввів П.Гейне. Під цим поняттям розуміють знання і вміння людей, здобуті під час навчання та практичного і професійного досвіду. Поширення поняття капітал на людський ресурс особливо актуальне для епохи постіндустріального суспільства, коли різко зростає значення знань та інформації у створенні національного багатства, та й змінюються погляди на саму суть національного багатства.

Як особливий фактор виробництва можна виділити підприємницькі здібності, тобто здатність до організації виробництва, вміння орієнтуватись в ринковій кон’юнктурі, не боятись ризику. Виділення підприємництва в окремий фактор виробництва, започатковане відокремленням управління в окремий вид занять. Підприємництво передбачає особливий тип мислення, якому властиві оригінальні підходи до ухвалення практичних рішень.

Усі фактори виробництва економічно і технологічно взаємопов’язані і їх не можна використовувати окремо. Щоб виробляти товари, потрібно мати одночасно і землю, і працю, і капітал, до того ж, у певному співвідношенні. Виявляється, що у процесі виробництво один і той самий результат можна одержати через різні комбінації факторів виробництва. Фактори виробництва можуть заміняти один одного. Можливість взаємозаміняти один фактор виробництва іншим дає змогу вибирати найоптимальніші їхні співвідношення, які забезпечать мінімальні витрати виробництва і відповідно, максимальний прибуток.

Поєднані фактори виробництва й становлять суть процесу виробництва.

У загальному визначенні виробництво – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреби.

Однак виробництво є не простим механічним поєднанням його факторів, а складною системою їхньої взаємодії через технологію та організацію виробництва.

Технологія виражає взаємодію факторів виробництва та способи впливу людини на них. Люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технології змінюється й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.

На сучасному етапі розвитку людського суспільства особливе значення відіграють і такі самостійні фактори виробництва, як наука, інформація і час.

Наукаяк фактор виробництва пов’язана з пошуком, проведенням досліджень, експериментів, виявленні закономірностей, які проявляються у природі та суспільстві, розробкою та впровадженням у виробництво нової техніки та технологій. В сучасній економічній теорії науковї дослідження, що проводяться в економіці, часто називають інноваціями.

Інформаціяяк фактор виробництва – це факти, дані, економічні показники, які зберігаються, обробляються і використовуються в процесі аналізу і прийняття економічних рішень в управління.

Часє обмененим і невідтворюваним ресурсом. Все здійснюється в просторі і в часі. Економне використання часу – найважливіше джерело поліпшення життя людини. Не даремно кажуть, що вся економія в кінці кінців зводиться до економії часу.