Футурологія і концепція «електронного суспільства». Футурологічна концепція Елвіна Тоффлера.

ЛЕКЦІЯ 3.

Логіка викладу:

1. Науково-технічний прогрес і футурологія.

2. Концепція «електронного суспільства» Маршалла Маклюена.

3. Світ як «глобальне село»

4. Вплив мас-медіа на суспільство і людину в концепції Маршалла Маклюена.

5. Елвін Тоффлер і його трилогія.

6. Концепція «Трьох хвиль».

7. Елвін Тоффлер про інформаційну сферу, демасифікації мас-медіа
і появу інтерактивних мереж.

8. Демасифікація виробництва і сфери зайнятості.

9. Трансформація суті влади і «мозаїчна демократія».

1. Науково-технічний прогрес і футурологія.

Бурхливий розвиток науки і техніки в 60-і рр. минулого століття викликав до життя проекти прогнозування майбутнього. Як вже було зазначено в попередній лекції, в 1965 р. американським урядом була створена футурологічна комісія, яку очолив Д. Белл, у 1966 р. у Вашингтоні було створено «Всесвітнє суспільство майбутнього», в 1968 р. – «Інститут майбутнього». Проблемам футурології було присвячено багато публікацій, від фантастичних романів, до солідних наукових досліджень.

Наприклад, письменник-фантаст Артур Кларк пропонує свій погляд
на періодизацію майбутніх науково-технічних відкриттів і винаходів. Інший відомий автор науково-фантастичних романів Станіслав Лем у книзі «Сума технологій» здійснив спробу представити прогноз можливого розвитку людської цивілізації. В центрі аналізу С. Лема проблеми, що випливають
з експоненціального зростання наукової інформації, зростання населення планети, ускладнення в усіх сферах життя суспільства. Активно використовуючи інформаційно-кібернетичний підхід, С. Лем розглядає різні шляхи еволюції «технології» цивілізації, обумовлені поляганням знань,
а також соціальним і біологічним середовищами в яких і відбувається реалізація поточних завдань і цілей суспільства. В процесі цього питання майбутнього розвитку людської «технології» він пов’язує з положенням людини в Космосі.

У міру розвитку електронних засобів масової інформації, інформаційних технологій і вдосконалення комп’ютерної техніки в комунікативістиці
і соціології розширюється дискурс про функції засобів масової комунікації, роль інформації в житті суспільства і тенденціях побудови інформаційного суспільства.

У зв’язку з цим становлять інтерес два науковці – Маршалл Маклюен (M. McLuhan) і Елвін Тоффлер (A. Toffler). Слід зазначити, що ці дослідники і їх концепції викликали неоднозначне ставлення з боку традиційної науки.
Їх часто критикували за надмірну публіцистичність і орієнтацію їх книг
і концепцій на широкий суспільний дискурс. Пік популярності М. Маклюена припав на 60-70-ті, а Е. Тоффлера на 80-90-ті роки ХХ століття, причому варто відзначити, що знаменита книга Тоффлера «Третя хвиля» була опублікована в 1980 р. – рік смерті Маршала Маклюена.

2. Концепція «електронного суспільства» Маршалла Маклюена.

Серед робіт М. Маклюена слід виділити книги «Галактика Гуттенберга» (1962 р.), «Розуміючи медіа: продовження людини» (1964 р.), «Медіум –
це Посланіє» (1967 р.), «Війна і мир в глобальному селі» (1968 р.). У них представлені його філософські переконання, культурологічна концепція
і міркування, які можна віднести до наочної сфери, яка нині називається комунікативістики.

Нині М. Маклюен вважається одним з класиків у галузі теорії масових комунікацій, проте його ідеї пройшли важкий шлях визнання. За життя він був широко відомий як популярний персонаж північноамериканської масової культури, в 60-ті роки минулого століття, буквально не сходив з екранів телевізорів і сторінок періодичних видань, прославився своїми висловами
як «пророк із Торонто». Рекламний ажіотаж навколо імені М. Маклюена
в значній мірі пояснює спочатку негативну реакцію на його ідеї з боку академічної науки. Слід зазначити, що М. Маклюен і сам цілком свідомо протиставляв себе американській соціології мас-медіа. У відповідь
М. Маклюена оголосили соліпсистом, що звалює в одну купу, як непотріб, усі цінності людини Заходу. Проте, після того, як стих ажіотаж,
ті ж соціологи почали виявляти, що М. Маклюен, за суттю, не спростовує,
а доповнює їх власні уявлення про розвиток мас-медіа. Поступово ідеї
М. Маклюена знайшли респектабельність і увійшли до арсеналу американської комунікативістики і соціології масових комунікацій.

3. Світ як «глобальне село».

Значною особливістю поглядів М. Маклюена є та обставина,
що технології комунікації розглядаються ним як вирішальний чинник процесу формування тієї або іншої соціально-економічної системи. Так,
уже в «Галактиці Гуттенберга» він показує, що розвиток економічної
і соціально-політичної інфраструктури індустріального суспільства був
би неможливий без тієї кардинальної зміни комунікативних стратегій,
яка спричинила винахід друкарського преса.

Лише в умовах масового розповсюдження друкарського слова стають можливими і приватновласницьке підприємництво, і демократизація суспільства на основі виборчого права, оскільки саме словом друкарським,
а не усним і навіть не письмовим формується початковий елемент
і центральний агент такого суспільного пристрою – атомізірована, ізольована людська індивідуальність.

Ще в 1962 р. М. Маклюен уводить, як провідне, поняття «Електронне суспільство» звідси його прагнення вивчати розвиток сучасної культури перш за все за місцем у ній електричних, або електронних, засобів спілкування, а також процесів комунікації. Основна теза М. Маклюена,
що згодом стала афоризмом, – «повідомленням, що передається засобом комунікації, є сам цей засіб» (The Medium is the Message).

Увага М. Маклюена була сконцентрована, перш за все, на телебаченні, проте воно виступало як би представником усієї глобальної електронної реальності – кажучи про вплив телебачення, він прагнув виявляти тенденції характерні для всіх засобів масової інформації. Як естетично-психологічний
і соціальний об’єкт телебачення привертає увагу, оскільки воно, на думку
М. Маклюена, «вбирає» в себе інші мас-медіа (радіо, кіно, пресу), і тим самим є визначальним елементом інформаційних технологій
та інформаційних мереж – тобто «електронного суспільства». М. Маклюен указує на два основні аспекти телебачення:

– мозаїчність побудови телевізійного зображення, що представляє весь світ як набір незв’язаних однозначним логічним зв’язком повідомлень (коли, наприклад, за короткий відрізок часу в програмі новин з’являється різномасштабна і різноракурсна інформація з будь-яких сфер і епох);

– резонанс (взаємопідсилення) цих повідомлень у свідомості,
що сприймає їх, який долає мозаїчну роздробленість, об’єднує їх
у встановлювану сприйняттям цілісну смислову єдність.

У процесі цього, найбільш відповідним засобом утримання свідомістю цілісності сприйняття мозаїчно-резонансної реальності, що бурхливо оновлюється, виявляється міф.

М. Маклюен виявляє, що в сучасну епоху не тільки телевізійне сприйняття, а й уся життєдіяльність сучасного суспільства почала все більше здійснюватися відповідно до принципу мозаїчного резонансу: за допомогою телекомунікацій, мас-медіа і комп’ютерів електрика як би продовжує центральну нервову систему людини до утворення так званих «глобальних обіймів», де все виявляється взаємозв’язане, і в результаті формується так зване «глобальне село» – земна куля, зв’язана електрикою, пише
М. Маклюен, стає не більша села.

4. Вплив мас-медіа на суспільство і людину в концепції М. Маклюена.

Підкреслюючи відносну самостійність засобів масової комунікації,
М. Маклюен позначає тенденції активної ролі мас-медіа, що все посилюється. На його думку, масова комунікація як сфера життя сучасного суспільства, що структурно оформилася, з одного боку – є його частиною,
а з іншого – має над ним певну владу.

Виходячи з цих позицій, М. Маклюен робить прогнози на майбутнє.
Ще в 1964 р. він сформулював тезу, що скоро за допомогою мас-медіа можна буде тримати під контролем емоційний клімат цілих культур точно так,
як і зараз підтримується рівновага світової ринкової економіки.

Кажучи про вплив мас-медіа на суспільство, М. Маклюен образно відзначив вихід у велике життя «поколінь, з телевізором своєї матері,
що всмоктали всі часи і простори світу через рекламу». В своїй роботі «Розуміючи медіа» він значну увагу приділив розвитку рекламного бізнесу
і впливу реклами на суспільну свідомість. М. Маклюен ще тоді показав,
що реклама фактично проповідує думку про те, що «демократичні свободи
в дуже значній мірі виражаються в тому, що люди стурбовані не політикою,
а лупою в голові, волоссям на ногах, млявою роботою кишечника,
мало привабливою формою грудей, хворими яснами, зайвою вагою
і застійними явищами кровообігу». У своїх останніх роботах М. Маклюен показав, що в умовах нового інформаційного середовища й дії електронних мереж бізнес і культура виявляються поняттями рівнозначними
і взаємозамінними. В процесі цього, передбачаючи ситуацію з розвитком Інтернету в 90-х рр. ХХ століття, він відзначав, що якщо існують телекомунікації з їх глобальним обхватом, то має ж бути так, щоб відповідні групи й організації їх використовували.

На закінчення короткого огляду ідей М. Маклюена необхідно сформулювати ті позиції його концепції, які співвідносяться з постулатами постіндустріалізму. Можна зробити висновок, що М. Маклюен в історії цивілізації виділяв три основні етапи:

– первісна до письменна культура з усними формами зв’язку і передачі інформації;

– письмово-друкарська культура («Галактика Гуттенберга»),
що замінила природність і колективізм, – індивідуалізмом;

– сучасний етап («Глобальне село») відроджує природне аудіовізуальне багатовимірне сприйняття світу і колективність, але на новій електронній основі через заміщення письмово-друкарських мов спілкування радіотелевізійними і мережевими засобами масових комунікацій.

5. Елвін Тоффлер і його трилогія.

Важливий внесок до розвитку ідей постіндустріалізму і інформаційного суспільства внесла концепція Елвіна Тоффлера (Alvin Toffler), викладена
в його трилогії «Шок майбутнього» (1971), «Третя хвиля» (1980 р.)
і «Метаморфози влади» (1990 р.) й інших роботах. За словами Е. Тоффлера, всі три книги досліджують один відрізок часу – із середини 50-х
і до закінчення минулого століття і 75 років опісля – в 2025 р. На думку Елвіна Тоффлера цей період є переломним пунктом в історії, коли цивілізація «фабричних труб», що домінувала на планеті впродовж останніх сторіч, остаточно поступається місцем іншій, принципово відмінної від неї,
і все це супроводжується боротьбою за владу і конфліктами,
що приголомшили світ. Кожна з книг, що входять до трилогії, може бути прочитана як самостійні роботи, але разом вони утворюють послідовне
і логічне ціле. Центральна тема трилогії – аналіз змін, які відбуваються
з людьми, коли суспільство раптово трансформується в щось нове і небачене.

Усі частини трилогії сфокусовані на одному періоді часу, але кожна
з них використовує різні інструменти, щоб заглянути за фасад повсякденності. «Шок майбутнього» розглядає процес зміни, його дію
на людей і організації. «Третя хвиля» аналізує напрями змін, що зачіпають суспільство. «Метаморфози влади» присвячені проблемі управління: хто,
і яким чином формує перетворення, що відбуваються.

У роботі «Шок майбутнього» приводяться докази того, що прискорення ходу історії само собою має наслідки, незалежно від напрямів трансформацій. Прискорення темпу подій, що відбуваються, і скорочення часу реакції на них викликають певні наслідки, не пов’язані з тим,
як сприймаються ці зміни, – позитивно, або негативно. Е. Тоффлер у цій роботі передбачав, що дуже скоро кардинальні зміни можуть захлеснути людей, організації і навіть цілі країни, що веде до дезорієнтації і руйнує здатність ухвалювати розумні рішення, необхідні для адаптації. У книзі провіщалися трансформація сім’ї, виникнення марнотратного суспільства споживання, кардинальні зміни у сфері освіти, генетична революція. Після першої публікації в 1970 р. ця книга несподівано стала міжнародним бестселером і викликала безліч коментарів. За даними Інституту наукової інформації США вона стала однією з самих цитованих робіт в галузі соціології. Словосполучення «Шок майбутнього» або «Футурошок» увійшли до повсякденної лексики, з’явилися в багатьох словниках і на сторінках періодичних видань.

Книга «Третя хвиля», опублікована через 10 років, – у 1980 р., розглядала «хвилі» змін в історичній перспективі та позначила період середини XX століття, як початок нової постіндустріальної цивілізації –
або «Третю хвилю» змін. Серед іншого в цій роботі було відмічено появу
в найближчому майбутньому нових галузей, заснованих на використанні комп’ютерів, електроніки, інформації, біотехнології тощо. Також передбачалося розширення гнучкого виробництва, розповсюдження гнучкої зайнятості і демасифікація засобів масової інформації. Елвін Тоффлер проводить думку про те, що людство нині знаходиться на етапі грандіозної технологічної революції, котра порівнянна з переходом до аграрної (перша хвиля) і індустріальної (друга хвиля) цивілізацій. Чергова хвиля означає перехід до створення надіндустріальної цивілізації і є найбільшою трансформацією суспільства, всебічним перетворенням усіх форм соціального й індивідуального буття. В процесі цього мова йде не про соціальну революцію, а про технологічні зміни, поволі дозріваючих у надрах старої цивілізації, але цей еволюційний процес приводить до зламу соціальних систем і викликає глибинні потрясіння. На думку Е. Тоффлера, чим швидше людство усвідомлює потребу в переході до нової хвилі, тим менше буде небезпека появи цих потрясінь, виникнення насильства, диктату й інших негативних явищ.

Книга «Третя хвиля» була також неоднозначно прийнята суспільством. У деяких країнах вона була навіть заборонена або піддалася істотним цензурним скороченням. У Китаї спочатку концепція Е. Тоффлера була визнана джерелом «західного духовного забруднення», а потім її переклад був опублікований масовими тиражами, і вона стала чимось на зразок «біблії» для батьків китайських реформ в кінці 80-х років минулого століття. Зокрема ідея трьох хвиль використовувалася в процесі підготовки промов тодішнього китайського лідера Ден Сяопіна, а Цзао Дзіян, який був у той час прем’єр-міністром Китайської народної республіки навіть організовував спеціальні конференції для її обговорення і переконував політиків вивчати цю роботу.

Основна тема роботи, що підсумовує трилогію, – «Метаморфози влади» – проблеми влади і управління. На думку Е. Тоффлера нас чекає глобальна битва за владу. І якщо в епоху першої хвилі основою влади було насильство, за часів другої хвилі – гроші і фінансова могутність, то в епоху третьої хвилі, цією основою є знання. Рахуючи знання найдемократичнішим джерелом влади, Е. Тоффлер підкреслює, що нині в світі розгортається широкомасштабна битва за владу. Нова система виробництва повністю залежить від миттєвого зв’язку і розповсюдження інформації, ідей і символів. Е. Тоффлер пише про інформаційні війни, починаючи від рівня супермаркету до міждержавних відносин. У всьому світі йде пошук нових способів організації й управління, породжує специфічні організаційні структури. Конкуренція вимагає мобільності та безперервних інновацій, але ієрархічна влада руйнує творчість та ініціативу. Це означає, що бізнес і державне управління будуть вимушені перебудовуватися через хвилю потрясінь
та конфліктів.

Приклади перших інтерактивних інформаційних систем і експериментів щодо їх застосування в суспільному житті, приведені Е. Тоффлером, ілюструють наявність соціальних потреб в технологіях, які ми зараз, після двадцяти років від написаня «Третьої хвилі», відносимо до технологій інформаційного суспільства. Недаремно Елвіна Тоффлера, разом з Джоном К. Гелбрейтом і Пітером Дракером відносять до перших пророків інтернет-цивілізації, котрі сформулювали загальне передчуття змін і змалювали
їх деякі риси.

6. Концепція «Трьох хвиль».

Ядром теоретичних переконань Е. Тоффлера є концепція, викладена
в його книзі «Третя хвиля». Е. Тоффлер пропонує свою схему феноменології історичного процесу, яка ігнорує традиційні історіографічні концепції.
Слід зазначити, що Е. Тоффлер спирається на дуже об’ємний фактичний матеріал, посилання на наукову і публіцистичну літературу, статистичні дані (текст, розбитий на 28 розділів обсягом близько 700 сторінок спирається
на більше 500 приміток і бібліографії, що включає 534 назви).

Е. Тоффлер виділяє в історії цивілізації три хвилі: перша хвиля – аграрна (до XVIII ст.), друга – індустріальна (до 50-х рр. ХХ ст.) і третя – пост-
або суперіндустріальна (починаючи з 50-х рр. минулого століття). У вступі автор підкреслює, що його книга – це не об’єктивний прогноз, і вона не претендує на те, щоб бути науково обґрунтованою і визначає підставу своєї роботи, як напівсистематичну модель цивілізації і наших взаємин з нею.
Е. Тоффлер описує процес відмирання індустріальної цивілізації в термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» і «владної сфери», показує,
які революційні зміни вони зазнають в нинішньому світі. Особлива увага приділяється показу взаємин між цими сферами, а також між «біосферою»
і «психосферою». «Психосфера» для Е. Тоффлера – це та структура психологічних і особистісних стосунків, завдяки яким зміни,
що відбуваються у зовнішньому світі, впливають на наше приватне життя.

Основна метафора, використовувана Е. Тоффлером, – це зіткнення хвиль, що приводить до змін. На думку автора, ідея хвилі це не тільки спосіб організувати величезні маси досить суперечливої інформації, вона допомагає бачити те, що знаходиться під «бушуючою поверхнею змін». Е. Тоффлер підкреслює оптимістичний характер своєї роботи, оскільки вірить
у реальність нових перспектив і потенціалу «третьої хвилі», яка «доводить, що в самій серцевині руйнування та розпаду ми можемо виявити зараз приголомшливі свідоцтва зародження і життя. Ясно і, як здається, незаперечно, що ... цивілізація, що зароджується, може стати здоровішою, розсудливішою і стійкішою, пристойнішою і демократичнішою, ніж будь-яка з відомих нам до цих пір».

Застосовуючи новий підхід – хвилефронтальний аналіз соціальних процесів (або аналіз «фронту хвилі»), який означає бачення еволюції світу
в його глобально-синхронних фазах, Е. Тоффлер аналізує техніко-економічні та інформаційно-комунікативні чинники суспільного розвитку. У процесі цього науковець відзначає, що запропонований ним підхід до аналізу соціальних процесів фокусує нашу увагу не стільки на історичних непереривностях, скільки на дискретності в історії, моментах порушення безперервності – нововведеннях і точках перерива. На думку Е. Тоффлера хвилефронтальний аналіз соціальних явищ не лише виявляє основні зміни
у момент їх виникнення, а й дозволяє на них впливати.

Перша хвиля, за Е. Тоффлером, почалася приблизно 10 тис. років тому назад із переходом від збирача і полювання до сільськогосподарського життя та появи перших паростків цивілізації. Різні цивілізації протягом тисячоліть розвивалися і приходили в занепад, воювали і вступали в союзи, зливалися, утворюючи химерну суміш, проте всі вони володіли деякою фундаментальною схожістю – скрізь основою життя була земля, а сільське населення служило джерелом основного продукту. Панував простий розподіл праці та невелика кількість чітко певних каст і класів: знать, духівництво, воїни, раби (або кріпосні). Влада була авторитарною, і положення людини визначалося фактом її народження. І в усіх країнах система суспільного виробництва була децентралізованою і замкнутою – кожне співтовариство виготовляло велику частину того, що споживало. В процесі цього були
і виключення – наприклад факторії, що випускали масову продукцію
в Стародавній Греції і Римі, які Е. Тоффлер визначає як окремі натяки
на те, що має прийти услід за сільськогосподарською цивілізацією – передвісники Другої хвилі.

Друга хвиля. Перша хвиля змін ще не вичерпала свого потенціалу, коли в кінці XVII ст. в Європі виникла індустріальна революція – друга хвиля змін. Новий процес індустріалізації почав рухатися по країнах і континентах вже набагато швидше. Таким чином, дві окремих зміни (дві хвилі), що явно відрізняються один від одного процеси, розповсюджувалися по землі в один час, але з різною швидкістю.

Численні зіткнення двох хвиль привели до виникнення багатьох політичних і військових конфліктів, починаючи від акцій протесту сільськогосподарських виробників з приводу індустріалізації життя,
до Громадянської війни між Північчю і Півднем в Америці. Е. Тоффлер показує, як американські поселенці, виганяючи індійців зі своєї землі, переміщаючи ферми все далі і далі до Тихого океану, створювали цивілізацію Першої хвилі. Проте за ними услід йшли агенти Другої хвилі – промисловці і банкіри – і в середині XIX століття на північному Сході виник швидко зростаючий індустріальний сектор, інтереси якого через деякий
час вступили в непереборну суперечність з соціально-економічними стосунками рабовласницького півдня. Багатьом здається, пише Е. Тоффлер, що Громадянська війна велася з причин етичного характеру, як боротьба проти рабства. «Боротьба йшла за розв’язання ширшого питання:
хто управлятиме багатим новим континентом – фермери
або індустріалізатори, тобто сили Першої або Другої хвилі? Чи буде прийдешнє американське суспільство в основі своїй сільськогосподарським або індустріальним? Коли перемогу одержали мешканці півночі, доля була визначена. Індустріалізація Сполучених Штатів була гарантована».

Згідно концепції Е. Тоффлера, Друга хвиля викликала до життя
три визначальні структури (основні соціальні інститути): мала сім’я, навчання фабричного типу і гігантські корпорації. «Таким чином, пише
Е. Тоффлер, всюди в світі Другої хвилі... більшість людей рухалися за однією і тією самою стандартною життєвою траєкторією: виховані в малих сім’ях, вони йшли в потоці через школи фабричного типу, а потім поступали на службу в крупну корпорацію, приватну або державну. На кожному етапі життєвого шляху людина знаходиться під контролем одного з головних інститутів Другої хвилі».

Індустріалізація, впровадження нових технологій, вдосконалення енергетичної бази створили умови для масового виробництва, яке викликало до життя нову систему розподілу. Якщо в суспільствах Першої хвилі превалював розподіл товарів, виготовлених на замовлення, то тепер наступила епоха масового розподілу і масової торгівлі. Поступово всі сфери життя підкоряються виробничо-ринковим інтересам. Основні соціальні інститути (урядові установи, школи, лікарні ...) в цей час набувають рис фабричності – розподіл праці, ієрархічна структура та знеособленість.

Звертаючись до інформаційної сфери, Е. Тоффлер простежує основні принципи фабричного виробництва і в засобах масової інформації,
які публікують однакові повідомлення, точно так, як і фабрика штампують один і той самий товар. Причому, без системи інформаційного обслуговування індустріальна цивілізація не змогла б оформитися і надійно функціювати. Таким чином виросла добре розроблена інфосфера – комунікаційні канали, через які індивідуальні і масові повідомлення можуть розподілятися так само ефективно, як товари і сировина. Інфосфера переплелася з техно- і соціосферами, які вона обслуговує, допомагаючи інтегрувати економічне виробництво з поведінкою окремих людей.

У своїй книзі Е. Тоффлер детально і послідовно аналізує систему
з шести провідних принципів, що діють у всіх країнах Другої хвилі, – стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максимізація і централізація. Причому науковець відзначає, що ці принципи як якась програма Другої хвилі «прикладена як до капіталістичного,
так і до соціалістичного крила індустріального суспільства, оскільки вони неминуче виросли з одного і того ж базового розриву між виробником і споживачем, а також завдяки всезростаючій ролі ринку». Ці ж принципи, підсилюючи один одного, створили найкрупніші, жорсткіші і могутніші бюрократичні організації, еліти і супереліти Другої хвилі.

Третя хвиля. У решті-решт, стверджується в книзі Е Тоффлера, наступає глибока криза принципів і структур Другої хвилі і на її зміну піднімається Третя хвиля, що несе нові погляди на світ і нові науково-технологічні досягнення в галузі інформатики, електроніки, молекулярної біології,
які дозволяють вийти за межі обмежених життєвих і філософських концепцій індустріального періоду та створюють умови для усунення його головної суперечності – між виробництвом і споживанням. На думку Е. Тоффлера,
за точку повороту можна вважати 1955 р., коли в США вперше кількість «білих комірців» і працівників сфери обслуговування почала перевищувати кількість «синіх комірців». Це було десятиліття, коли почалося впровадження комп’ютерів і нових технологій доступних населенню.

Ентоні Гідденс, один з найбільших сучасних соціологів, так описує процес трансформації сім’ї. Ізольовані, патріархальні сім’ї були поступово витиснені замкнутими прив’язаними до будинку нуклеарними сім’ями,
для яких були характерні тісні емоційні зв’язки між їх членами, високий рівень відособленості сім’ї і підвищена увага до виховання дітей. Нуклеарна сім’я стала більш відособленою і втратила свій тісний зв’язок з іншими родичами і місцевою общиною.

Ця стадія генезису сім’ї була пов’язана із зростанням значущості материнської і батьківської любові, хоча і супроводжувалася зростанням авторитету влади батька. Поява замкнутих і прив’язаних до будинку нуклеарних сімей відмічена зростанням емоційного індивідуалізму, тобто укладенням шлюбу на основі особистого вибору, який визначали норми емоційної, романтичної любові. Виникнувши серед забезпеченіших верств населення, цей тип сім’ї з приходом індустріалізації став в значній мірі універсальним для західних країн.

Цивілізація Третьої хвилі суперечить старій традиційній індустріальній цивілізації, оскільки є одночасно і високотехнологічною,
і антиіндустріальною. Вона несе з собою новий лад життя, заснований
на поновлюваних джерелах енергії, на методах виробництва, що виключають фабричні складальні конвеєри, на новій не нуклеарній сім’ї, на новій структурі, яку Е. Тоффлер назвав «електронним котеджем», на радикально змінених школах і об’єднаннях майбутнього. Виникаюча цивілізація веде
нас за межі стандартизації, синхронізації і централізації. Нова цивілізація,
на думку Е. Тоффлера, перекидатиме бюрократію, зменшуватиме
роль національної держави і сприятиме зростанню напівавтономних економік постімперіалістичного світу.

Розвиток комп’ютерної техніки і засобів зв’язку приведе, на думку
Е. Тоффлера, до зміни структури зайнятості, а у поєднанні
з інтелектуалізацією, що посилюється, праці до появи так званих «електронних котеджів», які дозволять перенести роботу з офісу в житлі працівника. Окрім економії часу і скорочення транспортних витрат, витрат на забезпечення централізованих робочих місць, впровадження «електронних котеджів» приведе, на думку Е. Тоффлера, до зміцнення сім’ї і підсилить тенденції до відродження привабливості малих міст і сільського життя. Боротьба за «електронний котедж», передбачає Е. Тоффлер, об’єднає не лише технологів і корпорації, що прагнуть використовувати нові технічні можливості, а й широкий спектр інших сил – захисників навколишнього середовища, реформаторів праці в новому стилі, широку коаліцію організацій, від консервативних церков до радикальних феміністок,
і основних політичних груп – на підтримку того, що може розглядатися
як нове, більш задовільне майбутнє сім’ї.

7. Елвін Тоффлер про інформаційну сферу, демасифікації мас-медіа
і появу інтерактивних мереж.

Розглядаючи тенденції розвитку засобів масової інформації, Е. Тоффлер відзначає підвищення їх інтерактивності завдяки впровадженню нових мережевих комп’ютерних технологій. Він стверджує, що наступає епоха
не масових засобів інформації, в процесі цього разом з новою техносферою з’являється нова інфосфера, і це матиме наслідки, що далеко йдуть, у всіх сферах життя, включаючи нашу свідомість. Е. Тоффлер акцентує увагу на явищі, котре він назвав «демасифікацією мас-медіа». Тенденції демасифікації мас-медіа Е. Тоффлер ілюструє описом процесу поступового зниження тиражів американських і британських «великих газет», який зафіксовано
в 70-х рр. минулого століття. Той самий процес відбувається і з «великими журналами», зокрема, під час зростання населення США з 1970 по 1977 рр. на 14 млн осіб, загальний тираж основних 25 американських журналів зменшився на 4 млн екз. Одночасно з цим в США відбувся буквально вибух інтересу до міні-журналів і газет. «Такі втрати, відзначає Е. Тоффлер, пояснюються не лише розквітом телебачення. Кожна щоденна масова газета зустрічає все більш значну конкуренцію з боку малотиражних тижневиків, що набирають силу, газет, що виходять двічі на тиждень, так званих «газет для споживачів», службовців не для столичного споживчого ринку, а в окрузі й общинам усередині нього і що дають вужчу рекламу та новини. Повністю наситивши ринок, крупні столичні щоденники знаходяться в глибокій кризі, менш масові видання замінюють їх». Демасифікація зачіпає не тільки друкарські видання — відбувається постійне зростання кількості радіостанцій, які починають звертатися до своєї власної аудиторії.
В централізованого телемовлення з’явився потужний конкурент – системи кабельного телебачення, які паралельно з показом відео починають транслювати місцеві новини. Е. Тоффлер в своїй книзі зафіксував перші експерименти щодо реалізації інтерактивних мереж на базі систем кабельного телебачення, які дозволяли не тільки дивитися програми, а й спілкуватися з різними службами. Це японська система «Hi-Ovis», змонтована з використанням волоконно-оптичних ліній зв’язку
в 160 будинках одного з районів Осаки і керована комп’ютером. У кожного користувача телевізор був оснащений мікрофоном і телекамерою. Ця система ще в 70-х рр. минулого століття дозволяла забезпечувати відеоконференцзв’язок, індивідуальний перегляд відеопрограм з банку відеокасет та інші послуги.

Інша експериментальна система була реалізована в Коламбусі (штат Огайо, США). За характеристикою Е. Тоффлера, система «Qube» –
це розроблена кабельна двостороння система в світі, що комерційно окупається, яка надає можливість користуватися 30 спеціалізованими телеканалами. Користувачеві дається апарат, схожий на калькулятор
за допомогою якого він може з’єднатися із станцією. Глядач, натиснувши так звану «гарячу кнопку», може з’єднатися із студією і її комп’ютером. Інтерактивність системи виявляється в тому, що користувач:

– може висловити свою думку в місцевих політичних дебатах;

– виставити на продаж гараж або інше майно;

– брати участь в добродійних аукціонах;

– може поставити каверзне питання політикові;

– дати оцінку учасникам конкурсу аматорських талантів;

– замовити столик в місцевому ресторані.

Слід підкреслити, що Е. Тоффлер, окрім чисто технологічних моментів, відзначає тенденції і перспективи створення нового інтелектуального середовища, заснованого на комп’ютерних мережах. Паралельно з процесом зменшення розмірів комп’ютерів (великі ЕОМ, міні-, мікро-ЕОМ, персональні, домашні комп’ютери), збільшення їх продуктивності, стрімким падінням вартості відбувається широке розповсюдження самих різних застосувань, що наближають комп’ютер до безпосереднього користувача,
аж до домогосподарок. Ці процеси викликали до життя послуги з доступу
до різних інформаційних масивів, освітніх програм і сервісів. Як приклад
Е. Тоффлер приводить комплекс послуг, який надавався в 1979 р. Телекомп’ютерною корпорацією Америки. Система називалася «Джерелом»
і дозволяла мати доступ до новин United Press International, інформаційних повідомлень товарної і фондової біржі, програмам навчання дітей лічбі, писанню, французькій, німецькій та італійській мовам. Абоненти «Джерела» могли вступити в комп’ютеризований клуб покупців товарів із знижками, мали можливість замовити готель, туристичну путівку і багато чого іншого. Е. Тоффлер, так описує можливості комп’ютерної пошти цієї системи: «Користувачі можуть вступати в листування один з одним або розсилати повідомлення численним адресатам одночасно, а всю свою пошту зберігати
в електронній пам’яті. «Джерело» полегшить формування навіть свого роду «електронного братерства» людей, що об’єднуються в групи за інтересами. Десятки фотолюбителів з багатьох міст електронно-зв’язаних між собою можуть скільки душі завгодно спілкуватися на тему камер, апаратури, устаткування фотолабораторії, освітлення або кольорової плівки.
Через місяці вони зможуть переглядати свої зауваження, запитавши
їх за предметом обговорення, датою або якою-небудь іншою категорією».
Е. Тоффлер не приводить ніяких програмно-технологічних деталей цього процесу, проте можна припустити, що він, ймовірно, приводить приклад використання технології електронної пошти UUCP, яка була розроблена
в 1976 р. Майком Леськом (Mike Lesk) в AT&T Bell Labs і потім завдяки широкому розповсюдженню міні-комп’ютерів DEC з операційною системою UNIX послужила основою для виникнення великої і значною мірою стихійно-організованої комп’ютерної мережі, що використовує
як середовище передачі даних звичайні телефонні канали. Широке розповсюдження UUCP привело до створення подібності «електронної газети», доступної всім, хто підключений до мережі та, що дозволяє підтримувати і публікувати тематичне листування між авторами статей (новин) і їх читачами. У першій версії цієї системи, названої USENET, була використана концепція розділення новин на групи (news-groups). Система USENET надавала програмні засоби, за допомогою яких кожний користувач міг робити свої повідомлення доступними всім останнім, і разом з тим надавала можливість вибору тематики, що цікавить. Надалі електронна пошта та USENET були інтегровані в Інтернет і зараз подібні системи використовуються користувачами Мережі.

Слід зазначити, що в книзі Е. Тоффлера «Третя хвиля» жодного разу
не згадується слово «Інтернет» хоча постійно виникають сюжети,
де описуються технології нині успішно реалізовані в рамках інфраструктури
і сервісів Інтернету. В зв’язку з цим варто відзначити, що Е. Тоффлер опублікував свою книгу в 1980 році, коли в США вже десять років існувала мережа ARPANET – попередниця глобальної мережі Інтернет.

Сам термін «Internet», як назва сукупності комп’ютерних мереж, реалізованих на основі протоколів TCP/IP, судячи з усього, почав застосовуватися лише з 1982 р. після створення науково-освітньої мережі CSNET (Computer Science Network), мережі BITNET і європейської мережі EUnet (European UNIX Network) що об’єднала сегменти в Нідерландах, Данії, Швеції і Великобританії. Це вимагало реалізації спеціальних шлюзів між мережею ARPANET й іншими університетськими та дослідницькими мережами. Завдання забезпечення інтеграції мереж університетів з мережею ARPANET була зафіксована ще в 1979 році на зустрічі представників американських університетів, Агентства з перспективних досліджень Міністерства оборони США (DARPA) і Національного наукового фонду (National Science Foundation – NSF), що виділив грант на створення мережі CSNET. Надалі Національний науковий фонд США реалізував власну високошвидкісну комп’ютерну мережу NSFNet, яка до 1990 року стала основою американського сегменту глобальної інфраструктури Інтернету. Отже, ми бачимо, що Е. Тоффлер, розглядаючи тенденції розвитку суспільних систем, використовує фактичний матеріал про нові технології,
що сприяють трансформаційним процесам, які через двадцять років лягли
в основу вже не тільки концепцій, а й реальних робочих планів і програм побудови інформаційного суспільства.

Важливим кроком в створенні простору інтелектуального середовища стало розосередження комп’ютерів у будинках. Кажучи про розповсюдження мікропроцесорів, Е. Тоффлер відзначає тенденцію розширення
їх використання, окрім виробничих процесів, в побутовій апаратурі.
Він показує, що вони починають вбудовуватися в усе і вся – починаючи
з установок для кондиціювання повітря і автомобілів до швейних машин
і побутових вагів. Незабаром, писав науковець у кінці 70-х років минулого століття, вони контролюватимуть витрату електроенергії в будинку, підбирати в пральній машині кількість порошку і температуру води, регулювати паливну систему автомобіля, вранці включати нам радіогодинник, тостер, кавоварку та душ, прогрівати гараж, замикати двері
і виконувати тисячу інших дрібних і не дуже справ. Як ілюстрацію Е. Тоффлер наводить забавний сюжет про «Фреде-житло (сценарій А.П. Холда, 1979 р.)», який в основних технологічних моментах можна співвіднести з сучасними промисловими розробками «кібер-будинків», де системи життєзабезпечення, охорона тощо управляються комп’ютером і мають шлюз в Інтернет. Наприклад, шведська компанія Vattenfall на рубежі 2000 р. оголосила про запуск нової технологічної програми «Інтелектуальний будинок», що дозволяє дистанційно контролювати роботу домашньої техніки і систем безпеки через Інтернет або за допомогою мобільного телефону.

Описуючи тенденції невідворотного впровадження інформаційних технологій в щоденне життя людини, Е. Тоффлер позначає і важливі соціально-філософські проблеми. «Чи не виявиться, що інтелектуальні машини, особливо об’єднані в комунікаційні мережі, вийдуть за межі можливостей нашого розуміння і стануть недоступні для контролю
над ними? Чи не зможе одного разу Старший Брат підключитися не тільки
до наших телефонів, а й до тостерів і телевізорів, узявши на облік не тільки кожий наш рух, а й усяку думку? Якою мірою ми дозволимо собі залежати від комп’ютера і чіпа? В міру того як ми все більшим і більшим інтелектом накачуємо матеріальне середовище, чи не атрофується наш власний розум?
І, що відбудеться, якщо хто-небудь або що-небудь висмикне вилку
з штепсельної розетки? Чи зберігатимуться у нас доти основні навички, необхідні для виживання?» Е. Тоффлер намагається знайти відповіді
на частину цих питань, зокрема як деяка гарантія від можливості тоталітарного комп’ютерного контролю він приводить аргумент децентралізації мереж, стверджуючи, що децентралізований комп’ютерний інтелект не тільки не укріпить потужність тоталітарної держави, а швидше ослабить її.

8.Демасифікація виробництва і сфери зайнятості.

У своїй концепції Е. Тоффлер приділяє особливу увагу тенденціям демасифікації виробництва. На його думку, якісні зміни в техносфері
й інфосфері з’єдналися, принципово змінивши спосіб виробництва виробів. Система виробництва поступово рухається від традиційного масового виготовлення до складної суміші масової і вже не масової продукції. Кінцева мета цього процесу – це виготовлення виробів тільки на замовлення,
яке здійснюється в результаті автоматизованого безперервного процесу під все зростаючим прямим контролем замовника. Ці зміни безпосередньо пов’язані з принциповою революцією, яка відбувається в сучасному офісі
та промисловому виробництві.

Описуючи процес демасифікації виробництва Е. Тоффлер стверджує,
що стає все більш очевидним той факт, що гігантські фірми – кістяк економіки «фабричних труб» (так науковець іноді іменує промисловість Другої хвилі) – дуже повільні та погано пристосовані до сьогоднішнього високошвидкісного світу бізнесу. Наприклад, у США ще в кінці 70-х років минулого століття малий бізнес забезпечив значну частину з нових 20 млн робочих місць і значну частину інновацій. В економіці завтрашнього дня величезні фірми стануть більш залежні, ніж у минулому, від обширної інфраструктури малих, але потужних і гнучких постачальників. Багатьма
з малих фірм управлятимуть сім’ї. На думку Е. Тоффлера, сьогоднішнє воскресіння малого бізнесу та сімейних невеликих фірм приводить із собою ідеологію, етику й інформаційну систему, які за своєю суттю антибюрократичні. В процесі цього мова не йде про те, що великі корпорації просто зникнуть. Проте бізнес ще не зрозумів того,
що «гнучкість» має поступово проникнути в структуру і систему управління організації. Жорстку одноманітну структуру фірми необхідно змінити різноманітністю організаційних пристроїв і розділення великих компаній
на децентралізовані бізнес-одиниці – це лише напівкрок у даному напрямі. Наступним кроком, на думку Е. Тоффлера, для багатьох підприємств буде створення повною мірою гнучкої фірми.

Щоб зрозуміти концепцію «гнучкої фірми, Е. Тоффлер підкреслює,
що бюрократія – це лише один з майже нескінченної безлічі різноманітних способів організації людей та інформації. Репертуар організаційних форм величезний – від кланів і рад старійшин до монастирів, футбольних команд та шпигунських мереж. Е. Тоффлер пише, що «гнучка компанія могла б мати в своїй структурі підрозділи програмістів монастирського типу; дослідницьку команду, організовану як квартет джазових імпровізаторів; шпигунську мережу зі своїми відділами; групу збуту, організовану як високо мотивоване «плем’я», зі своїми військовими піснями і емоційними ритуалами. У процесі цього організація може включати одиниці, що залишаються наскрізь бюрократичними оскільки для деяких функцій бюрократія є істотною
й оптимальною формою організації. Ключовою ознакою такої постбюрократичної фірми є той факт, що стосунки між підрозділами (відділеннями, частинами, секторами.) не є заздалегідь жорстко визначеними. Це у свою чергу вимагає вільніших, більш оперативних потоків інформації.

Кажучи про нові моделі ведення бізнесу, Е. Тоффлер використовує термін «пульсуюча організація». Це організація, яка розширюється
і скорочується залежно від умов бізнесу. Е. Тоффлер приводить як приклад Бюро перепису США, яке кожні 10 років роздувається до величезних розмірів, потім згортається до нового перепису населення.

Е. Тоффлер, позначаючи тенденції впровадження комп’ютерних технологій у повсякденну адміністративну роботу, наводить приклади реалізації перших демонстраційних електронних офісів і систем передачі комп’ютерних даних. Під час цього він звертає нашу увагу на соціальні, психологічні й економічні наслідки цього процесу, які, на його думку, приведуть до реструктуризації соціальних ролей і зміни структури зайнятості. Зокрема розвиток електронного офісу в найближчому майбутньому усуне цілу низку функцій секретаря і приведе до того, що користування комп’ютером вважатиметься за необхідну вимогу для будь-якого керівника. Слід зазначити, що ці прогнози Е. Тоффлер робив більше
25 років тому, коли значна частина документів оформлялася з використанням друкуючих машинок, а перші комп’ютерні системи в значній мірі дублювали паперовий документообіг.

Подвійна революція в секторі «білих комірців» і в промисловості приведе, на думку Е. Тоффлера, до абсолютно нового способу виробництва. Цей спосіб виробництва впливатиме не лише на рівень зайнятості,
або структуру індустрії, але також і на розподіл політичної й економічної влади, на кількість робочих місць, міжнародний розподіл праці, роль жінки
в економіці, природу праці, що змінить навіть само поняття «Місце роботи». Зменшення кількості робочих місць, пов’язаних з виробництвом матеріальних виробів приведе до зростання обсягів такої роботи, «яка, –
за правильної схеми телекомунікацій та іншого устаткування – може бути виконана де завгодно, зокрема у власній прихожі». Е. Тоффлер наводить перші приклади переміщення роботи з офісу або виробничого приміщення додому з використанням комп’ютерів і телекомунікацій. Природно, у той час це відносилося в основному до комп’ютерних компаній (завод корпорації Hewlett Packard, компанія F. International Ltd., що використовує працю 400 програмістів, що працюють удома й ін.). «Нині ми не знаємо, обережно відзначає Е. Тоффлер, чи стане «електронний котедж» насправді нормою майбутнього. Проте слід усвідомити, що якщо навіть 10-20% робочої сили, як визначено зараз, повинні будуть зробити це історичне переміщення за наступних 20-30 років, вся наша економіка, наші міста, наша екологія, структура нашої сім’ї, наші цінності та навіть наша політика змінюватиметься майже до неупізнаваємості».

У книзі «Метаморфози влади» Е. Тоффлер вводить поняття «Новий економічний метаболізм», стверджуючи, що кожна національна економіка
і кожна виробнича система діє у власному характерному темпі та має унікальну метаболічну швидкість. Як приклад, Е. Тоффлер приводить історію з впровадженням факсимільного зв’язку в кінці 80-х років минулого століття, хоча перші розробки фірми Xerox існували ще з 1961 р. Фактично ця розробка 20 років чекала свого часу, коли поштові служби уповільнили час транзакцій, а ефект прискорення підвищив економічну цінність кожної секунди, що зберігається в процесі пересилки інформації через факс.

У цей час також значно покращала якість послуг зв’язку і, завдяки демонополізації (ліквідація AT&T) в США була понижена відносна вартість послуг зв’язку на великі відстані. Зійшовшись разом, ці чинники відкрили новий ринок, який потім розширився з вибуховою силою.

Е. Тоффлер формулює 12 елементів економіки, що прискорюється,
(або, як пише Е. Тоффлер, «системи створення достатку»), як елементів нової економічної системи Третьої хвилі, що насувається.

1. Нова прискорена економічна система сверхсимволічна і все більше залежить від обміну даними, інформацією та знаннями. Без знань новий достаток не створюється.

2. Нова система виходить за межі масового, до гнучкого і «демасифіцірованого» виробництва. Завдяки новим інформаційним технологіям вона здатна випускати малі партії надзвичайно різноманітних, навіть спеціально пристосованих продуктів за затрат, що наближаються до вартості масового виробництва.

3. Традиційні чинники виробництва – земля, праця, сировина і капітал – стають менш значущими, ніж символічні знання.

4. Замість традиційних грошей справжнім засобом обміну стає електронна інформація. Капітал стає надзвичайно рухомим і, не дивлячись
на нинішню високу концентрацію, кількість джерел капіталу збільшуватиметься.

5. Товари і послуги модулюються і конфігуруються в системах,
які вимагають збільшення кількості стандартів, що постійно переглядаються. Це приводить до воєн за контроль над інформацією, на якій ґрунтуються стандарти.

6. Повільні бюрократичні системи замінюються демасифіцірованими робочими одиницями, тимчасовими командами, бізнес-альянсами, що все більш ускладнюються, і консорціумами. Бюрократична організація знань замінюється інформаційними системами вільного потоку.

7. Чисельність і різноманітність організаційних форм збільшується,
що істотно збільшує й ускладнює інформаційний обмін між цими одиницями.

8. Робітники стають все менш взаємозамінними, оскільки володіють часом унікальними символьними знаннями.

9. Новий герой – це новатор, що поєднує уяву і знання з дією,
а не фінансист, менеджер або робітник.

10. Створення достатку все більше розглядається як кругообіг,
де відходи перетворюються на сировину на наступному циклі виробництва. Це припускає комп’ютеризований моніторинг і ще глибше застосування наукових і екологічних знань.

11. Виробник і споживач, розділені на стадії промислової революції, возз’єднуються в циклі створення достатку, якому споживач сприяє не лише грошима, а й ринковою та іншою інформацією, життєво важливою
для ефективного виробничого процесу. Коли-небудь споживач теж зможе натискати на кнопки, активізуючи на відстані виробничі процеси. Споживач і виробник з’єднаються в «проспоживача» (pro-sumer).

12. Нова система створення достатку і локальна, і глобальна – вона дозволяє робити локально те, що раніше економічно можна було зробити лише в національному масштабі. Одночасно багато функцій переливаються через державні кордони, інтегруючи дії в багатьох державах в одне продуктивне зусилля.

На думку Е. Тоффлера, ці елементи визначають нову революційну систему високотехнологічного створення достатку. Коли фрагменти
цієї системи з’єднуються, вони підривають владні структури, спроектовані, щоб підтримувати економічну систему в індустріальну епоху.

9. Трансформація суті влади і «мозаїчна демократія».

У третій частині своєї трилогії – «Метаморфози влади» Е. Тоффлер досліджував проблему влади і її перетворення під впливом змін,
що насуваються. В передмові до книги Е. Тоффлер пише, що «Метаморфози влади» піднімають питання, не зачеплені в попередніх роботах, основна увага зосереджена на рішучій зміні стосунків: знання – влада. Книга «представляє нову теорію влади в суспільстві та досліджує трансформації, що відбуваються в бізнесі, економіці, політиці і світі загалом». Е. Тоффлер досліджує тріаду влади: насильство, багатство і знання. В процесі цього науковець використовує поняття «якість» влади.

Головним недоліком насильства є його негнучкість. Насильство може бути використане лише для покарання, тому його можна віднести
до низькоякісної влади.

Багатство – зручніший інструмент влади, його сила більш багатобічна. Багатство можна використовувати як в позитивному, так і в негативному плані, тобто воно значно гнучкіше за силу. Багатство Е. Тоффлер відносить до влади середньої якості.

Саму високоякісну владу, за Е. Тоффлером, дає застосування знань. Саме знання – є найбагатобічнішим із трьох основних джерел управління
в суспільстві. Знання також може служити для примноження багатства і сили. Знання самі собою виявляються не лише джерелом самої високоякісної влади, а й найважливішим компонентом сили і багатства.

Знання перестало бути додатком до влади грошей і влади сили – знання стало їх суттю. Воно, вважає Е. Тоффлер, їх граничний підсилювач,
що є ключем до розуміння прийдешніх метаморфоз влади, і це пояснює, чому битва за контроль над знаннями і засоби комунікації розгорається на всьому світовому просторі.

Епоха Другої хвилі характеризується концентрацією влади на рівні держави. Така концентрація цілком відповідала і відображала розвиток масового виробництва й орієнтацію на зростання національних ринків.
З розповсюдженням суперсимволічної економіки формується клієнтура
для радикальних змін у владі на місцевому, регіональному, державному
і міждержавному рівнях. Елвін Тоффлер припускає, що політика Третьої хвилі розколе виборців на чотири різні групи: «глобалізм», «націоналісти», «регіоналісти» і «місцеві патріоти».

Всупереч загальноприйнятій думці, регіони і місцеві співтовариства
не стають одноманітними, а всіляко прагнуть підкреслити наявні відмінності та самобутність. Тоді як регіони укріплюють культурні, економічні
та політичні особливості, урядам стає все важче управляти ними, застосовуючи традиційні методи колишньої епохи: централізоване державне регулювання, оподаткування і фінансовий контроль.

Е. Тоффлер показує, що збільшення або зниження розмірів капіталовкладень або податкове регулювання можуть приводити
до абсолютно несхожих наслідків в різних частинах однієї і тієї самої держави.

У будь-якій країні є регіони, які вважають себе за обдурених центральною владою в економічних відносинах. Коли ця нерівність зростає, вона може викликати сплеск екстремістських рухів, що вимагають регіональної або місцевої автономії або навіть відділення. Вибухонебезпечна ситуація, вважає Е. Тоффлер, нині присутня в усіх економічно розвинених державах. А занепад епохи «фабричних труб» (Другої хвилі) породжуватиме негативні суспільні настрої, що викликані процесами переміщення влади.
Це у свою чергу викличе зростання кількості екстремістських груп, для яких демократія – це перешкода, що викликає незручності.

Кажучи про трансформацію суті демократії, Е. Тоффлер використовує поняття «Мозаїчна демократія». Аргументація виглядає таким чином. Масова демократія припускає існування «мас» і спирається на масові рухи, масові політичні партії, засоби масової інформації. Проте, нині масове суспільство починає розосереджуватися – суспільні рухи, політичні партії і засоби масової інформації все більше демасифікуються. Всі ці зміни відображають зростаючу соціальну різнорідність у країнах із передовою економікою
і свідчать про кінець масового суспільства. Тим самим на зміну масової демократії приходить динамічна «мозаїчна демократія», котра відповідає мозаїчній економічній структурі, що складається, і діє за її правилами.

Підйом економіки нового типу несе з собою не лише позитивний заряд. Нові економічні стосунки несуть загрозу для багатьох людей, вимагаючи швидких змін у методах роботи, стилі життя, звичках і часто викликають
у більшої кількості людей, що страшаться майбутнього, напади консервативної реакції. Це призводить до трансформації суспільних настроїв, якими поспішають скористатися фанатики й екстремістські групи. В зв’язку
з цим Елвін Тоффлер розглядає таке поняття, як «вирішальна меншість». Оскільки політичне життя втрачає риси масовості з’являється велика кількість різних партій, рухів і груп, що істотним чином знижує можливість прогнозування політичної ситуації. В процесі цього використання сучасних інформаційних технології, можливостей оперативної концентрації фінансових коштів і їх переміщення через національні межі можуть дозволити незначній групі стати «вирішальною меншиною», яка здатна порушити хистке статус-кво в суспільстві.

У роботі Е. Тоффлера значна увага приділена розгляду тенденцій
і процесів, що несуть загрозу самому існуванню демократії. «Зараз – підкреслює Е. Тоффлер – ми знаходимося віч-на-віч з останніми зрушеннями в політичній владі. Ми можемо перебудувати демократію, зробивши
її відповідною XXI ст., або ж потрапити в середньовіччя, в нові Темні століття. Перший шлях пов’язаний із зрушенням влади від держави до індивіда. Інший шлях загрожує перетворити індивіда на нуль». Загрозу демократичному розвитку становлять три сили, що активізувалися
в сучасному епосі трансформацій: релігійний фундаменталізм; екологічні екстремістські рухи («Екотеократія»), що зароджуються, і ксенофобія,
що набирає силу («Нові ксенофоби»). У майбутній ері метаморфоз влади,
на думку Елвіна Тоффлера, основна ідеологічна боротьба йтиме не
між капіталістичною демократією і комуністичним тоталітаризмом,
а між демократією і мракобіссям.

Питання для самоперевірки

1. Сформулюйте основні положення концепції М. Маклюена і засновану на ній періодизацію суспільного процесу і типи домінуючої культури.

2. Вкажіть основні роботи М. Маклюена.

3. М. Маклюен про основні тенденції розвитку і ролі мас-медіа
в соціальному житті.

4. Розкрийте сенс образу «глобальне село»?

5. Приведіть основні компоненти і технології, дані М. Маклюеном в концепції «Електронного суспільства».

6. У чому полягає цінність робіт М. Маклюена для сучасних концепцій інформаційного суспільства і суспільств знань?

7. Сформулюйте періодизацію суспільного прогресу, основаного на концепції Е. Тоффлера.

8. Приведіть схему цивілізаційних змін характерних для трьох хвиль, згідно концепції Еалвін Тоффлера.

9. Перерахуєте основні інституційні зміни на стадії переходу від Першої (аграрною) до Другої (індустріальною) хвилі.

10. Означте основні інституційні зміни на стадії переходу від Другої (індустріальною) до Третьої (суперіндустріальною) хвилі.

11. Сформулюйте шість провідних принципів Другої хвилі і їх трансформацію в процесі переходу до Третьої хвилі.

12. У чому полягає причина демасифікації мас-медіа?

13. Назвіть основні ознаки постбюрократичної фірми («гнучкій» компанії)?

14. У чому полягають, за Е. Тоффлером, основні тенденції трансформації структури зайнятості в умовах переходу до Третьої хвилі?

15. Сформулюйте 12 елементів економіки, що прискорюється (або, як пише Е. Тоффлер, «системи створення достатку»).

16. У чому полягає, за Е. Тоффлером, суть трансформації влади в умовах переходу від індустріальної до суперіндустріальної цивілізації?