Тема: Фізіологія системи кровообігу
Лекція № 8
План:
1. Загальна характеристика серцево судинної системи.
2. Будова серця. Властивості серцевого м’яза.
3. Механічні і звукові явища в серці.
4. Електричні явища в серці. ЕКГ.
5. Фази серцевого циклу. Систолічний і хвилинний об’єми серця.
6. Основні принципи геодинаміки.
7. Тиск крові та його вимірювання.
8. Нервова і гуморальна регуляція діяльності серця.
9. Нервова і гуморальна регуляція тонусу судин.
10. Кровообіг при фізичній роботі.
11. Лімфатична система
1. Загальна характеристика серцево-судинної системи. Підтримання гомеостазу в організмі і постійного обміну речовин можливе лише при безперервному русі крові.
Ще у XVIII ст. В. Гарвей шляхом досліду показав, що кров рухається по замкнутій системі судин завдяки роботі серця. Кровоносні судини утворюють два кола кровообігу: велике і мале. По великому колу здійснюється кровопостачання тканин і органів. Починається воно з лівого шлуночка. До нього входять аорта, артерії різних діаметрів, артеріоли, капіляри, венули і вени. Закінчується коло в правому передсерді. Мале коло починається з правого шлуночка. До нього входять легеневий стовбур, який розділяється на праву і ліву легеневі артерії, капіляри і вени. В легені надходить венозна кров. В легеневих капілярах відбувається газообмін. З альвеолярного повітря в кров переходить кисень, а з венозної в альвеоли — вуглекислий газ. Збагачена на кисень кров по чотирьох легеневих венах надходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.
2.Будова та властивості серцевого м'яза. Міокард складається з особливої поперечносмугастої м'язової тканини, яка в передсердях має два, а в шлуночках три шари. Товщина міокарда в різних відділах серця неоднакова. Найбільшу товщину має міокард лівого шлуночка (близько 20 мм), товщина правого шлуночка — 5...8, а передсердь — 2...З мм, що знаходиться в прямій залежності від їх функціонального навантаження.
М'язові волокна серцевого м'яза утворені клітинами — міоцитами завдовжки до 120 мкм і діаметром до 20 мкм. Міоцити сполучені між собою спеціальними проміжними дисками, які мають десмосомну область і нексуси (контакти із щілинами), які беруть участь у проведенні збудження між клітинами. Десмосомна область багата на ферменти, які разом з великою кількістю мїтохондрій забезпечують високий рівень енергетичного обміну.
Скоротливими елементами м'язових волокон е міофібрили, які складаються із протофібрил, утворених нитками актину і міозину.
Серцевий м'яз має такі властивості: автоматію, збудливість, провідність і скоротливість.
Автоматія. Ізольоване від організму серце може скорочуватись досить тривалий час без будь-яких сторонніх впливів. Здатність серця ритмічно скорочуватись під дією імпульсів, що виникають у самому серці, носить назву автомати.. Автоматія можлива завдяки наявності в серці скупчень особливих клітин атипічної тканини, які дістали назву вузлів провідної системи серця. Клітини провідної системи відрізняються від м'язових волокон серця і скелетних м'язів. Вони більші за розмірами, мають менше міофібрил, мітохондрій, рибосом, а більше саркоплазми. Волокна клітин атипічної тканини не мають поперечної смугастості.. У вузлах провідної тканини, крім міоцитів, знаходиться значна кількість нервових клітин і волокон. Перше скупчення знаходиться в області впадання порожнистих вен у праве передсердя. Воно називається синусо-передсердним вузлом .Другий вузол розташований на перегородці між передсердями і шлуночками. Це скупчення дістало назву передсердно-шлункового вузла. Далі провідна система представлена передсердно-шлуночковим пучком (пучком Гіса), який ділиться на дві ніжки, що спускаються по міжшлунковій перегородці в шлуночки. Ніжки передсердно-шлуночкового пучка вплітаються в м'язові волокна шлуночків. Всі частини провідної системи серця різною мірою мають здатність до ритмічної генерації імпульсів. Найбільша здатність до ритмічної генерації їмпульсів проявляється в синусо-передсердному вузлі. Він є головним генератором ритму збуджень серця. Природу автоматичного збудження, що виникає у вузлах серця, частково вдалося з'ясувати за допомогою внутрішньоклітинних мікроелектродів. Під час розслаблення серцевого м'яза в клітинах вузла відбувається поступове зменшення мембранного потенціалу. Коли різниця потенціалів доходить до певного критичного рівня, виникає крутий спад електричного заряду клітин, що свідчить про їхнє збудження. Чим швидше настає критичний рівень деполяризації, тим частіше скорочується серце. Вважається, що це пов'язано з особливостями проникності мембрани, які зумовлюють зниження виходу іонів калію з клітин в оточуюче середовище під час діастоли або підвищення надходження іонів натрію в середину клітини.
Періодичні зміни проникності мембрани для іонів натрію і калію і виникнення її деполяризації пов'язують з особливостями обміну речовин у клітинах вузлів провідної системи серця.
3. Механічні і звукові явища в серці. Діяльність серця полягає в його ритмічному скороченні і розслабленні. При цьому в серці виникають механічні, звукові і електричні явища, які можуть бути зареєстровані за допомогою спеціальних приладів.
Серцевий поштовх. При скороченні серця його верхівка піднімається і натискує на грудну клітку в область п'ятого міжребер'я. Грудна клітка при цьому коливається. Ці механічні коливання носять назву серцевого поштовху і можуть бути зареєстровані.
Тони серця. Робота серця супроводжується звуковими явищами, які дістали назву тонів серця. Розрізняють два основних тони. Перший тон — систолічний. Виникає він у період скорочення серцевого м'яза внаслідок коливання стулок передсердно-шлуночокових клапанів і прикріплених до них сухожиль. Цей тон глухий, низький, протяжний. Другий тон — діастолічний, проявляється він при розслабленні серця, коли кров, яка знаходиться під великим тиском в аорті і легеневих артеріях, заповнює кишеньки півмісяцевих клапанів і закриває їх. Цей тон короткий, високий і дзвінкий. Реєстрація звукових явищ серця називається фонокардіографією.
4. Електричні явища в серці. Електрокардіограма (ЕКГ).
Під час скорочення серця між його збудженим і незбудженим відділами існує різниця потенціалів. Електричні силові лінії, які при цьому виникають, розповсюджуються по поверхні тіла і можуть бути зареєстровані за допомогою електрокардіографа. Графічне зображення сумарного потенціалу дії серця носить назву електрокардіограми .На ній розрізняють п'ять зубців, які позначаються буквами Р, Q, R, S, Т. Кожний зубець характеризує електричну активність різних відділів серця. При аналізі електрокардіограми визначають величину зубців, відстань між ними, напрямок і форму. Форма електрокардіограми і розташування її зубців залежать від морфологічних особливостей і функціонального стану серця, а також від розташування електродів на поверхні тіла. Існує кілька загальноприйнятих точок, з яких відводять електрокардіограму. Це так звані три стандартні відведення і шість грудних.