Питання 2. Безробіття, його види і наслідки

За визначенням міжнарод­ної організації праці, безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. Така характеристика безробіття зовсім не заторкує її політекономічний аспект.

Безробіття (в політекономінному аспекті) - неспро­можність капіталістичної системи забезпечити частину праце­здатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не заці­кавлений у ліквідації безробіття.

Якщо розглядати безробіття в контексті об'єктно-суб'єктних відносин, то воно означає виробничі відносини між протилежни­ми класами і державою з приводу економічного відчуження час­тини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зро­бив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Проте висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіт­тя, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на дум­ку її авторів, можна лише через обмеження технологічного про­гресу, його сповільненням.

Представники неокласичного напряму розглядають безробіт­тя як добровільне і тимчасове явище, викликане нібито надто високими вимогами до оплати праці. Ці твердження були піддані обґрунтованій критиці Дж. Кейнсом.

Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, зумов­лений схильністю людей до заощадження та недостатніми стиму­лами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати без­робіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заро­бітну плату.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед, законами кон­курентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвес­тиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшен­ня витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робо­чу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворен­ня. У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Його сутність полягає в зростаючій поляризації капіталістич­ного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і сут­тєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капі­талу, суспільного багатства, продуктивної сили, праці пролетарі­ату з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з другого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження орга­нічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного спосо­бу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується тех­нологічна теорія безробіття. Але його не достатньо, бо за умов гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавала­ся б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих — скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), наднормових робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку су­спільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостя­ми капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення такого попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працівників.

Основні форми безробіття при капіталізмі є:

1) поточне

2) аграрне

3) застійне перенаселення.

Поточне пере­населення — це коротко- і середньотермінове безробіття внаслі­док нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кіль­кості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окре­мих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Ниж­чим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непраце­здатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин виділяють безробіття:

1) технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки);

2) фрик­ційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її про­фесійними, віковими та регіональними переміщеннями);

3) структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідпо­відність);

4) циклічне (зумовлене економічними циклами і насам­перед кризами);

5) конверсійне (зумовлене закінченням вій­ськових дій, значним скороченням виробництва військової про­дукції);