Питання 1. Формаційний та цивілізаційний періодизації суспільного розвитку
Лекція 4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку
ТЕМА 4. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЗАКОНИ ЇЇ РОЗВИТКУ
1. Формаційний та цивілізаційний періодизації суспільного розвитку.
2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи.
3. Типи економічних систем та закони їх розвитку.
Мета:розкрити сутність, мету, основні риси економічних систем, формаційного та цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку. Обґрунтувати положення про продуктивні чинності як матеріальній основі економічних систем, економічних відносин як протиріччя між ринковою й командною економікою та показати особливості в механізмі вирішення основних економічних проблем у даних економічних системах.
Рекомендована література:
- Башнянин Г.І. Політична економія. Підручник / Г.І. Башнянин. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2000. – с. 104–123.
- Мочерний С.В. Політекономія: Підручник / С.В. Мочерний. – К.: Вікар, 2005. – 2-е вид. випр. – с. 48–69.
- Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник / Ю.В. Ніколенко. – К.: ЦУЛ, 2003. – с. 94–119.
Питання для самостійного вивчення:
1. Місце і роль людини в економічній системі.
2. Власність та її вплив на розвиток економічної системи.
Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння процесу економічного розвитку людського суспільства.
Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.
Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:
— первіснообщинний;
— рабовласницький;
— феодальний;
— капіталістичний;
— комуністичний.
Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу.
По-перше, п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.
По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).
По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного процесу.
По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.
На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід.
Проте, по-перше, немає чітко окресленої сфери застосування терміну цивілізація. Так, у дослідженні Г.Пфлаумана, спеціально присвяченого генезису слова "цивілізація", показано, що поняття "цивілізований" спочатку використовувалося для позитивної оцінки тих чи інших суспільних явищ. Мірабо (відомий діяч Великої Французької революції 1789 – 1791 рр.), якому приписується пальма першості у використанні цього терміну, пов'язував його з доброчесністю. "Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому доброчесності". Деякі вітчизняні політики, особливо депутати різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, використовують слово "цивілізація" як остаточний переконливий доказ своєї правоти: "Так робиться в усьому цивілізованому світі". Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства.
Наприклад, виділяють цивілізації локальні, особливі, всесвітні, до індустріальні, індустріальні та постіндустріальні; цивілізацію західно-християнську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий американський історик Л.Г.Морган (1818-1884 рр.) цивілізацією називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація).
Отже, діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід виключно широкий, і кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов’язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.
Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.
В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:
1) багатовимірності аналізу економічних систем;
2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;
3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;
4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;
5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого (рис. 3.1).
Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 3.2).
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.
Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.
Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:
1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е.
2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е.
3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.
4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.
5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.
6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.
7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст.
У доіндустріальномусуспільстві переважають сільське господарство і ручна праця.
В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.
У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.