Лекція 5. Зовнішня торгівля. Головні торгівельні шляхи Середньовіччя
1. Грошово-кредитні та фінансові відносини.
Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона проводилася у міських республіках Північної Італії – Флоренції, Венеції, Генуї.
Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та в Чорноморському басейні. З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну Європу шовк, прянощі, предмети розкоші – дорогі тканини (парчу, оксамит), ювелірні вироби, одержуючи за них казкові прибутки золотом і сріблом, наприклад, 1 г перцю коштував 1 г золота, з Причорномор'я – рибу, ікру, сіль, шкіри, зерно, хутро, невільників.
Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Західною Двіною. Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Бремену, Лондону. Купці скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шкури, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск, мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс.
Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об’єднувались в спеціальні союзи-гільдії, що забезпечували їм монополію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Прикладом може служити Ганзейський союз, котрий діяв на протязі XІІ – XVIІ ст. В XІV –XV ст. до нього входило 160 міст, в тому числі Гданськ, Рига, Новгород Великий. Фактично Ганзейський союз установив монополію на торгівлю в північних водах.
Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Ярмарок тривав майже цілий рік. Столітня війна, що точилася між Францією і Англією (1337 - 1453 рр.) звела знаменитий європейський ярмарок до провінційного торжка.
У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів. Каравани верблюдів, навантажених товарами, перетинали вздовж і впоперек азіатський і африканський континенти. У Європі сухопутна торгівля також набувала дедалі більшого значення, незважаючи на чисельні труднощі та небезпеки (доріг не ремонтували, нападали розбійники, панував закон „що з воза упало, те пропало”, побори). За таких обставин товар дорожчав у десятки разів. І все ж сухопутна торгівля зростала, була прибутковою.
Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. Із золотих найпоширенішими були північно-італійські дукати, їх почали випускати в 1284 р. венеціанці. Згодом подібні грошові одиниці карбували монархи інших західноєвропейських країн. Проте найпоширенішими були різні срібні гроші – від маленької роздрібної монети до солідного таляра масою 30 г.
Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об'єднувалися в асоціації, компанії, товариства. Разом з появою банківської системи виник кредит.
Важливе значення в економічному житті середньовічної Європи мали податкита різні примуси на користь феодалів чи державних установ. У романізованих країнах збереглася римська податкова система, що в тій чи іншій формі поширилась і на "варварські" держави. З населення стягували земельний і подушний податки. Крім того, усіх підданих примушували виконувати будівельні роботи, нести сторожову службу, здійснювати гужові перевезення. У країнах, де феодальне господарство утворювалося внаслідок розпаду родоплемінних стосунків, державні податки сформувалися на основі системи дарів з власних громадян та данини з підкорених народів, що поступово злилися в одне ціле. Королі та їхні намісники об'їжджали країну для збирання провіанту і фуражу з населення.
На другому етапі зрілого феодалізму внаслідок державної централізації податки стали постійними, зросли їх розміри, їх платили переважно селяни та жителі міст. Феодали, духівництво повністю або частково звільнялися від сплати податків.
В Англії головною формою прямого оподаткування був податок на рухоме майно. У Франції доходи або майно населення обкладалися податками. В XV ст. було введено щорічний поземельний податок – талію, розміри якого визначав король. Від сплати були звільнені духівництво і феодали. У Німеччині, яка в XIII ст. розпалася на територіальні князівства, селяни платили поземельний та імператорський поголовний податки. Стягування останнього присвоїли собі князі.
2. Економічна думка середньовіччя. Канонічна доктрина Фоми Аквінського.
На розвиток економічної думки класичного середньовіччя великий вплив справила католицька церква . Трактуванням економічних питань займалися церковні юристи, часто з античних позицій . Але вирішальне значення мали класові інтереси феодалів і інтереси церкви. Така доктрина отримала назву канонічна.
Її класичне тлумачення дав Фома Аквінський (1225 – 1274) – домініканський італієць, монах , аристократ за походженням, котрий став продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного (359 – 430 рр.), котрий створив принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці принципи зберігалися до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх кантоністів (ХІІІ – ХІV ст.)
Ранній канонізм:
категорично засуджує торговельний прибуток і лихварський відсоток (привласнення чужої праці);
еквівалентний обмін можливий лише при встановлені „справедливої ціни” (вартість) – „відповідно до речі” тобто включає витрати виробництва;
виступає проти гидливого ставлення ідеологів античного до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення;
заборонялися велика торгівля та позикові операції як гріховні явища.
Пізній канонізмурозширяє коло аргументів „пояснюючи” економічні проблеми і причини соціальної несправедливості. Виникає двоїстий підхід до тлумачення економічних проблем. З одного боку, використовуються положення ранніх кантоністів (методична база яких опиралась на авторитарність доказів – церковні праці, священне писання), з другого боку, пізні каноністи коментують, уточняють початкову трактову конкретного господарського явища, економічної категорії і могли відобразити їх навіть в протилежному розумінні.
Фома Аквінський трактат „Сума теологій”
погоджується з ранніми каноністами щодо поділу праці на розумову та фізичну, але пов’язує цей поділ не з божим призначенням, а з соціальним станом Праця необхідна для життя і закріплення моральності; але праця фізична – заняття рабів;
розподіл суспільства на стани встановлюється богом. Піднятись до вищого стану – гріх, засуджує соціальну рівність;
двояка і компромісна позиція у трактуванні таких економічних категорій як багатство, обмін, вартість, гроші, торгівельний прибуток, лихварський відсоток;
„справедлива ціна” – обмін відповідно до соціального положення учасників (обмін і ціна повинні забезпечити більше благ тому , хто більше означає для життя суспільства) це захист привілей феодалів;
багатство – сукупність матеріальних благ, створених працею. Безмежне нагромадження золота і срібла – гріх (ранні каноністи). „Справедливі ціни” можуть бути джерелом росту особистої власності і створення „поміркованого багатства” не є гріхом;
захищає основи натурального господарства (держава повинна бути самозабезпеченою й усе необхідне отримувати зі своєї території). В той же час виправдовував обмін і вважав місто більш досконалою формою суспільства;
гроші розглядає подібно вченим Стародавнього світу та ранніх кантоністів. Вони є волевиявленням людей мати „найвірнішу міру в торгівлі і обороті”. Надає державі право встановлювати номінальну вартість грошей;
виправдовує торгівельний прибуток і лихварський відсоток. Вони є платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, ризик, транспортні та інші матеріальні витрати.
Економічна думка в Україні раннього періоду Середньовіччянайбільш широко відображена „Руській правді” (ХІ ст.) – кодекс законів, котрі захищали основи приватної власності. При спробі боржника втекти від свого кредитора останній міг перетворити його на свого довічного раба. Князі і бояри мали виключне й спадкоємне право на землю, позбавити якого їх не міг навіть великий князь.
„Руська правда” дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць та їх функцію обігу і функцію нагромадження. Законодавчо регулювалось лихварство (розмір проценту на короткий строк).
„Повість временних літ”(к. ХІ – поч.. ХІІ ст.), автором якої був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор.
джерелом всякого багатства є праця;
визнає природнім поділ праці на розумову і фізичну. Для добробуту держави ці види праці однаково важливі – і мудреця і ремісника;
поділ праці у процесі виробництва удосконалює майстерність.
У документах пізнього Середньовіччя зафіксовано значне поширення в Україні вотчинної форми власності на землю, за якою земля надавалась разом з тяглим населенням у спадкоємне володіння (з дозволом обміну, угод, дарування, продажу маєтку) .
З тих часів дійшли матеріали, що свідчать про ведення обліку доходів і майна. Економічна думка виправдовує лихварство. Позичкові грамоти свідчать, що кредитні операції здійснювалися під заставу майна, земельних володінь.
Велика увага приділялась фіскальним проблемам ( обкладення повинностями на користь держави селян, міщан, феодалів).
З другої половини ХV ст. формується козацтво. Багаті козаки отримали привілеї: платня грішми і натурою, свобода від оподаткування і повинностей .
ХVІ – ХVІІ ст. тяжке становище селян викликало повстання.
Виразниками соціально-економічних інтересів різних ланок суспільства – шляхти, духовенства, міщан, селян були Смотрицький, Вишенський, Могила. Їх думки стали ідеологічною підготовкою до війни під керівництвом Б.Хмельницького (1648 – 54 рр.). " Статті Хмельницького" закріпили привілейоване положення монастирів та єпископських кафедр, їх майно було недоторканим.
Перепис населення 1666 р. – єдиний збережений пам'ятник української статистичної думки другої половини ХVІІ ст., який зафіксував глибоку майнову диференціацію і класову різницю серед населення Лівобережної України.
Соціально-економічна думка в Україні другої половини ХVІІ ст., знайшла відображення у творчості Зиновієва – ухвалення праці ремісників і селян, проблем підвищеної рушійності трудового населення .
ТЕМА 5. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (XVI – ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)