Історія виникнення технології

Тема 11. Технологія саморозвитку М. Монтессорі.

- Історія виникнення технології

- Концептуальні положення технології

- Мета й завдання технології

- Зміст технології

Література.

1. Ліхачов Б. Педагогічні технології. – К., 1998. – С.148-157.

2. Москаленко П. Педагогічні технології. – К., 2001. – С.115-117.

3. Артемова Л. Педагогічні технології. – К., 2000. – С.197-200.

4. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

5. Г.К. Селевко Современные образовательные технологии. – М., 1998)

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу до виховання і навчання, вірі в безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Засади Монтессорі-педагогіки реалізують Монтессорі-дитячі садки, Монтессорі-школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку XX ст. такі навчально-виховні заклади діяли й у нашій країні, однак згодом у зв'язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90-х років XX ст. вітчизняну Монтессорі-педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусі, принципи Монтессорі-педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.

Після закінчення університету М. Монтессорі створила спеціальну школу для дітей із бідних сімей і сиріт, де розробила й застосувала різноманітний дидактичний матеріал. За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати й писати так, що на вступному іспиті до народної школи вони показали значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спиралась на ідеї французьких психіатрів і педагогів, які теоретично обґрунтували та практично довели неабиякі можливості виховання дітей із особливими потребами завдяки спеціальним вправам.

1907 року М. Монтессорі трапилася нагода спробувати на практиці свою теорію та результати перших спостережень і дослідів. Генеральний директор Римської домобудівної асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо, наважившись на соціальний експеримент, запропонував їй відкрити в реконструйованих Асоціацією будинках новий тип дошкільного закладу – денний притулок, школу для малюків. Створеним «Будиноком дитини» М. Монтессорі прослуговувалася як своєрідним експериментальним майданчиком. Спеціальне середовище в ньому стимулювало природний розвиток дітей. Навчалися вони з 9 до 16 год., а їхні заняття поєднували вільні ігри, різноманітну пізнавальну діяльність тощо. Усе в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу.

Заперечуючи класно-урочну систему, М. Монтессорі змінила інтер'єр приміщень, де навчалися діти. Переставляти відповідно до своїх потреб легкі переносні столики, маленькі стільчики й крісла могла навіть трирічна дитина. Різновікові Монтессорі-групи об'єднували вихованців від двох із половиною до шести років. Кожен із них учився працювати наодинці або разом із іншими. Цей вибір дитина робила сама, дотримуючись основних правил групи та спонукаючи до цього інших. Новачкам допомагали старші, більш досвідчені. Згодом виробивши навчальні навички, вони вже допомагали тим, хто цього потребував. Так малюки вчилися поводитись у товаристві різних людей, тобто виробляли навички соціальної поведінки.

У дітей швидко виникав довільний, внутрішній інтерес до занять, що й було метою їхньою виховання. Цей досвід М. Монтессорі виклала в книзі «Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання в Будинках дитини» (1909). Через кілька років стало зрозуміло, що її соціально-педагогічний експеримент завершився великим заслуженим успіхом. Популярність нової педагогічної системи ширилася за межі Італії.

Противниця насильства й тоталітаризму, глибоко релігійна людина, М.Монтессорі після встановлення фашистської диктатури Беніто Муссоліні (1883-1945) була змушена виїхати з Італії. Перебуваючи в Індії під час Другої світової війни, вона вивчала східну мудрість, заснувала індійський Монтессорі-рух, що швидко набув там великої популярності. Він дотепер має багато прихильників. Повернувшись після війни до Європи, вона читала лекції на започаткованих в Італії 1913 року міжнародних навчальних курсах. Відтак їх було організовано в Іспанії, Бельгії, Голландії, Англії, на Цейлоні.

В одній із останніх праць «Всмоктувальний розум» (1949) М. Монтессорі заснувала напрям, що зосередився на проблемах розвитку дітей протягом перших трьох років життя, оскільки саме в цьому віці бачила величезні потенційні можливості формування особистості людини.

Праці М. Монтессорі були перекладені майже всіма мовами світу. Найвідоміші з них: «Метод наукової педагогіки» (1909), «Педагогічна антропологія» (1913), «Самовиховання та самонавчання в початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «Розвиток потенційних можливостей людини» (1948), «Формування людини» (1950). Висунення кандидатури М. Монтессорі для присудження Нобелівської премії 1949, 1950 і 1951 рр. є показником усесвітнього визнання її творчих здобуттів.