Історія виникнення технології
Тема 9. Технологія групової навчальної діяльності
1. Історія виникнення технології
2. Концептуальні положення організації групової навчальної діяльності
3. Мета й завдання технології
4. Зміст технології
Література
1. Витковская И.М. Как организовать групповую учебную работу младших школьников // Нач. школа. — 1997. — №12. — С, 53—56.
2. Дашевская Л. Б. Организация групповой работы при повторении материала по математике // Нач. школа. — 1990. — №2. — С. 37—42.
3. Лийметс X. И. Групповая работа на уроке. -- М.: Знание, 1975. — 62 с.
4. Нор Е. Ф. Технология организации групповой учебной деятельности. — Николаев; 1998. – 75 с.
5. Нор К. Ф., Бабаян Ю. О. Співробітництво в малих групах як засіб розвитку молодшого школяра / 3б. науково-методичних вправ: Актуальні проблеми розбудови національної освіти. — Херсон, 1997. С. 120 - 123.
6. Цукерман Г. А. Формы учебной кооперации а работе с младшими школьниками / Под ред. В.В Давыдова. — М., 1983.
7. Ярошенко О. Г, Групова навчальна діяльність школярів, теорія і методика. – К.: Партнер, 1997. – 193 с.
8. Пєхота О. М., Кіктенко А. З. Освітні технології: Навч.–метод. посіб./ за заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 70 – 90 с.
Навчання як процес цілеспрямованої передачі й засвоєння досвіду можна здійснювати по-різному, що визначається відповідною формою навчання. Категорія «форма навчання» належить до основних у дидактиці, однак у тлумаченні донині немає повної єдності дослідників.
Так, одна група дослідників визначає загальні форми навчання (фронтальна, групова, індивідуальна) та конкретні (урок, семінар, екскурсія). Поряд із поняттям «форма організації навчання» низка вчених пропонують розглядати поняття «форма навчальної діяльності учнів» (фронтальна, індивідуальна, групова). Ці форми відрізняються одна від одної кількістю учнів і способами організації роботи. Воднораз, означені форми навчальної діяльності учнів пронизують весь навчальний процес.
Групові форми навчальної діяльності виникли як альтернатива відомим традиційним формам навчання. Різновидом групового навчання в межах класно-урочної системи стала белл-ланкастерська система (1798), яку ще можна назвати системою взаємного навчання. Її засновниками були пастор Белл і вчитель Ланкастер. Вони запропонували таку систему взаємного навчання. Заняття проводились у залах по 300 і більше учнів, які були поділені на групи по 10-15 осіб. Ці групи закріплювались за моніторами (старшими учнями). Монітори щодня одержували завдання від учителя та працювали з молодшими. Підручників не було, а замість них на стінах висіли таблиці. Учитель спостерігав за роботою груп. Учні в таких школах значно швидше, ніж у звичайних, оволодівали базовими вміннями й навичками. Однак навчання за такою системою більше нагадувало зіпсований телефон, аніж ґрунтовну систему. Старші учні не були професійними педагогами, а тому організовані ними заняття мали низьку ефективність через брак ґрунтовних базових знань і вмінь керувати навчальною діяльністю молодших учнів. Белл-ланкастерська система не була поширена, хоча схожі моделі ще певний час виникали.
На початку ХХ століття виникла система індивідуалізованого навчання (далтон-план). Назва походить від назви американського міста Далтон штату Массачусетс. Автор цієї методики – педагог Елен Паркхерст – розробила форму організації навчання – альтернативу традиційним урокам, на яких панували заучування й опитування. Учні, які працювали в такій школі, не мали спільної класної роботи, їм надавалась свобода вибору змісту занять, почерговість предметів, використання класного робочого часу. Увесь навчальний матеріал було поділено на частини – завдання. Кожна з таких частин конкретизувалась на спеціальній картці у формі короткого письмового завдання з постановкою запитань і визначенням джерел, де учні можуть віднайти відповіді на запитання. Кожний учень укладав із учителем контракт про самостійне опрацювання певних завдань у визначений час.
Керуючись письмовими завданнями, учні самостійно наодинці або в невеликих групах по 3-5 осіб виконували свою роботу в доступному для кожного темпі. Облік навчальної роботи вівся на картках: лабораторній картці інструктора (учителя), індивідуальній обліковій картці учня й обліковій картці класу. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях. Завдяки цим лабораторіям Далтон-план має ще одну назву – лабораторний план.
Негативними моментами в процесі такої організації навчання було те, що Далтон-план сприяв виникненню нездорового суперництва між учнями, утвердженню індивідуалізму, нераціональному використанню часу. Крім того, більшість учнів була неспроможною самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, тому в чистій формі Далтон-план упроваджувався недовго, проте окремі його елементи, й підходи в поєднанні з іншими формами організації навчання запроваджуються в школах США та деяких інших країн і нині.
На початку ХХ століття в Радянському Союзі виник «бригадно-лабораторний метод». Ця форма організації навчання за короткий час стала популярною й перетворилась на універсальну форму організації навчального процесу. Група учнів поділялась на бригади, якими керував один із них. Робота в таких невеликих групах організовувалась різними варіантами. Наприклад, усі групи отримували різне завдання, а відтак доповідали про результати роботи. Або групи вивчали однаковий матеріал, а одне питання було різним для кожної групи. У цьому випадку колективне обговорення було досить жвавим, оскільки кожна група мала спільний досвід і дещо нове.
Серед основних помилок, що стали причиною відмови від упровадження цієї технології, були зниження ролі вчителя, не було в учнів мотивації учіння, неекономне витрачання часу, а головне – активність і самостійність демонстрували лише окремі учні з усієї бригади, а решта залишалась у ролі пасивних спостерігачів. Такій вибірковій активності сприяло також правило виставляти за виконане групою завдання оцінку всім учням одночасно лише за результатом доповіді одного з них. Група обирала серед своїх членів найрозумнішого й доручала йому виконання завдання з наступною доповіддю. У такий створювалися зручні умови для активних щодо реалізації свого потенціалу, а також для пасивних учнів, які нічого не робили, але мали позитивні оцінки.