Суть педагогічних інновацій

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною й самодіяльною особистістю. Саме в цьому й полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості. Орієнтація на особистісну сутність людини, прагнення звільнити її від одноманітності в суспільному бутті й особистісному розвитку домінують у сучасній теорії та практиці виховання й навчання. Складові цієї домінанти є воднораз і характерними ознаками гуманістичної педагогіки:

- надання ініціативи в пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулювального навчального середовища, розвиток саморегуляції та свободи, усвідомлення особистої відповідальності;

- здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, емоційної співдружності;

- виконання вчителем ролі порадника, консультанта, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

- формування й добір освітніх програм із огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу та стимулювання творчих здібностей, обговорення вчителем із учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою визначається й позиція педагога, який відтепер не є не засобом, а визначальним чинником навчального процесу, соратником дитини. Учитель, вихователь є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованцями, від нього залежить оперативність ураховування їхніх особистісних якостей, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального вдосконалення.

Докорінна зміна позицій учасників навчального спілкування та взаємодії в педагогічному процесі забезпечило визнання гуманістичної (особистісно орієнтованої) педагогіки інноваційною. Одночасно із цим потреба в людях, готових до життя в постійно змінюваному соціумі, налаштованих і здатних творити нове у своїй діяльності, покликала до життя, стимулює, каталізує (прискорює) інноваційні освітні процеси, вихід яких на новий рівень забезпечує стабільність і розвиток соціуму.

Гуманістична спрямованість інноваційних процесів у системі освіти зумовлена співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки, що орієнтована на об'єктивні закономірності виховання й має своїм головним джерелом наукові дослідження, і створюваної педагогами-новаторами педагогіки співпраці.

Педагогічна інноватика належить до системи загальнонаукового й педагогічного знання. Вона виникла й розвивається на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології й теорії управління, економіки освіти і є однією з фундаментальних дисциплін, що суттєво прискорює процеси оновлення освіти.

Інноваційність є однією з провідних тенденцій розвитку людства. Із урахуванням цього нова освітня парадигма вибудовується на засадах збереження й розвитку творчості людини, її спрямованості на самовизначення, активної життєдіяльності за змінних соціальних умов, готовності до сприймання й розв'язання нових завдань. Тож для педагогіки пріоритетними є проблеми педагогічної інноватики як спеціальної наукової дисципліни, що розкриває загальні засади теорії педагогічних інноваційних процесів.

Педагогічна інноватика — учення про створення, оцінювання, освоєння й упровадження педагогічних новацій.

Структура інноваційного навчання оптимально відповідає характеру сучасних соціальних процесів. Однією з особливостей сучасного суспільства є відкрита перспектива. Із огляду на це, інноваційне виховання й навчання на противагу традиційному, що реалізовувалось «у сучасному, виходячи з минулого», прагне функціонувати в контексті сьогодення, орієнтуючись на майбутнє.

У зарубіжній педагогіці дослідження інновацій започатковані в 60-х роках XX ст. і мають яскраво виражений прикладний характер. Здебільшого вони зосереджені на теоретичному обґрунтуванні, аналізі різноманітних аспектів інноваційних процесів у системі навчання й виховання, виробленні практичних рекомендацій щодо освоєння, упровадження новацій, забезпечення оптимального режиму функціонування інноваційних проектів і програм. Інтерес до інновацій світової педагогічної громадськості виявляється у створенні інформаційних служб (Центр дослідження інновацій в освіті під егідою ЮНЕСКО, Азіатський центр педагогічних інновацій для розвитку освіти), започаткуванні програм упровадження педагогічних інновацій, проведенні міжнародних конференцій, діяльності організацій, що узагальнюють педагогічні нововведення в різних країнах світу, інформують про них педагогічну громадськість на сторінках спеціальних часописів. Зокрема, Міжнародне бюро з питань освіти (Франція, Париж) публікує такі періодичні видання, як «Педагогічні інновації», «Інформація та інновація в освіті» тощо.

Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов'язаний із масовим громадсько-педагогічним рухом, викликаний суперечностями між суспільними потребами щодо розвитку й функціонування навчально-виховних закладів і реальним буттям навчально-виховної справи.

Педагогічна інноватика перебуває в постійному пошуку й упровадженні нових максимально ефективних технологій навчання й виховання, результатом яких має бути формування високо адаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не стає самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу та його результатів вимогам суспільства.