Поняття, предмет та система правового регулювання земельного права України. Джерела земельного права
| Земельне право України | — це сукупність земельно-правових норм, які на засадах юридичної рівності форм власності на землю регулюють земельні відносини з метою її раціонального використання та охорони |
| Предметом правового регулювання земельного права | є земельні правовідносини, під якими слід розуміти врегульовані нормами права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею |
| ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
|
| |||||||||||||
| ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
|
| |||||||||||||
| Методи земельного права | поділяються на імперативний і диспозитивний методи. Імперативний (адміністративно-правовий) метод владних приписів і вказівок ґрунтується на засадах підпорядкування, де однією стороною земельних правовідносин виступає уповноважений державний орган, а друга зобов’язана виконувати його владно-розпорядчі вказівки. Диспозитивний метод ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін, коли учасники земельних правовідносин мають однакові права і обов’язки, тобто власники і користувачі землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою |
| Система земельного права | поділяється на Загальну та Особливу частини. Загальна частина містить такі інститути, як:інститутдержавного регулювання земельних відносин і поділ складу земель за категоріями; інститут правових форм використання земель, у т. ч. права власності на землю, права користування землею, права земельного сервітуту; інститут компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі регулювання земельних відносин; правового регулювання угод, об’єктом яких є земля; інститут правового регулювання управління в галузі використання земель, у т. ч. здійснення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру; інститут правової охорони земель, у т. ч. правового забезпечення раціонального використання земель; захисту прав громадян і юридичних осіб на землю, у т. ч. правового регулювання вирішення земельних спорів та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам; відповідальності за порушення земельного законодавства. Особливу частину становлять такі інститути, як: інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначення; інститут правового режиму земель житлової та громадської забудови; інститут правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; інститут правового режиму земель оздоровчого призначення; інститут правового режиму рекреаційного призначення; інститут правового режиму історико-культурного призначення; інститут правового режиму лісового фонду; інститут правового режиму водного фонду; інститут правового режиму промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення |
| Під джерелами земельного права | слід розуміти прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні земельні відносини відповідно до земельної політики держави. Джерелами земельного права є Конституція України; Земельний кодекс; Закон України «Про природно-заповідний фонд»; Лісовий кодекс України; Водний кодекс та ін. |
| |||
 |
| - поєднання особистостей використання землі як базису, природного ресурсу, основного засобу виробництва; |
| - забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; |
| - невтручання держави в здійсненні громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розповсюдження землею, крім випадків, передбачених законом; |
| - забезпечення раціонального використання та охорони земель; |
| - забезпечення гарантій прав на землю; |
| - пріоритетності вимог економічної безпеки. |