Корупція

Корупція (від латин. соrrитреrе — «розтлівати») - термін, що означає звичайне використання посадовцем своїх владних повноважень і довірених йому прав в цілях особистої вигоди, що суперечить законодавству і моральним установкам. Найчастіше термін застосовується по відношенню до бюрократичного апарату і політичної еліти. Відповідний термін в європейських мовах зазвичай має ширшу семантику, витікаючу з первинного значення початкового латинського слова.

У більшості Європейських країн корупція відноситься до кримінальних злочинів.

Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадовця і інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовцем, і належать до категорії злочинів проти державної влади.

Корупції може бути схильна будь-яка людина, що має дискреційну владу - владу над розподілом яких-небудь ресурсів, що не належать йому, на власний розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар і т. д.). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), пов'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником — ризик викриття і покарання.

Згідно з макроекономічними і політ економічними дослідженнями, корупція є найбільшою перешкодою до економічного зростання і розвитку, здатних поставити під загрозу будь-які перетворення.

Визначення

Згідно з українським законодавством, корупція — це зловживання службовим станом, дача хабару, отримання хабару, зловживання повноваженнями, комерційний підкуп, або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового положення усупереч законним інтересам суспільства і держави в цілях отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб, або незаконне надання такої вигоди вказаній особі інша фізична особа; а також здійснення вказаних діянь від імені або в інтересах юридичної особи. Поняття «Корупційний злочин», що зустрічається в законі, не має окремого визначення.

Зловживання може бути однією з форм корупції (одним із злочинних діянь посадовця або групи осіб), але не вичерпує усієї повноти визначення корупції.

Ратифікована Україною європейська Кримінально-правова конвенція про корупцію відносить корупцію до кримінальних злочинів фізичних і юридичних осіб. За станом на 2012 рік на Україні за одно і те ж корупційний злочин можна отримати покарання і по Кодексу про адміністративні правопорушення, і по Кримінальному кодексу.

Типологія

Корупцію можливо класифікувати за багатьма критеріями: по типах взаємодіючих суб'єктів (громадяни і дрібні службовці, фірми і чиновники, нація і політичне керівництво); за типом вигоди (отримання прибутку або зменшення витрат); по спрямованості (внутрішня і зовнішня); за способом взаємодії суб'єктів, міри централізації, передбачуваності і т. д. У Україні історично корупція також розрізнялася за тією ознакою, чи відбувалося отримання неправомірних переваг за здійснення законних дій («хабарництво») або ж незаконних дій («хабарництво»).

Етична оцінка корупції

Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші усього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумівство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип меритократии.

Слід відрізняти корупцію від лобізму. При лобіюванні посадовець теж використовує свої владні повноваження для підвищення шансів перепризначення або для просування по посадових сходах в обмін на дії в інтересах певної групи. Відмінність полягає в тому, що лобізм задовольняє трьом умовам :

1. Процес роботи впливу на посадовець носить конкурентний характер і наслідує правила, які відомі усім учасникам.

2. Відсутні секретні або побічні платежі.

3. Клієнти і агенти, незалежні один від одного в тому сенсі, що ніяка група не отримує долю від прибутку, заробленого іншою групою.

Проте деякі дослідники рахують лобізм лише складовою частиною корупції.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, раніше в:его, відносяться розтрата (розкрадання) і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовцю, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайного крадійства тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально : від начальника, клієнта і т. д. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадовця полягають в наданні яких-небудь послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. У більшості випадків, якщо дача хабару не є наслідком здирства, основну вигоду від угоди отримує хабародавець До кримінальних злочинів також відноситься купівля голосів виборців (хоча деякі вважають її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії).

Корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни влади. При цьому звинувачення нерідко пред'являються не лише конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відмічає Оскар Аріас Санчес, авторитарні режими здатні успішно приховувати переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідчень і згубних для усього суспільства наслідків. Навпаки, корупція в демократичних режимах часто отримує широкий розголос і присікається перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте періодичні скандали викликають у громадян сумніву у своїй здатності робити вплив на процес прийняття в країні політичних рішень і розчарування в демократії .

Види корупції

Побутова корупція породжується взаємодією пересічних громадян і чиновників. У неї входять різні подарунки від громадян і послуги посадовцю і членам його сім'ї. До цієї категорії також належить кумівство

Ділова корупція виникає при взаємодії влади і бізнесу. Наприклад, у разі господарської суперечки, сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою винесення ухвали у свою користь.

Корупція верховної влади відноситься до політичного керівництва і верховних судів в демократичних системах. Вона торкається груп, що знаходяться у владі, недобросовісна поведінка яких полягає в здійсненні політики у своїх інтересах і на шкоду інтересам виборців.

Ринок корупційних послуг

Найбільш поширена децентралізована (зовнішня) корупція, коли угоди укладаються індивідуально між посадовцем і приватною особою. Проте додавання внутрішньої корупції - між членами однієї організації - надає їй риси організованої злочинності.

Згідно із законами біхевіоризму, потрапляючи в колектив, людина переймає правила поведінка, яка в цьому колективі прийнята. Тому, якщо внутрішньовідомча культура така, що по відношенню до хабарів панує «обстановка добросердя, порою безвідповідальності при вирішенні службових питань, відсутність гласності при обговоренні проступків співробітників», то знову прибувши приймуть таку поведінку як нормальне і наслідуватимуть його надалі.

Поширення корупції серед чиновників призводить до того, що в ній опиняються зацікавленими і підлеглі, і начальники. Оцінка потенційної вигоди і ризиків, пов'язаних з корупцією, в спрощеній формі.

Ця система досить стійка і цим забезпечує стабільність корупційної діяльності. Наприклад, можна зіткнутися з принципом презумпції сумлінності правоохоронних органів, який означає, що шанси викрити їх співробітника в неправомочних діях нікчемно малі.

На практиці підлеглі ділять хабарі не лише з начальством, але і між собою. Кінцевим підсумком є формування специфічних для корупції внутрішніх ринків і економічних механізмів. Зокрема, виникають позиції з особливо високими нелегальними доходами. Боротьба між чиновниками за такі позиції формує внутрішній «ринок праці». У міру розвитку корупції відбувається деяка централізація ринку, починаючи з рівня окремих відомств, коли чиновники виробляють тарифи за ухвалення конкретних рішень, щоб понизити внутрішню конкуренцію за кожен хабар і підвищити загальний доход. Підтримка стабільності нелегальних фінансових потоків вимагає адміністративних і законодавчих заходів, націлених на підвищення економічної вигоди від корупції і на зниження правових і соціальних ризиків .

Зацікавленість приватної особи

Здирство («державний рекет») практикується чиновниками, що мають дискреційну владу перешкоджати кому-небудь в отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг, що входять в компетенцію чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад, податків або мит), це також відкриває можливості для здирства.

Зіткнувшись із здирством з боку держслужбовця, приватна особа постає перед вибором: або дати узятку (що зв'язане з ризиком викриття), або оскаржити дії держслужбовця через внутрішній або зовнішній наглядовий орган. Рішення залежить від того, наскільки затратна процедура оскарження, а також наскільки громадянин обізнаний про свої законні права і обов'язки держслужбовця.

Змова виникає за тих же умов, що і здирство, проте відрізняється тим, що вигідний обом сторонам і полягає в здійсненні угоди, що завдає збитку державі. Наприклад, в обмін на хабар, митний інспектор може занизити суму імпорту і тим самим зменшити суму, яку фірма-імпортер повинна сплатити на мита. У угоду також можуть бути залучені структури, відповідальні за нагляд над чиновником.

Області збагачення

Одним з основних шляхів корупційного збагачення для бюрократії, особливо для верховної політичної еліти, є державні витрати.

Інвестиційні проекти багато в чому визначаються рішеннями, які вищі чиновники приймають на власний розсуд. Великі інвестиційні проекти (особливо, за участю іноземних корпорацій) часто припускають передачу монопольних прав переможцеві конкурсу, що обіцяє чиновникам особливо великі хабарі. Деякі проекти створюються спеціально для того, щоб певні групи отримували ренту («державну ренту») від тих, хто призначений в якості виконавця проекту.

Державні закупівлі, як правило, припускають вибір об'єктивно кращої пропозиції з декількох на основі конкурсу, проте іноді чиновник може забезпечити перемогу продавця, що пообіцяв найбільші «комісійні» («відкат») з угоди. Для цього обмежується участь в конкурсі, його правила повністю не оголошуються і т. п. В результаті закупівлі здійснюються за завищеною ціною.

Позабюджетні рахунки часто створюються з легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди та ін.) Проте в деяких фондах, наприклад, для допомоги інвалідам, доходи можуть значно перевищувати реальні витрати, що стимулює бажання у деяких чиновників присвоїти «надлишку». Навпаки, у разі дефіциту чиновники часто вирішують на власний розсуд, кому у результаті дістануться гроші. У деяких країнах, засоби, отримані через іноземну допомогу або від продажу природних ресурсів, спрямовуються до спеціальних фондів, які менш прозорі і гірше контролюються, чим бюджетні гроші. В силу щохвилинних коливань цін на товари, визначити істинну суму транзакції і величину відрахувань до таких фондів непросто, що дозволяє частину грошей перенаправляти в кишені чиновників

Серед інших областей, найбільш прибуткових в плані корупції, слід виділити:

· Податкові пільги

· Продаж сировинних товарів за цінами нижчий ринкових

· Районування, оскільки воно впливає на вартість землі

· Здобич природних ресурсів

· Продаж державних активів, особливо приватизація державних підприємств

· Надання монопольної влади до певного виду комерційної (особливо експортно - імпортною) діяльності

· Контроль над тіньовою економікою і нелегальним бізнесом(здирство, захист від переслідування, знищення конкурентів і т. д.)

· Призначення на відповідальні пости в органах влади

Корупція в судовій системі

Приведені нижче форми корупції відносяться в першу чергу до суддів, проте у разі адміністративних правопорушень можуть відноситися і до посадовців, уповноваженим розглядати відповідні справи (органам внутрішніх справ, органам пожежного нагляду, податковим, митним органам і т. д.)

«Вилки« в законодавстві. Багато норм дозволяють судді вибирати між м'якою і жорсткою заходами покарання, щоб він міг максимально врахувати міру провини, тяжкість правопорушення і інші обставини. При цьому у судді з'являється важіль дії на скоявшого правопорушення громадянина. Чим більше різниці між верхнім і нижнім межами покарання, тим більший хабар буде готовий заплатити громадянин.

Альтернативне адміністративне стягнення. Існують норми права з накладенням альтернативного адміністративного стягнення, наприклад, штраф або арешт. Від більшості норм - «вилок» їх відрізняє не лише ширший діапазон покарань (і отже, сильніша мотивація у порушника до дачі хабара), але і те, що правосуддя здійснюють представники виконавчою, а не судовою, влада. Багато юристів вважають, що використання санкцій подібного виду виправдане тільки в кримінальному судовому процесі, але має під собою мало підстав в процесі адміністративному: «По-перше, судовий процес побудований на принципах відкритості (гласності), змагальності, усності і безпосередності розгляду. При адміністративному ж виробництві громадянин у більшості випадків залишається наодинці з представником влади. По-друге, навіть найвища міра покарання за адміністративне правопорушення не настільки тяжка для правопорушника, як в кримінальному праві, щоб її мало сенс диференціювати».