Ранній протестантизм: особливості віровчення, культу та організації.

Головними особливостями вчення всіх протестантських церков та напрямів є наступне: 1) визнання Святого Письма єдиним авторитетом в справах релігії; 1) визнання “виправдання вірою”; 2) догмат про абсо­лютне довічне приречення людей; 3) визнання всього двох (а не семи) таїнств — хрещення і причастя, які діють лише силою віри, а не автоматично і визнання загального священства, тобто непотрібності посередників між людиною і Богом. Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду протестантів. Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в нього вірить. Протестантські храми не мають ікон, дзвонів, здебільшого це аскетичні молитовні будинки, в протестантизмі немає чернецтва богослужіння проводиться рідною мовою, використовуються сучасні та національні мелодії, технічні засоби.

Лютеранство. Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517р. німецького священика, професора Віттенберзького університету Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Папа Лев Х напередодні видав буллу про загальне прощення гріхв Папські емісари роз»їхались з індульгенціями по всій Європі. Домініканець Тецель в Лейпцігу оголосив таксу для кожного виду злочину. Мартін Лютер 31 жовтня вказаного року склав славнозвісні 95 тез проти практики відпущення гріхів за гроші. Лютер був відлучений папою від церкви, але спалив папську буллу про відлучення.

Головні догмати лютеранського вчення: визнання абсолютного авторитету Біблії, єдиноспасаюча особиста віра, загальне священство, відміна церковного культу, чернецтва і вшановування святих, мощів тощо. Богослужіння і Біблія були перекладені німецькою мовою.

Відкидаючи особливу сакральну діяльність, лютеранство проголошує священнодійством все повсякденне життя людини. Звідси особливе ставлення до часу, як до великого божого дару і марнування його вважається великим гріхом, пунктуальність у справах, неухильне прагнення до мети. шлюб, священно-символьне поняття земного обов’язку, покликання людини в служінні ближ­ньому, вперте намагання в досягненні своєї мети. Одним із цент­ральних догматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у спокутну жертву Христа.

Лютеранські храми звуться кірхами. В них немає поклоніння іконам чи статуям. Проте, лютеранський культ ще зберігає урочистість, а пастори — особливу одежу (до речі, в країнах Скандинавії пасторами, які мають статус державних чиновників можуть бути й жінки). Велику роль у богослужінні відіграє музика (орган) і проповідь. Зараз у світі нараховується 75 млн. лютеран (Німеччина. Скандинавія. Прибалтика та ін.).

Кальвінізм. На початку XVI ст. виник ще один різновид реформа­торського руху — кальвінізм за ім’ям його засновника Жана Кальвіна (1509-1564). Кальвінізм відкинув ієрархічну побудову церкви і верховну владу римського папи, визнавав тільки Святе Письмо, значно спрощував церковний культ, вводилось богослужіння рідною мовою, з таїнств залишені тільки хрещення і причащання, та й то як символічні обряди, ввів демократичне управління церквою — неза­лежні общини (конгрегації), які керувались консисторіями, до яких входили пастор, диякон і пресвітери з мирян. Керівна роль в общинах відводилась пресвітерам (старшинам і проповідникам), які й спрямовували їх релігійне життя. Пастори та пресвітери обираються; мирянами та не мають особливого одягу.

Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне приречення»: ще до «створення світу» Бог начебто визначив долю людей, одним — рай, іншим — пекло, і ніякі зусилля людей не зможуть змінити того вироку. Кальвінізм фактично вимагав підкорення світської влади. В 40-і роки XVI ст. Ж.Кальвін створив у Женеві теократичну державу, де мав необмежені повноваження — його навіть звали «женевським папою». Справа дійшла й до інквізиції — у 1553 р. було спалено вченого М.Сервета.

Кальвіністські церкви згодом набули назви пресвітеріанські (в Шотландії, де ця церква має статус державної з 1592 р.) або реформатські (в країнах континентальної Європи). Близькі до кальвінізму конгрегаціоналісти, які виникли в Англії у XVI ст., але відрізняються не таким жорстким розумінням догмату про приречення, а також виключним демократизмом та самоврядуванням громад.

Кальвінізм пішов далі в реформуванні церкви, проголосивши принципи «світського покликання», «мирського аскентизму», щоденної заощадливості як способу накопичення багатства. Це означало, що будь-коли, будь-де людина перебуває на службі у живого Бога і несе відповідальність за наданії Богом дари – час, здоров’я, власність.

Англіканство. В Англії, на відміну від інших європейських країн, реформація розпочалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи, а Генріха VIII — її главою. Церковні відносини з Ватиканом були розірвані, закрито всі монастирі, а їхнє майно конфісковане, проте католицькі догмати та обряди було збережено.

У другій половині XVI ст. було введено Книгу загальних молитв та англійський «символ віри» із 39 статей, де заперечувались католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і про Святе Письмо як єдині джерела віри. Але при цьому визнавався католицький догмат про церкву як необхідного посередника для врятування людей, залишився недоторканим єпископат. Таким чином, англійська церква поєднала в собі про­тестантські та католицькі догмати. Вона є прикладом компромісного Друга хвиля протестантизму. Згодом порад з цими трьома го­ловними напрямами протестантизму, або як відокремлення від них, почали виникати нові течії та секти. Вони були більше пов’язані з народною реформацією, селянськими рухами, які в релігійному плані репрезентувала ідеологія анабаптизму, тобто перехрещення — вона вимагала хрещення в зрілому, свідомому віці.

Цього вимагали, зокрема, менноніти — вони виникли в 30-ті роки XVI ст. в Нідерландах. З 1789 р. за указом Катерини II менноніти активно переїздять до Росії, зокрема на Україну, де створюють замкнену етноконфесійну групу, але в радянський період вони були значною мірою розпорошені. Зараз в світі їх близько 0,5 млн.

Баптисти (з грец. baptizo — «занурювати у воду») — ця течія виникла в ХVІІ ст. в Англії, згодом набула поширення в США, в інших країнах. Згідно з ученням баптистів, грішник повинен пройти три стадії: усвідомлення своєї гріховності, усвідомлення приреченості, звернення до Бога. Баптизм головну увагу приділяє моральним нормам. У моралі баптистів можна виділити питання про зміст життя, який вбачається у врятуванні душі і досягненні блаженства в раю; про норми моральності і правила поведінки (відмова від алкоголю, сквернослів’я, взаємодопомога в общині).

Баптисти збираються в молитовних будинках, де ведуться бесіди, проголошуються колективні молитви, лунають релігійні гімни. Раз у місяць причащання всіх членів общини (хлібопереломлення), відбувається абя від нього «дарів» Святого Духа: здібності до вивчення іноземних мов, пророкування, зцілення. Зовнішньою ознакою цього є глосолалія («розмова з Богом незнайомими мовами»), яка досягається шляхом доведення людини до екстатичного стану (звідси ще одна назва цієї секти — трясуни). П’ятидесятники є найбільш динаміч­ною сектою, вони легко проникають в інші секти .та церкви. Зараз їх нараховується більше 50 млн.

монарх, він призначає вищих ієрархів — архієпископів Кентерберійського і Йоркського, єпископів. Існують англіканські церкви і в інших країнах — всього прихильників цієї конфесії 30 млн.

Єдиної церковної організації немає.

Консультативний орган сучасного англіканства – Ламбетські конференції, які скликаються один раз на десять років його примасом архієпископом Кентерберійським, Роуен Вільямс. У 1968р. створено Англіканську консультативну раду з 50 членів, яка виконує функції синоду. Ця рада існує в Шотландії, Ірландії, Канаді, Австрії, США, 30 млн. англіканців (Кентербері-місто).