Процес формування християнської церкви.

Перші чисельні сектонського характеру громади (общини, групи) християн другої половини першого століття – часів первісного християнства – складалися із найнижчих верств євреїв, що мешкали в палестині і малій азії. Вони чекали на перше пришестя Месії – Христа – Спасителя, який скоро надійде покарає владу імперії, знизить міста, блудниць, Рим, встановить на землі ново тисячне царство, а потім надійде на землю вдруге і зчинить всезагальний суд над усіма живими й мертвими. Апокаліпсис – перша книга Християн – повідомляє про те, що Христос надійде рятувати тільки євреїв і започаткує царство євреїв.

На початку ІІ ст.. н.е. християни вгамовують свій бунтарський дух проти влади Римської імперії, визнають, що спасіння потребують не тільки євреї, поривають з іудаїзму і впускають в своє середовище не євреїв, хоча і ставлять їх нижче «обрізаних» (тобто євреїв). Інститут місіонерів і проповідників сприяє створенню цілої мережі християнських общин, розкиданих по всій імперії. Членами християнських громад є не декласовані елементи, знедолені низи. Починає формуватися – докетизм.

З середини ІІ століття почалась епоха раннього християнства – в християнство вступають більш маєтні й освічені віруючі, здебільшого із числа язичників; на прихильність Римського суспільства починає розраховувати громада; християнство починає добиватися прихильності правлячої еліти. Починається період Євангелізму; пришестя Христа оголошується фактом минулим, Царство Боже переноситься у трансцендентний світ, а Останній (страшний) Суд – справа далекого майбутнього. Християнські громади все ще зазнають переслідувань збоку уряду імперії, як політично неблагонадійні. Переслідування супроводжується пограбуваннями, що збагачують переслідувачів. Починає формуватися церква – інститут задоволення релігійних потреб, напрацювання релігійно‑ідеологічного потенціалу, жорсткого управління релігійним життям християн.

Поширивши свій вплив на значну частину Римського суспільства християнство з початку четвертого століття здобуває статус терпимої релігії (Міланський едикт 314р.). За допомогою державної влади підпорядковує своєму впливу основну масу віруючих і в 325 році церква християн оголошується державною релігією Римської імперії, починає переслідувати інші релігії і течії, а також єресі так званих некровних християн.

В 1054 році колись єдина християнська церква розпадається на дві гілки: західну (католицьку, римсько-католицьку, латинську, папську) і східну (православну, ортодоксальну, грецьку, візантійську).

У наш час християнство поділяється на чотори основні внутрішні течії (або відгалудження):

1. Давньо‑східні

2. Православну церкву

3. Католицьку церкву

4. Протестантизм

Приложения и схемы к теме «Современные религии»