Розвал СРСР. 5 страница

Особливою складністю відзначається демографічна ситуація в українському селі. Вже довгі роки його залишає наймолодша і найактивніша частина населення. Внаслідок цього село швидко старіє — близько 5 млн селян, або практично кожен третій - непрацездатного віку. Щорічно в кожному п'ятому селі України не народжується жодного малюка.

Водночас з середини 90-х років спостерігається процес повернення до села жителів міст. Це пов'язано з відсутністю в багатьох містах, особливо невеликих, роботи, а значить і можливостей утримувати сім'ю.

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Після проголошення незалежності України зазнали динамічних змін кількісні показники різних етносів.

Чисельність представників корінної нації-українців скорочувалась. Вони с одним із найстаріших етносів. Число росіян залишалась відносно стабільним, хоча в другій половині 90-х років розширюється їх виїзд з України на історичну батьківщину.

Продовжувався виїзд з України євреїв. За роки незалежності їх вибуло з України близько 300 тисяч чоловік. Мігрувала з України і велика кількість етнічних німців — понад 20 тис. чоловік.

Натомість, протягом всього періоду 90-х років в Україні зростала кількість представників народів Закавказзя та Середньої Азії, до Криму в'їхало близько 300 тисяч кримських татар. Україна єдиною з республік колишнього СРСР взяла на себе справу їхнього облаштування.

Такі зміни, каталізовані скороченням чисельності корінного етносу - українців — суттєво впливали на політику держави, вимагаючи надзвичайної зваженості й національної терпимості.

Водночас Україна активно виступає проти сепаратизму, вимог деяких політиків про передачу Криму Росії, створення автономій у південних та східних регіонах, інших претензій, спрямованих на підрив суверенітету та територіальної цілісності держави.

Створюючи необхідні умови для національно-культурного розвитку етнічних меншин, Україна сподівається, що й права українців у сусідніх державах також будуть поважатися.

В цілому ж створення умов для розвитку цивілізованих міжнаціональних відносин в Україні стало важливим досягненням молодої держави. Вдалося найголовніше — зберегти мир, що є найважливішою передумовою вирішення всіх соціально-економічних і політичних питань.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

 

Тема: Особливості розвитку культури.

Мета: Ознайомити учнів з демографічними змінами в Україні, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Охарактеризуйте склад населення України в першій половині 90-х років. Які європейські держави мали більшу кількість населення? Чи існує, на вашу думку, зв'язок між кількістю жителів країни і можливостями її виживання як незалежної держави?

2. Проаналізуйте причини та зміст процесу депопуляції в Україні. До яких наслідків це може призвести?

3. Які процеси характеризували рівень життя населення України? З чого він складався і що робила держава для його поліпшення?

4. Чи помічаєте ви збільшення соціального розшарування нашого суспільства? Чи завжди зростаюче багатство пропорційне вкладеній праці? Чим, на вашу думку, зумовлена соціальна диференціація?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Демократичні перетворення в українському суспільстві 90-х років зняли ідеологічні обмеження та відкрили простір для свободи письменницької творчості різних жанрів.

Найперше слід відзначити роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко», який був написаний раніше, однак побачив світ за часів незалежності. Українська література збагатилася унікальним твором.

Молодий прозаїк Євген Пашковський у романі «Щоденний жезл» подає гостре, зле, несамовито гаряче слово за українське поганьблене безсиле слово, за духовно ослаблену націю, за жорстоко перервані комуністичним режимом традиції, за зруйновану християнську віру і мораль.

Роман-легенда «Рев оленів нарозвидні» Романа Іваничука належить до реліктового жанру великої епічної прози. Роман присвячений подіям Другої світової війни в Західній Україні.

До здобутків української прози треба віднести повість А. Дімарова «Молитва до Марії». Вона с рідкісним, а тому особливо цінним взірцем того, як під пером майстра без жодних, як здається читачу, зусиль може оживати християнський міф. Письменник не цитує Біблію, він пише картини українського життя, долю української жінки.

Валерій Шевчук у своїй повісті «Сонце в тумані» творить цілком новий в українській літературі тип історичної повісті, яка поєднує глибоку філософію, інтелектуальний детектив та психологізм.

До здобутків української літератури останніх років належать твори М. Вінграновського «Северин Наливайко», П. Загребельного «Тисячолітній Миколай», «Ангельська плоть» та Ю. Мушкетика «Страх підстарости Чаплинського».

Водночас фінансова скрута призвела до скорочення накладів, а то й припинення випуску окремих літературно-художніх видань, засилля на вітчизняному ринку російськомовних комерційних видань.

В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм, що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі соцреалістичного відтворення життя.

Плюралізм, багатогранне художнє осмислення світу неможливе без визнання новаторських течій у мистецтві, в тому числі авангардистських.

Помітним явищем у культурному житті стало проведення культурних заходів загальноукраїнського масштабу. Серед них Всеукраїнське Шевченківське свято «В сім'ї вольній, новій», фестивалі естрадної пісні «Пісенний вернісаж», «Червона рута», «Таврійські ігри», міжнародні конкурси їм. М. Лисенка, артистів балету ім. С. Лифара, піаністів ім. В. Горовця та ін.

Незважаючи на економічну скруту, справжнє піднесення переживає театральне мистецтво. Зняття цензурних обмежень, підтримка національної культури сприяють постановці нових вистав, формуванню нових, насамперед молодіжних театральних колективів. Щороку відбувається до 40 тис. вистав, які переглядає до 20 млн глядачів. В цей час активно творять відомі українські режисери- С. Демченко, Р. Віктюк, І. Борис, Б. Жолдак.

Кіномистецтво України, що мас сталі традиції, в 90-ті роки значно скоротило обсяги виробництва кінопродукції. Це було пов'язано як з відсутністю його належного бюджетного фінансування, так і з засиллям зарубіжного американського кінематографу.

Зменшення кількісних показників українського кіно не позначилося на його якості. Високим залишався рівень вітчизняної кінодокументалістики. «Голод-33» (реж. В. ^Шматолаха), «Хроніка повстання у Варшавському ґето» (реж. Й. Дулевська) та інші стрічки отримали найвищі оцінки на міжнародних фестивалях. Це стосується і художніх стрічок «Ізгой» (реж. В. Савельєв), «Пастка» (за мотивами творів І. Франка), серіалів «Роксолана» та «Чорна рада».

Кращі традиції продовжили представники українського оперного й балетного мистецтва. Серед них А. Солов'яненко, В. Степова, В. Писарєв, Л. Забіляста, В. Лук'янець та інші.

З'явилась низка видатних творів музичного мистецтва. Серед них композиції Л. Дичко, Є. Станковича, О. Білаша. Зросла мережа виставок, музеїв, під охороною держави перебуває понад 120 тис. пам'яток історії і культури.

Швидкі темпи науково-технічної революції, інформатизація суспільства підняли на якісно новий рівень роль і значення телебачення та радіомовлення.

Протягом тривалого часу існування СРСР пріоритетними були московські програми. Республіканські студії були на «других ролях», виконуючи переважно інформаційно-пропагандистські функції. Значно відставав і рівень їхнього матеріального забезпечення. З перших років незалежності держава відмовилася від існуючої раніше монополії на ефірний простір. Поряд з державними виникає багато недержавних телевізійних та радіокомпаній, між якими точиться конкурентна боротьба за ефірний час і слухача. На 2000 р. їх було вже близько 1000. Водночас позитивних змін зазнає державне телебачення й радіо.

Із здобуттям незалежності спростилась процедура реєстрації періодичних видань - газет і журналів, була ліквідована жорстка цензура. Це значно розширило тематику статей. З'явилось багато нових цікавих видань.

Фізична Престиж молодої Української держави зміц-

культура, спорт нюється успіхами її спортсменів. Протягом тривалого часу представники нашої республіки були основою багатьох збірних Радянського Союзу. Імена уславлених українських спортсменів Валерія Борзова, Олександра Голубни-чого, Леоніда Жаботинського, Сергія Бєлоглазова, Олега Бло-хіна, Людмили Турищевої, Ірини Дерюгіної, Василя Алексєєва, Сергія Бубки, Андрія Шевченка золотими літерами вписані в історію вітчизняного і світового спорту.

Молоде покоління гідно продовжує їхні традиції. Вже в грудні 1990 р. в Україні було створено Національний олімпійський комітет, який очолив В. Борзов. З перших днів існування він розгорнув активну діяльність по входженню до Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Проте ці зусилля не відразу увінчались успіхом.

Союзні, а згодом так звані «СНДовські» структури, які мали розвинуті зв'язки з міжнародними спортивними організаціями, чинили на цьому шляху всілякі перешкоди, прагнучи будь-якими засобами зберегти радянську збірну. А тому на Олімпіаді в Барселоні українська збірна виступала у складі об'єднаної команди СНД.

Вперше українська команда офіційно виступила на зимовій Олімпіаді в норвезькому місті Лілліхаммер. Тут відзначилась молода одеська фігуристка Оксана Баюл, яка виграла золоту медаль.

Та найважливішими випробуваннями для українських спортсменів була літня Олімпіада 1996 р. в Атланті. її героями стали гімнастки Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, борець Тимур Таймазов, легкоатлетка Інеса Кравець, боксер Володимир Кличко. На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 р. збірна України здобула близько 20 медалей.

Всьому світу відома київська футбольна команда «Динамо», яку очолює відомий тренер В. Лобановський.

Український спорт динамічно розвивається і радує своїми досягненнями.

Позитивні зрушення в сфері культури стримує зростаюча комерціалізація мистецтва, внаслідок якої на екранах кінотеатрів і на телебаченні нерідко демонструють фільми, що пропагують насильство, духовне зубожіння людини. Це негативно впливає на формування світогляду громадян, передусім молоді.

Спостерігається гостра криза національного книгодруку. Потужними темпами іде русифікація українського книжкового ринку. Частка україномовної книги складає менше третини.

Наклад періодичних видань (газет, журналів), що виходили українською мовою, в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився майже в 10 разів.

Звичайно, за останні роки різними видавництвами було випущено в світ чимало видань українською мовою. Вони швидко знайшли читача. Але це не змінює в цілому дуже складного становища національного книгодрукування. В 1998 р. на кожного жителя України видано всього лише дві книги українською мовою, себто втричі менше, ніж 10 років тому.

Кризові явища, зумовлені загальним станом економіки країни, спостерігаються і в інших галузях культури, особливо в тих, що вимагають державної підтримки. Гостро постали проблеми науки. Так, недостатнє фінансування наукових установ, у тому числі й НАН України, спричинило значний відплив кваліфікованих науковців в інші структури, за кордон. Це призвело до зменшення кількості наукових шкіл та напрямів.

Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на світовому рівні. Подібне становище склалося і в діяльності вищої школи, котру вже покинуло багато кваліфікованих фахівців.

Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й подальшого розвитку культури. Адже культура, наука, духовність взагалі в нормально функціонуючій державі не можуть бути справою другорядною. «Іноді здасться, - зазначав О. Гончар, - що єдине, чим Україна тримається на світі, це її глибока духовність, непіддатні ніяким інфляціям золоті скарби української душі». Саме ці, накопичувані століттями, нетлінні скарби і є найглибшою запорукою національного відродження України, її економічного і культурного розвитку в найближчому майбутньому.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

 

Тема: Основні тенденції розвитку науки.

Мета: Ознайомити учнів з демографічними змінами в Україні, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Якими були історичні умови розвитку української культури в 70-80-ті роки?

2. Яку роль відіграли діячі української культури у здобутті Україною незалежності та розбудові молодої держави?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Розвиток освіти У результаті здійснених заходів щодо забезпечення загальної середньої освіти у другій половині 80-х років виникла нова ситуація: 1986 р. майже 70% населення України мало вищу і середню (повну й неповну) освіту. Водночас усе більше проявляється суперечність між рівнем освіти та її якістю, навчальний процес був надмірно заідеологізованим, а духовна спадщина українського народу вивчалась у сфальсифікованому вигляді.

Ще 1988 р., у розпал горбачовської «перебудови», було розроблено «Основні напрями реформування загальноосвітньої і професійної школи», які повинні були дещо змінити ситуацію, проте їхні положення реалізовані не були.

Одним з перших, ще до здобуття незалежності - 4 червня 1991 р., - було прийнято Закон України «Про освіту». Ним закріплювались основні напрями її розвитку, система функціонування та управління, права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу.

На основі даного документа в листопаді 1993 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена програма «Освіта (Україна XXI століття)». Вона передбачала істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Йшлося про формування високого інтелектуального і культурного потенціалу народу як найціннішого його надбання. Принциповою позицією концепції стало визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої та вищої школи.

Важливу роль у формуванні правових засад діяльності школи відіграв прийнятий 13 травня 1999 р. Закон України «Про загальну середню освіту». її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства.

Процес формування освітньої системи України проходив у складних умовах політичної, соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Саме з цих причин, а також через зменшення народжуваності, з 24,5 до 17,6 тис. скоротилась мережа дитячих дошкільних закладів, а число дітей, що їх відвідували, зменшилось більш як наполовину.

Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вдалося зберегти й суттєво реформувати середню ланку системи освіти. З 20,9 до 21,2 тис. зросла протягом 90-х років кількість середніх загальноосвітніх закладів. Помітне місце серед них займали навчальні заклади нового типу — гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понад 500.

В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. На 2000 рік понад 2/3 учнів навчалися державною мовою. Водночас функціонувало 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 107 — румунською, 67 — угорською, 9 —кримськотатарською тощо. В усіх школах держави нині працює більш як півмільйона вчителів.

Професійно-технічна освіта України, яка дісталась їй у спадок від СРСР, була широко розгалужена і зорієнтована на забезпечення робочою силою як республіканських, так і загальносоюзних підприємств. Зміна економічних умов та пріоритетів суттєво вплинула на їх роботу. Нині система профтехосвіти України, яка налічує понад 900 навчальних закладів, переорієнтовується на підготовку поряд з традиційними, нових категорій фахівців — сфери обслуговування, бізнесу, комунальних служб тощо.

Відповідно до Закону України «Про освіту» систему вищої освіти складали навчальні заклади І-IV рівнів акредитації. На початок 90-х років їх нараховувалось понад 900, включаючи 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів.

Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рівні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності.

В результаті скоротилось число навчальних закладів І—II рівнів акредитації, майже до 300 зросло число університетів, академій, інститутів. 206 із них перебуває у державній власності. Вони, поряд з державним замовленням, у все більших обсягах ведуть підготовку фахівців на контрактній основі. За таких умов значна частина престижних спеціальностей виявилась для багатьох молодих людей недоступною.

Провідну роль, як і раніше, в системі вищої освіти зберігають навчальні заклади з давніми традиціями. Визначенням їх особливих заслуг стало надання статусу національних. За складних економічних умов освіта України зуміла уникнути руйнації і зараз динамічно розвивається, інтегруючись у світове співтовариство.

Складні й суперечливі процеси відбуваються в українській науці. З одного боку, вперше за тривалий час вчені отримали можливість без огляду на партійно-державні інстанції займатись своєю улюбленою справою. Розширились можливості публікації та впровадження результатів наукових розробок. З іншого боку, розрив існуючих наукових зв'язків у рамках колишнього СРСР ускладнив роботу багатьох колективів.

Негативний вплив на розвиток науки справила загальна економічна криза. Обсяги державних витрат щороку зменшуються, а постійна затримка виплат заробітної плати, незважаючи на її періодичне збільшення, стала для вчених звичайним явищем. Жорсткі умови, в яких опинилося багато галузей господарства, призвели до скорочення кількості відомчих науково-дослідних установ.

В результаті за 90-ті роки вдвічі зменшився обсяг наукомісткості українського виробництва, а темпи скорочення державних витрат на науку вдвічі перевищили загальні показники падіння обсягів виробництва в державі. Майже вдвічі зменшилось число науковців. Проте за цих складних умов українська наука все ж розвивалась. Найбільшого прогресу досягнуто у сфері гуманітарних наук, Перший український які свого часу особливо контролювались тоталітарною системою.

У кінці 80-х — на початку 90-х років було створено чи відроджено ряд нових наукових закладів, що сприяє вивченню нових тем, пошуку та введенню до наукового обігу документів та матеріалів українських і зарубіжних сховищ. Це Інститут міжнаціональних відносин і політології, Інститут української археографії ім. М. Грушевського та інші.

Плідно працюють українські вчені в галузях точних та природничих наук: матеріалознавстві, електрозварюванні, новітніх космічних технологіях.

Провідним центром наукових досліджень залишалась Національна академія наук. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли академіки НАН України Ю. Митропольський (математична фізика), Ю. Гузь (механіка), П. Костюк (фізіологія), В. Грищенко (кріобіологія), Ю. Глеба (клітинна інженерія), В. Та-цій (правознавство), І. Дзюба (літературознавство), П. Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія).

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Досягнення українських спортсменів.

Мета: Ознайомити учнів з досягненнями українських спортсменів, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. В чому полягали зміни умов розвитку української культури в 90-ті роки?

2. Які документи визначили систему та структуру освіти в Україні?

3. Що позитивного зроблено і які проблеми існують у діяльності середніх шкіл?

4. Які тенденції характеризували розвиток вищої освіти в Україні?

5. Охарактеризуйте здобутки й проблеми української науки доби незалежності.

6. Як процеси національного відродження впливали на розвиток української літератури?

7. Назвіть найбільш відомі масові культурно-мистецькі заходи, які проводились в Україні у 90-ті роки.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Престиж молодої Української держави зміцнюється успіхами її спортсменів. Протягом тривалого часу представники нашої республіки були основою багатьох збірних Радянського Союзу. Імена уславлених українських спортсменів Валерія Борзова, Олександра Голубни-чого, Леоніда Жаботинського, Сергія Бєлоглазова, Олега Блохіна, Людмили Турищевої, Ірини Дерюгіної, Васйля Алексеева, Сергія Бубки, Андрія Шевченка золотими літерами вписані в історію вітчизняного і світового спорту.

Молоде покоління гідно продовжує їхні традиції. Вже в грудні 1990 р. в Україні було створено Національний олімпійський комітет, який очолив В. Борзов. З перших днів існування він розгорнув активну діяльність по входженню до Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Проте ці зусилля не відразу увінчались успіхом.

Союзні, а згодом так звані «СНДовські» структури, які мали розвинуті зв'язки з міжнародними спортивними організаціями, чинили на цьому шляху всілякі перешкоди, прагнучи будь-якими засобами зберегти радянську збірну. А тому на Олімпіаді в Барселоні українська збірна виступала у складі об'єднаної команди СНД.

Вперше українська команда офіційно виступила на зимовій Олімпіаді в норвезькому місті Лілліхаммер. Тут відзначилась молода одеська фігуристка Оксана Баюл, яка виграла золоту медаль.

1996р. липень-серпень. В Атланті (США) з 19 липня по 4 серпня пройшли Ігри XXVI Олімпіади. Вони залучили близько 11 тисяч атлетів із 197 країн світу, сотні тисяч туристів і величезну армію представників мас-медіа. Збірна України на Іграх здобула 23 нагороди, з яких 9 золотих, 2 срібні та 12 бронзових. У загальнокомандному заліку за кількістю медалей українці були дев’ятими.

Гімнастка Лілія Подкопаєва здобула 2 золоті та одну срібну нагороди. Подібного тріумфу Україна не знала з часів видатних гімнасток 50–60-х років Лариси Латиніної та Поліни Астахової.

Володимир Кличко став першим українським боксером-суперважковаговиком, який здобув титул олімпійського чемпіона. Тимур Таймазов став чемпіоном з важкої атлетики, Інесса Кравець з легкої атлетики (потрійний стрибок), В’ячеслав Олейник – з греко-римської боротьби, Рустам Шарипов – зі спортивної гімнастики (бруси), Ігор Матвієнко і Євген Браславець – з вітрильного спорту («470»), Катерина Серебрянська – з художньої гімнастики.

1998 р. лютий. Біатлоністка Олена Петрова виборола «срібло» на Олімпійських іграх у Нагано на дистанції 15 км.

На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 р. збірна України здобула близько 20 медалей.

2002 р. лютий. З 8 по 24 лютого в Солт-Лейк-Сіті відбувалися ХІХ зимові Олімпійські ігри. На жаль, на цих змаганнях українцям не вдалося здобути жодної винагороди. До шістки лідерів потрапили три українських спортсмени.

На Олімпійських іграх-2004 розігрувалися нагороди у 39 видах спорту, в 27 з них виступали українські атлети. У 15 дисциплінах наші спортсмени, завоювали 23 медалі – 9 золотих, 5 срібних і 9 бронзових. Збірна країни посіла 12-е місце у заліку за медалями і 11-е загальнокомандне місце у неофіційному заліку за очками.

Золота Рибка – Яна Клочкова, як і чотирма роками раніше у Сіднеї, завоювала нагороди найвищої проби в обох дисциплінах комплексного плавання. Борчиня-вільниця Ірина Мерлені виборола золоту медаль у жорсткій сутичці з японською спортсменкою Чіхару Ічо. В легендарній Олімпії Юрій Білоног здобув олімпійське «золото» зі штовхання ядра. Олена Костевич стала чемпіонкою в стрільбі з пневматичного пістолета на 10 м, Валерій Гончаров – у вправах на брусах в спортивній гімнастиці, Юрій Нікітін – у стрибках на батуті, Наталія Скакун – у важкій атлетиці, Ельбрус Тедеєв – у вільній боротьбі.

2006 р. лютий. У ХХ зимових Олімпійських іграх у Турині взяли участь 2500 спортсменів із 80 країн світу. Протягом 16 днів було розіграно 84 комплекти нагород. Бронзові медалі вибороли у танцях на льоду Олена Грушина і Руслан Гончаров і в біатлоні Лілія Єфремова.

З Китаю 2008 наші атлети повернулися в піднесеному настрої і з рекордною кількістю нагород: вони здобули 27 медалей: 7 золотих, 5 срібних і 15 бронзових. Загалом на Іграх-2008 виступала рекордна кількість представників України – 253 атлетів, які змагалися у 28 видах спорту з 40 представлених у програмі, в 15 з них наші олімпійці завоювали нагороди. Завдяки майстерності, завзятості й відданості наших олімпійців за кількістю здобутих медалей Україна посіла місце в чільній десятці з-поміж 203 країн-учасниць Ігор, а в неофіційному командному заліку – 11-е місце.

Всьому світу відома київська футбольна команда «Динамо», яку очолював відомий тренер В. Лобановський.

Українські спортсмени досягли неабияких успіхів на світовій арені в багатьох видах спорту. На сьогоднішній день, мабуть, одними з найвідоміших українських спортсменів у світі є боксери в суперважкій категорії — брати Клички, досягненнями яких український народ сьогодні пишається найбільше. Кожен з них був чемпіоном світу в одній із чотирьох боксерських версій. Молодший — Володимир Кличко — у 1992 році на Олімпійських іграх у Барселоні здобув чемпіонське золото. Старший, Вітали Кличко — гордість нашої країни, у цьому році буде битися за звання абсолютного чемпіона світу серед боксерів у суперважкій категорії. Брати Клички, виступаючи у світі, постійно підкреслюють свою національну приналежність.

Одним з найвідоміших сучасних футболістів світу є українець Андрій Шевченко. Багаторазовою чемпіонкою світу з плавання на 50, 100 та 200 метрів є Яна Клочкова. Українська дівчина не тільки займає перші місця в чемпіонатах Європи та світу, не тільки здобуває золото на олімпійських іграх, вона встановила нові світові рекорди.

Руслан Понамарьов із Краматорська став чемпіоном світу з шахів у 2002 році. Він є наймолодшим чемпіоном світу з шахів за всю історію цього виду спорту. Більше п'ятнадцяти років утримував за собою звання чемпіона світу Сергій Бубка. А Лілія Подкопаєва — чемпіонка з гімнастики, потрійне сальто якої досі ніхто не зміг повторити.

Багато кого ще можна згадати, та вищезазначеного вже досить, щоб зрозуміти, що українському народові є ким пишатися.

Український спорт динамічно розвивається і радує своїми досягненнями.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Особливості релігійного життя.

Мета: Ознайомити учнів з особливостями релігійного життя, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Перша олімпійська чемпіонка з України?

2. Невдалі олімпійські ігри для українців?

3. Видатні українські спортсмени?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Зміни відбуваються і в релігійному житті України. 26 січня 1990 р. синод представників греко-католицької церкви проголосив легалізацію Української греко-католицької церкви. Вперше після 1946 р. близько 1 500 західноукраїнських парафій знов стали греко-католицькими.

У червні 1990 р. було проголошено про відновлення Української автокефальної православної церкви, забороненої радянською владою в тридцятих роках. Патріархом УАПЦ було обрано митрополита Мстислава (Скрипника), який очолював УАПЦ у США. Вона відразу перетворюється на помітний фактор духовного життя суспільства.

Віруючі, відчуваючи реальне право на свободу віросповідання, стали вимагати відкриття храмів. У багатьох випадках навіть без офіційних дозволів органів влади відновлювали культові споруди. Вперше за роки радянської влади віруючі самі стали споруджувати нові храми.

Верховна Рада України 23 квітня 1991 р. прийняла закон про свободу совісті та релігійні об'єднання. Держава зобов'язалася подолати негативні наслідки попередньої політики щодо релігії, церкви та віруючих. Закон закріпив політико-правові умови здійснення свободи совісті, передбачив невтручання церкви у справи держави, а державних органів – у справи церкви. Закон забезпечив право людини вільно обирати світогляд, можливість пропагувати свої релігійні погляди та діяти у відповідності з ними.