Розвал СРСР. 3 страница

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Які причини призвели до економічного спаду в Україні на початку 90-х років?

2. Яку роль в економіці відіграв військово-промисловий комплекс? Чи була в нашої держави потреба в такій кількості озброєнь, яку він випускав?

3. Що таке «структурна перебудова економіки»?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Одним із головних своїх завдань обраний у 1994 р. Президент України Л. Кучма назвав оздоровлення економіки. Господарські підсумки 1994 р. показали, що затримка з ре формами загрожує катастрофою.

Так, національний прибуток за 1991-1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), у тому числі за 1994 р. — на 24,5%, що в 1,5 раза перевищувало щорічні темпи його зниження в 1991-1993 рр.

Через відсутність коштів скоротилося будівництво, кожне сьоме підприємство було збитковим. Звуження сфери державного регулювання цін, скасування або скорочення сум дотацій на продукцію окремих галузей народного господарства, в першу чергу військово-промислового комплексу, в умовах розбалансованості економіки, дефіциту ресурсів, монополізму виробників та інфляційних очікувань призвели наприкінці року до різкого зростання цін на споживчому ринку. Індекс інфляції становив у 1994 р. 501,1%, у тому числі за жовтень — грудень 271%. Економічна реформа пробуксовувала, особливо гострою була ситуація в соціальній сфері.

За таких умов реформування економіки стало наріжним каменем практичної діяльності Президента. 11 жовтня 1994 р. Л. Кучма виступив у Верховній Раді зі зверненням, яким були проголошені головні напрями нової соціально-економічної стратегії.

Зокрема, передбачалося здійснення заходів щодо стабілізації фінансово-грошової системи, докорінного реформування відносин власності, всебічного утвердження, поряд із державною, ефективних форм приватної власності, в першу чергу через приватизацію. Великі надії покладалися на структурну перебудову громіздкої, зорієнтованої на важку індустрію та воєнно-промисловий комплекс економіки. Запропонований курс базувався на пріоритетності наукомістких та високотехнологічних галузей економіки, реформування села шляхом здійснення радикальної земельної реформи, співіснування усіх форм і власності - державної, колективної і приватної.

Особливим напрямом президентської програми визначалося реформування основних засад зовнішньоекономічної політики, її метою повинне стати поступове утвердження відкритої економіки та входження України до світового співтовариства, залучення іноземних інвестицій.

Заплановані економічні зміни повинні були забезпечити покращення усієї соціальної сфери. З повною відвертістю було заявлено, що в умовах, що склались, держава не має реальних ресурсів для підвищення життєвого рівня людей. А тому пріоритет було віддано соціальному захисту найбільш незахищених категорій населення — пенсіонерів, інвалідів тощо.

Проголосивши головні напрями своєї економічної програми, Президент України закликав політичні сили до злагоди. Проголошення курсу радикальних ринкових реформ та визначення його пріоритетів сприяли активнішій діяльності щодо реформування економіки, налагодження співпраці всіх гілок влади.

Водночас, від декларування ідей до їх реалізації пролягав тривалий шлях. Пройти його було важче, аніж визначити перспективи, тим більше, що на практиці економічні плани зустріли діаметрально протилежні оцінки різних політичних сил.

Одним із головних завдань в президентській програмі економіки була стабілізація фінансів. Основу її складали проведення жорсткої монетарної політики, скорочення масштабів інфляції, проведення грошової реформи. Протягом 1995-1996 рр. завдяки енергійним зусиллям Національного банку, очолюваного В. Ющенком, органів виконавчої влади вдалося зупинити постійне обвальне падіння купоно-карбованця щодо іноземних валют, яке досягало майже 10000% на рік. Це було важливою передумовою здійснення грошової реформи, яку й було проведено у вересні 1996 р. В її ході відбувся обмін купоно-карбованців на гривні у розрахунку 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Реформа носила неконфіскаційний характер. Завдяки продуманій стратегії вона була досить вдало проведена і не спричинила ні фінансових, ні соціальних потрясінь.

Впровадження гривні сприяло стабільності грошової системи держави. Створились передумови виходу з кризи. В серпні-жовтні 1996 р. темпи інфляції склали 1,5-2%. Вперше за тривалий час населення понесло гроші до ощадних кас. Обсяги вкладів за цей період збільшилися більш як на 15%.

Але ситуація в економіці залишалась критичною. Саме це констатував Президент при оголошенні свого щорічного послання Верховній Раді в березні 1997 р. Він мусив визнати, що стабілізувати та належним чином реформувати економіку не вдалося. Хоча темпи спаду виробництва дещо сповільнились, все ж вони були значними і виявились незворотними.

В 1997-1998 рр. пріоритетними напрямами економічної політики було визначено фінансову стабілізацію, відродження вітчизняного виробництва, впровадження нових методів господарювання в агропромисловому комплексі.

Тривав пошук шляхів оптимального реформування економіки. Відносна стабілізація окремих галузей господарства змінилась восени 1998 р. жорстокою фінансовою кризою, коли протягом місяця вартість гривні впала майже наполовину.

Та все ж наприкінці 90-х років давали про себе знати окремі, хай і обмежені, результати економічних реформ. Головним серед них стало завершення процесу переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 90-х років було завершено формування власної податкової, банківської, митної та інших систем, що у сукупності визначали основну економічну інфраструктуру української державності. Розвинулись нові, конкурентоспроможні форми виробництва, все більшого значення набувало підприємництво.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя з'явились ознаки економічної стабілізації, перш за все —подолання падіння валового внутрішнього продукту. На 4,3% зросли обсяги промислового виробництва. Найвищі темпи зростання були зафіксовані в галузях, які виробляли товари народного споживання. Скоротився дефіцит державного бюджету.

Позитивну роль у цьому процесі відігравало реформування відносин власності, роздержавлення та приватизація. Остання проводилась не завжди відкрито і була доступна для громадського контролю, однак, отримавши підприємства у власність, а тим більше викупивши їх за чималі кошти в держави, нові господарі докладали максимум зусиль, аби зробити роботу вже своїх власних підприємств якомога ефективнішою. Розширилися недержавний та корпоративний сектори економіки. Новий економічний устрій забезпечив перехід від єдиновладдя держави у сфері економіки до її багатоукладності, що забезпечило зростання ініціативи нових господарів. На 2000 р. форму власності змінило більш ніж 65% підприємств, на них вироблялось понад 70% загального обсягу промислової продукції.

Новим позитивним моментом стало формування так званих точок росту — підприємств та галузей, які за умов загального економічного складу виробляли конкурентоспроможну продукцію.

Важливим елементом ринкових реформ стало формування фінансової системи держави, лібералізація господарських зв'язків, формування ринкової інфраструктури. На 2000 р. в Україні діяло понад 200 банків, 1300 інвестиційних компаній і фондів, близько 300 страхових компаній.

Ізольована за радянських часів від зовнішнього світу та замкнута протягом тривалого часу на «радянському рублі», який в останні роки радянського режиму називали зневажливо «дерев'яним», на кінець 90-х років Україна впевнено налагодила зв'язки із зарубіжними країнами та стала рівноправним партнером. Цьому сприяло запровадження ринкового механізму ціноутворення, перехід до світових цін, ліберального режиму зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоекономічна сфера виявилась одним із пріоритетних напрямів діяльності держави. За 1993-2000 рр. частина експорту товарів та послуг у структурі валового внутрішнього продукту зросла з 26 до 53%. Частка країн «далекого зарубіжжя» у загальному обсязі експорту досягла майже 70%.

Позитивно оцінюючи курс на реформування української економіки варто усвідомити, що держава ще перебуває у стані глибокої кризи.

Позитивні зрушення торкнулись лише окремих сфер життя і мають зародковий характер. За 90-ті роки більш як на 40% знизилась продуктивність праці в промисловості і більш як в 2 рази — у сільському господарстві. В Україні, як і раніше, не вистачає коштів, загрозливого характеру набула енергетична криза.

Не сталось позитивних зрушень у структурі виробництва. Частка сучасних, наукомістких, конкурентоспроможних виробництв продовжувала скорочуватись. При цьому слід враховувати, що в основному склад виробництва продукції в машинобудуванні стався за рахунок скорочення заводів, які виробляли дорогу і технічно досконалу військову продукцію.

Водночас зростає частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). У 1999 р. вона досягла 59% проти 26,5% у 1990 р. За таких умов немає гарантій, що фаза економічної стабільності, яка настала у 2000 р., переросте в економічне піднесення. Ситуація в економіці України залишається надзвичайно складною.

Причин такої ситуації кілька. Основними серед них є:

1. Надзвичайно складні стартові умови реформування української економіки.

2. Тривале політичне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, деструктивні дії опозиційних політичних сил, які прагнули повернути Україну назад до командної економіки, незавершеність законодавчого процесу та постійні невиправдані зміни у документах, що регламентують напрями економічних реформ. Це насамперед стосується податкового, земельного законодавства, демонополізації економіки і підтримки вітчизняного підприємництва.

3. Недостатньо послідовно здійснювались і самі економічні реформи. Не вдалось сформувати сучасної, відповідної потребам ринку, системи управління економікою; неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації - справжній власник не сформувався, а ті, що отримали, легітимно чи нелегітимно, права власності, в багатьох випадках працювали в першу чергу на власну кишеню, а не на інтереси держави і колективу. Багато проблем накопичилось у галузі банківської діяльності, страхування, фондового ринку. Слабким місцем розвитку економіки стало мале підприємництво. Великих масштабів набула тінізація економіки, яка розвивалась на фоні корупції та організованої злочинності. За підрахунками економістів поза контролем, в «тіні» знаходилось від 20 до 45% української економіки. Багато українських коштів внаслідок багатоходових комбінацій осідало на рахунках закордонних банків.

Виходячи зі стану та проблем української економіки, у лютому 2000 р. Президент України оприлюднив послання до Верховної Ради: «Україна: поступ у XXI століття: стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.». Цим документом визначено основні напрями розвитку нашої держави на найближчі роки та завдання, які повинні бути в першу чергу вирішені. Серед них основна роль відведена розв'язанню економічних проблем.

У документі вкотре було вказано на те, що пріоритетним напрямом розвитку є переорієнтація економічної політики на задоволення соціальних потреб, розбудову в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Пріоритетними напрямами розвитку української економіки визначено розвиток галузей із новими, наукомісткими інноваційними технологіями. Йдеться в першу чергу про підтримку виробництв у машинобудуванні (авіаційно-космічній, моторобудівній, суднобудівній галузях). Отже, постає завдання структурної перебудови промисловості, мета якої - збільшення частки сучасних високотехнологічних виробництв та утвердження України як високотехнологічної держави.

Традиційно особливі надії покладаються на здійснення активної аграрної політики. Для цього в нашої держави є всі передумови, адже саме в Україні за умов сприятливих природнокліматичних умов сконцентровано близько чверті світових запасів чорнозему та понад 24% розораних земель Європи.

Керівництво держави усвідомлює, що розв'язання ключових економічних завдань можливе лише за умови здійснення активної соціальної політики: зростання доходів народу, підвищення рівня його соціального захисту.

Запропонована Президентом і підтримана Верховною Радою політика економічного зростання на 2000-2004 рр. розрахована на 3 етапи, кожен з яких буде характеризуватись прискоренням темпів економічного росту. їхньою складовою частиною є підвищення надійності грошової і фінансової стабілізації, обмеження боргової залежності держави, розвиток сучасних технологій, подолання корупції та тіньової економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Розвиваючи та конкретизуючи положення президентської програми «Україна: поступ у XXI століття», Кабінет Міністрів України, очолюваний В. Ющенком, у березні 2000 р. розробив широкомасштабну, конкретизовану програму своєї діяльності, яка отримала назву «Реформи заради добробуту». Втілення цих важливих документів створить можливості виходу з кризи, просування України в число цивілізованих європейських держав.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Рівень життя населення

Мета: Ознайомити учнів з рівнем життя в Україні, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Якими особливостями характеризувались етносоціальні процеси в 60-80-ті роки?

2. Що включає в себе поняття «рівень життя» і що його характеризувало у 80-ті роки?

3. Причини невдач у реалізації програм реформування економіки України кінця 80-х — початку 90-х років та їх вплив на рівень життя населення.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Економічна криза кінця 80-х — початку 90-х років мала негативний вплив на рівень життя населення України та його відтворення. В 1993 р.чисельність населення України досягла найвищої за всю історію позначки — 52,2 млн чоловік і після цього пішла на спад, склавши в 2000 р. близько 49,5 млн чоловік. Це сталося за рахунок значного скорочення народжуваності, загального постаріння населення та зростання смертності, зменшення в'їзду з інших республік до нашої держави та збільшення кількості тих, хто з різних причин, в першу чергу економічних, залишав Україну. В 1991 р. смертність перевищила народжуваність на 40 тис, а в 1992 р. — на 100 тис. чоловік. В подальшому поліпшення ситуації не відбулося. Незважаючи на все це, за чисельністю населення Україна залишається однією з найбільших держав Європи.

Тривалість життя в Україні майже на 10 років менша, ніж у розвинутих країнах світу. Вдвічі вищим, ніж у країнах Заходу, є рівень дитячої смертності. Високою є смертність населення у працездатному віці: кожна третя людина помирає так і не доживши до пенсійного віку. Катастрофічно низькою є народжуваність. Чорною тінню нависла над генофондом України Чорнобильська катастрофа. За висновками фахівців, її жахливі наслідки можуть проявитися при народженні дітей навіть у п'ято-му-сьомому поколіннях.

Особливою складністю відзначається демографічна ситуація в українському селі. Вже довгі роки його залишає наймолодша і найактивніша частина населення. Внаслідок цього село швидко старіє — близько 5 млн селян, або практично кожен третій - непрацездатного віку. Щорічно в кожному п'ятому селі України не народжується жодного малюка.

Водночас з середини 90-х років спостерігається процес повернення до села жителів міст. Це пов'язано з відсутністю в багатьох містах, особливо невеликих, роботи, а значить і можливостей утримувати сім'ю.

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих місць стала однією з найбільш гострих для України.

Аналогічні процеси відбувалися й на селі. Криза колгоспно-радгоспної системи, повільне впровадження нових форм власності призвели до поширення на селі деструктивних соціальних процесів. Водночас активно йшло формування соціальної групи сільських підприємців — фермерів.

Кризові явища охопили інтелігенцію. Низький рівень заробітної плати, падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно позначилися на її складі. Частина спеціалістів була вимушена зайнятися нетрадиційною для них комерційною діяльністю. Внаслідок цього відбувалася масова декваліфікація кадрів, спостерігався відплив здібної молоді з науки й виробництва у комерційні структури, значна кількість учених виїхала на роботу за кордон.

В особливо складному становищі опинились найменш соціально захищені категорії населення — діти, молодь, пенсіонери.

Протягом більш як 70-річного існування радянської влади рівень життя населення як у всьому СРСР, так і в Україні був низьким. У другій половині 80-х років СРСР за рівнем споживання перебував на 77-му місці в світі. У першій половині 90-х років незалежна Україна посідала вже 83 місце.

Мільйони людей опинилися на межі зубожіння. Були повністю «з'їдені» інфляцією ті скромні заощадження, які громадяни тримали в ощадних касах. Цей процес населення справедливо розцінювало як відкритий грабунок. Адже саме ці заощадження, запущені в обіг, дали можливість «новим українцям» нагромадити значні капітали.

Скорочення прибутків населення призвело до суттєвого падіння рівня споживання. Показник частки заробітної плати у виробленому національному доході істотно знизився. Це означає, що все менше часу робітник працював на власну заробітну плату і все більше — на державу та нових власників підприємств. За умов зростаючого безробіття реально протистояти цьому робітники не могли.

Швидко знижувалась купівельна спроможність населення. За таких умов навіть середня заробітна плата нездатна була забезпечити прожиткового мінімуму. У цій ситуації понад 70% отриманих грошей витрачається на продовольство. Для порівняння зазначимо, що аналогічні витрати в розвинутих країнах становлять 18-20% доходів.

У результаті падіння життєвого рівня для переважної більшості населення товари довгострокового вжитку стали недоступними.

Болюче вдарила по доходах громадян України фінансова криза 1998 р., внаслідок якої заробітна плата громадян України у доларовому еквіваленті, за умов, коли споживчий ринок у значній мірі формувався за світовими цінами, зменшилась майже вдвічі. За різними підрахунками за межею бідності в Україні на кінець 90-х років перебувало від 50 до 80% населення.

Така ситуація вимагала прийняття радикальних рішень. Визнаючи її, уряд своїми стратегічними цілями визначив розвиток людського потенціалу, зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Першочергова увага до проблем соціальної сфери вже в 2000 р. дала позитивні результати. Реальні доходи населення, за оцінкою Кабінету Міністрів України, зросли на 6%, істотно скоротилась заборгованість із заробітної плати. Повністю ліквідовано заборгованість по пенсіях. Все це дас надію, що за умов економічної стабілізації поступово вдасться подолати зубожіння основної маси українського суспільства.

Природним наслідком впровадження ринкових відносин, процесу «початкового накочення капіталу» є соціальна диференціація,

тобто розшарування населення, його поділ на заможних, серед-ньо забезпечених і бідних. Диференціація — це неминуча ціна, яку суспільство повинне платити за соціально-економічний прогрес. Але суспільство зацікавлене в тому, щоб розшарування відбувалося цивілізованими методами, щоб його наслідком було утворення потужного «середнього» класу, а між соціальними полюсами не виникали глибокі суперечності.

Та в Україні події розгортаються за іншим сценарієм. Внаслідок непродуманих форм впровадження ринкової економіки відбувалося стрімке, «вибухове» розшарування суспільства. Процес первісного нагромадження капіталу, що в західних країнах відбувався за кілька поколінь чи століть, у нас проходив прискореними темпами. Бідними в Україні часто стають не зі своєї вини, а джерелом багатства часто бувають не праця, спадщина, підприємливість та заощадливість, а спритна економічна діяльність в умовах недосконалого законодавства і нерідко — спекуляція, крадіжки, маніпулювання державною власністю, ресурсами та робочою силою.

За таких умов значна частина людей, аби вижити, змушена змінювати професію, що викликає у них апатію, невдоволення, втрату соціальних, моральних, ідеологічних орієнтирів. Серед незадоволених опинилися мільйони пенсіонерів, біженці, безробітні, інші незахищені групи населення. Вони створюють основне середовище підтримки опозиційних сил.

Проте поряд із цими негараздами в Україні проходить формування «середнього класу», який в усіх розвинутих країнах с основою політичної та соціальної стабільності. Його основу на нинішньому етапі складає нова соціальна група — індивідуальні та дрібні підприємці. Подальше збільшення середнього класу - основа формування в Україні громадянського суспільства і стабілізації соціальних відносин.

Стан довкілля Однією з найболючіших і найгостріших проблем молодої української держави залишається забруднення довкілля. Значна частина республіки виявилась зоною екологічного лиха. Окрім численних проблем, спричинених Чорнобилем, необхідно згадати про катастрофічне забруднення регіону Нижньої Наддніпрянщини, Донбасу, головної водної артерії — Дніпра, «вимираюче» Азовське море, отруєні пестицидами сільськогосподарські райони, деградацію українських ґрунтів.

Здобуття Україною незалежності мало що змінило в справі охорони навколишнього середовища. За цих умов загроза техногенних та екологічних катастроф посилилася.

Щороку українськими підприємствами в атмосферу викидається 17 млн т шкідливих речовин. У 21 місті, де мешкає 22% населення, забрудненість повітря в 15 разів перевищує граничнодопустимі концентрації. Особливо загострилася ситуація в Донецько-Придніпровському економічному районі.

Гострою залишається проблема забруднення Дніпра. Колективи вчених, письменники неодноразово зверталися до уряду, Верховної Ради з вимогами прийняття плану невідкладних заходів щодо оздоровлення його екологічного стану та забезпечення населення якісною питною водою. Але як і раніше, щорічно до 4 штучних водоймищ Дніпра потрапляє 8 млн т забруднюючих речовин. В результаті майже п'ята частина населення України постачається водою, що не відповідає санітарним нормам.

Найбільшим багатством України є її чорноземи. Через відсутність резерву вільних земель, під будівництво продовжують використовувати землі сільськогосподарського призначення. З цієї причини загальні втрати сільгоспугідь за останні 30 років перевищили 2 млн га. Якщо на початку століття українські чорноземи містили 18% гумусу (родючого компонента ґрунту), то нині — майже у 5 разів менше. Площа окиснених ґрунтів збільшилася на 30%, засолених та солонцюватих — на 25%.

Десятки тисяч людей отримали великі дози опромінення радіацією, ліквідуючи наслідки Чорнобильської катастрофи. Сотні тисяч захворювань тією чи іншою мірою пов'язані з Чорнобилем. Жодна держава світу не знала аналогічної за масштабами та наслідками екологічної трагедії.

Соціальні потрясіння, глибока економічна криза, забруднення довкілля серйозно загрожують українському народу і вимагають першочергового вирішення. Міжнаціональні Україна — багатонаціональна держава. На рубежі 80-90-х років у ній проживало 37,4 млн, 11,4 млн росіян, 483,6 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румунів, 233,8 тис. болгар, 219,2 тис. поляків, 163 тис. угорців, 99 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. циган, 47 тис. кримських татар, 38 тис. німців. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей.

Вплив деяких з національних меншин на суспільне життя, наприклад росіян, значно вищий, ніж їхня частка у загальній кількості населення.

З прийняттям у 1989 р. Закону про мови українська мова набула статусу державної. Поступово, хоча і надзвичайно низькими темпами, зростала кількість україномовних шкіл. У 1993 р. понад 60% учнів шкіл навчалося українською мовою. Переважно це були сільські чи селищні школи. В містах же більшість школярів навчалося російською мовою.

Безперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, яка врегульовувала міжнаціональні відносини і зводила до мінімуму можливість в Україні міжнаціональних конфліктів, на кшталт тих, що палають на теренах колишнього СРСР.

Турбота про національні меншини стала однією з головних проблем національної політики. У прийнятій 1 листопада 1991 р. Верховною Радою Декларації прав національностей України підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні та культурні права.

Наступним важливим кроком в даному напрямку став Закон «Про національні меншини в Україні». Він закріпив право кожного народу на культурно-національний розвиток, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мистецтва, засобів масової інформації, створення національних культурних та навчальних закладів.

У 2000 р. в Україні діяло 450 національно-культурних товариств, 25 з яких мали всеукраїнський статус. Вони представляли інтереси майже 40 зі 130 представлених в Україні етнічних груп.

Таким чином, держава дбала, аби всі національні меншини мали рівні умови розвитку з корінною нацією — українцями.

Після проголошення незалежності України зазнали динамічних змін кількісні показники різних етносів.

Чисельність представників корінної нації-українців скорочувалась. Вони с одним із найстаріших етносів. Число росіян залишалась відносно стабільним, хоча в другій половині 90-х років розширюється їх виїзд з України на історичну батьківщину.

Продовжувався виїзд з України євреїв. За роки незалежності їх вибуло з України близько 300 тисяч чоловік. Мігрувала з України і велика кількість етнічних німців — понад 20 тис. чоловік.

Натомість, протягом всього періоду 90-х років в Україні зростала кількість представників народів Закавказзя та Середньої Азії, до Криму в'їхало близько 300 тисяч кримських татар. Україна єдиною з республік колишнього СРСР взяла на себе справу їхнього облаштування.

Такі зміни, каталізовані скороченням чисельності корінного етносу - українців — суттєво впливали на політику держави, вимагаючи надзвичайної зваженості й національної терпимості.

Водночас Україна активно виступає проти сепаратизму, вимог деяких політиків про передачу Криму Росії, створення автономій у південних та східних регіонах, інших претензій, спрямованих на підрив суверенітету та територіальної цілісності держави.

Створюючи необхідні умови для національно-культурного розвитку етнічних меншин, Україна сподівається, що й права українців у сусідніх державах також будуть поважатися.

В цілому ж створення умов для розвитку цивілізованих міжнаціональних відносин в Україні стало важливим досягненням молодої держави. Вдалося найголовніше — зберегти мир, що є найважливішою передумовою вирішення всіх со-ціально-економічних і політичних питань.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Здійснення аграрної реформи.

Мета: Ознайомити учнів з здійсненням аграрної реформи в Україні, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Охарактеризуйте склад населення України в першій половині 90-х років. Які європейські держави мали більшу кількість населення? Чи існує, на вашу думку, зв'язок між кількістю жителів країни і можливостями її виживання як незалежної держави?

. Проаналізуйте причини та зміст процесу депопуляції в Україні. До яких наслідків це може призвести?

3. Які процеси характеризували рівень життя населення України? З чого він складався і що робила держава для його поліпшення?

4. Чи помічаєте ви збільшення соціального розшарування нашого суспільства? Чи завжди зростаюче багатство пропорційне вкладеній праці? Чим, на вашу думку, зумовлена соціальна диференціація?