Входження Закарпаття до складу Чехо-Словаччини. 5 страница
2. Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу.
3. При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень).
4. Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась, звичайно, не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.
5. Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система. Саме її жорсткі умови давали змогу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси для відбудови господарства.
6. Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах – соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.
7. Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 рр.
8. Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.
Було відновлено промисловість України. Її обсяг у 1946-1950 рр. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. зменшився порівняно і довоєнним на 20%).
Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. лягли важким тягарем на плечі трудящих.
Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися, їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки.
4. Голод 1946-1947 рр. Його причини, масштаби і наслідки
Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила засуха. Зимові та ярові посіви загинули. Врожайність зернових склала 2-3 центнера з гектара (для порівняння, у 1940 р. вона становила 14,6 ц/га, у 1944 р. – 10,8 ц/га).
Було відновлено дію закону «про п'ять колосків», за яким було засуджено й ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (наприклад, до Західної України), у міста. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад.
В той час, коли за кордон ешелонами вивозився хліб (лише в країни Східної Європи та Францію було вивезено 1,7 млн. тонн для підтримки тих урядів, що там встановилися), в Україні розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млн чоловік.
У березні 1947 р. «м'якотілого» Хрущова було замінено на «твердого» Л.Кагановича.
5. Демографічне становище
На демографічну ситуацію в Україні впливали такі фактори:
– втрати у війні;
– міграція населення;
– входження до складу УРСР західноукраїнських земель;
– голод 1946-1947 рр.;
– відбудова народного господарства.
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Тема: Радянізація західних областей України.
Мета: Ознайомити учнів з радянізацією західних областей України, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.
Обладнання: підручник історії України, карта.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.
1. Які території увійшли до складу УРСР у 1945-1947 рр.?
2. Які наслідки мала Друга світова війна для господарства України?
3. Чим був викликаний голод 1946-1947 рр.?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
У період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація».Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.
1. Відновлення радянської влади в західних областях України
Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів.Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.
Здійснювалася націоналізація промисловості, реквізовувались цінності у банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, інколи, інші навчальні заклади, було оголошено державною власністю залізничний транспорт та всю сферу його обслуговування, ліси, надра тощо. Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.
2. Доля Української греко-католицької церкви
До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася з 3 040 парафій і 4 440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів і 2 950 священиків. Крім них, було 520 ієромонахів, 1 090 монахинь, 540 семінаристів. Загалом церква об'єднувала понад 5 мли. віруючих.
Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. У квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Всім їм було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з Російською православною церквою. У 1946 р. у Львові було скликано неканонічний (тобто такий, що не є законним з точки зору церковної традиції) Собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві.
3. Колективізація, індустріалізація та культурна революція
Після визволення західних земель під німецько-фашистських загарбників на порядок денний постали питання відбудови і подальшого розвитку краю. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10 млрд. крб.
Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.
Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру. У 1950 р., до них входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи.
Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.
Індустріалізація краю передбачала:
- включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;
– модернізацію існуючої промисловості;
– освоєння місцевих природних ресурсів;
– зміну соціальної структури населення.
За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.
Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація неписьменності серед населення. У західні області було направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа професійно-технічної освіти.
Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.
4. Діяльність ОУН-УПА.
Організатором боротьби стала УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру - ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) – організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. До УГВР входили Р.Шухевич, В Кук, М.Лебедь, Ю.Липа та ін. УГВР прийняла низку законодавчих актів: «Устрій», «Платформу». «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.
У 1945-1946 рр., УПА, чисельність якої постійно зростала, взяла під контроль значні території Західної України.
Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Зазнавши великих втрат, УПА здійснила рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину її Австрію. Ті частини, що не змогли вийти за кордон, розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспне майно, МТС та інші об'єкти.
У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка). Наступник Р.Шухевича В.Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони ОУН-УПА діяли до середини 50-х років. Зрештою рух опору був повністю придушений. 170 тис. членів ОУН-УПА та співчуваючих було засуджено і відправлено до таборів.
5. Операція «Вісла» та її наслідки
Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею згідно з договором пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». До Польщі відішли кілька районів, населених українцями. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території.
За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте насправді з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами. До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було перевезено майже півмільйона осіб.
У 1947 р. виселення українців з південно-східної Польщі вступило у завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели великомасштабну депортаційну операцію «Вісла».
ЇЇ метою було переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на так твані «повернуті землі». Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами.
Близько 30 тис. польських солдатів і офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили залишки українських збройних формувань і в запеклих боях знищили або захопили багатьох українських воїнів. Під загрозою покарань у стислі строки було переселено 140 тис. українського і змішаного українсько-польського населення. Для тих, хто намагався уникнути переселення або повертався додому, було створено концентраційний табір на базі колишнього німецького концтабору Освенцім.
Внаслідок депортаційних акцій населені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Одночасно з території України насильницькими методами було переселено близько 1 млн. поляків.
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Тема: Культурне життя.
Мета: Ознайомити учнів з культурним життям України, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.
Обладнання: підручник історії України, карта.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.
1. Назвіть основні військові операції Радянської Армії на території України у 1944 р.
2. Коли територія України була остаточно звільнена від фашистських загарбників?
3. Які заходи радянська влада почала проводити на звільненій території?
4. Що таке «депортація»?
5. Розкажіть про внесок воїнів-українців в перемогу над нацистською Німеччиною.
6. Визначте хронологічну послідовність подій:
- Яссько-Кишинівська операція;
- звільнення Криму;
- звільнення Одеси;
- Корсунь-Шевченківська операція.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
1. Історичні умови розвитку культури
Відродження культурного життя України у повоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом.
Суттєво вплинуло на світосприйняття українців перебування їх у складі радянських військ за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши передумови для критичної оцінки суспільством і системи влади в цілому, і особи керівника зокрема. Український народ був переконаний, що після величезних жертв і перемоги, він, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і на встановлення справедливого демократичного ладу.
Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів з боку діячів культури часто кваліфікувалися як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і загрожували людині моральним та фізичним знищенням.
2. Відновлення системи освіти
Після звільнення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося відновлення зруйнованих підчас війни шкіл, закладів культури, наукових установ.
Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами самого населення – «методом народної будови». У 1944-1945 рр. у республіці було відбудовано і побудовано 1669 шкіл. На 1950 р. довоєнна мережа шкіл була практично відновлена, але для налагодження нормальної системи освіти цього було недостатньо: у середині 50-х років 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, а то і в три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості і у робітничих селищах, була розташована у приміщеннях, мало пристосованих для навчання.
Труднощі, що стояли перед системою освіти, викликали необхідність запровадження мережі вечірніх шкіл. Були засновані також навчальні курси для дорослих, професійні заочні школи.
У 1953 р. було здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти.
У повоєнні роки розпочався процес неухильного скорочення шкіл з українською мовою викладання. Так, з 1948 р. по 1954 р. кількість українських шкіл зменшилася з 26 до 25 тис, а російських – збільшилася з 2 720 до 4 051, або в 1,5 рази. На 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн., а в російських і змішаних – 3,9 млн. дітей.
Закривались національні школи (польські, угорські, румунські та ін.). Всі вони були перепрофільовані на російські.
Протягом четвертої п'ятирічки було відтворено і систему вищої освіти.
Внаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилась у порівнянні з довоєнним періодом, тоді як кількість студентів зросла з 99 до 325 тис. (на 1956 р.). Правда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях.
3. Розвиток науки в Україні
У повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, було внесено ряд змін в організацію наукових досліджень.
Якщо у 1945 р. в республіці налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. вже 462, в тому числі більше 30 академічних інститутів. Зміцнювалася, хоча й повільно, їхня матеріально-технічна база, зростав кадровий потенціал. Кількість науковців в Україні досягла у 1950 р. 22,3 тис. осіб.
Головною науковою установою України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював О.Палладін.
Вчені України досягли значних успіхів у дослідженнях з фундаментальних наук, їх наближенні до потреб господарства. У республіці в 1946 р. було запущено перший в СРСР атомний реактор. У 1956 р. Генеральним конструктором будівництва космічних кораблів у СРСР став виходець із Житомирщини С.Корольов.
Під керівництвом С.Лебедєва у Києві у 1948-1950 рр. було виготовлено першу в Європі цифрову обчислювальну машину.
Значним технічним досягненням була побудова у 1953 р. найбільшого тоді в світі суцільнозварного моста через Дніпро завдовжки понад 1,5 км (міст ім. Патона у м. Києві). За короткий час завдяки новій автоматичній технології зварювання було споруджено газопровід Дашава – Київ.
Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала «лисенківщина» – явище в радянській науці, яке характеризувалося ідеологізацією, засиллям в науці посередностей, людей споживацького ґатунку, авантюристів.
Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т.Лисенко, підтриманий Й.Сталіним, пообіцяв створити за короткий час надлишок сільськогосподарської продукції за допомогою власної методики виведення нових рослин і порід худоби, оголосив ген міфічною частинкою. Генетику він проголосив «продажною донькою імперіалізму», а кібернетику – її «рідною сестрою». В результаті переслідувані, генетиків, що розпочалося 1947-1948 рр., репресій зазнали вчені-біологи Д.Третяков, М.Гришко, І.Шмальгаузегн, І.Поляков, С.Делоне, що на багато років загальмувало розвиток біологічної науки.
4. Розвиток літератури і мистецтва. «Ждановщина» в Україні
Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О.Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили також прозаїки В.Козаченко, В.Совко, письменник і режисер О.Довженко, гуморист Остап Вишня (П.Губенко), поети М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко. Л.Первомайський.
У 1950 р. Й.Сталін висунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження «єдиної давньоруської народності». Цю «єдину давньоруську народність» прийнято було тлумачити як давньоросійську, і в жодному випадку не як давньоукраїнську.
Так у СРСР виникло явище, яке дістало назву за іменем його головного провідника, офіційного теоретика і організатора А.Жданова.
«Ждановщина» (1946-1949 рр.) означала посилення втручання сталінського режиму в сферу ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.
Була розгорнута боротьба проти «безідейності, безпринциповості, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Заходом», проти «буржуазного націоналізму». За період з 1946 по 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Першими були постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград» (спрямовані проти творчості А.Ахматової і М.Зощенка), «Про кінофільм «Большая жизнь» та ін.
За встановленим шаблоном, цього ж 1946 р. ЦК КП(б)У теж ухвалив кілька постанов: «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в «Нарисі історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору «Перець». «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних і інших театрів України» та ін.
Для «зміцнення керівництва» українською парторганізацією м. Київ було направлено Л.Кагановича (М.Хрущов був переміщений на другорядний пост голови уряду). Л.Каганович розгорнув боротьбу з «українським буржуазним націоналізмом». Фактично саме ним була підготовлена велика «справа», жертвою якої мав стати цвіт української інтелігенції того часу – А.Малишко, П.Панч, М.Рильський, Ю.Яновський та ін. Та ініціатива Л.Кагановича виявилась невчасною, і він був відкликаний до Москви.
На порядку денному у сталінського керівництва стояло питання боротьби з «низькопоклонства»» перед Заходам, проти «космополітизму». Об'єктом переслідувань знову були обрані літератори, митці, учені.
Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства від західного світу, протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ «внутрішнього ворога», так необхідного для тоталітарного режиму.
Сигналом до атаки проти «космополітів» стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», опублікована в січні 1949 р. у газеті «Правда». Відлунням цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на місцевих літературних і театральних критиків.
Кампанія боротьби з «космополітами» мала негативні наслідки для розвитку культури: у літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; поглибилась ізоляція від надбань західної культури; театральна та літературна критика перетворилася із засобу стимулювання творчого розвитку на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; було обмежено свободу творчості.
З початку 50-х років насувається нова хвиля звинувачень, проти української інтелігенції. Цькуванню були піддані не лише українські письменники, а й композитори (В.Лятошинський, К.Данькевич) і науковці.
Особливо лютій і нещадній критиці було піддано В.Сосюру за вірш «Любіть Україну» (1944 р.), який було оголошено «ідейно порочним твором».
«Ждановщина» призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні, породила негативні явища в середовищі радянської інтелігенції. Сталінський режим остаточно протиставив себе народу, ліквідував патріотичне піднесення років війни, придушив паростки відродження української культури.
У міжнародному плані «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, сприяла посиленню конфронтаційного характеру зовнішньої політики СРСР.
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Тема: Тематичне оцінювання.
Мета: Перевірка знань, умінь та навичок, розвивати мислення учнів, виховувати дисциплінованість.
Обладнання:Карта.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.
ІІІ. Тематичне оцінювання.
Завдання:
1. Поясни значення термінів: «УПА», «жданівщина», «План Ост».
2. Розташуйте події в хронологічній послідовності:
a. Створення УПА.
b. Звільнення Києва.
c. Остаточне звільнення України.
d. Проголошення Акту відновлення Української держави.
e. Створення ДКО.
3. Причини голоду 1946-1947 років.
4. Причини поразки Червоної Армії.
5. Рух Опору в Україні.
ІV. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Тема: Внутрішньополітичне становище України у середині 50-х рр.
Мета: Ознайомити учнів з внутрішньополітичним становищем України у середині 50-х рр., формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.
Обладнання: підручник історії України, карта.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.
1. Що сталося зі значною частиною національних шкіл республіки на початку 50-х років?
2. Кого Ви можете назвати з видатних українських вчених, що працювали у післявоєнний період?
3. Кого з українських письменників, що творили у післявоєнний період, Ви можете назвати?
4. Дайте визначення поняття «лисенківщина».
5. Дайте визначення поняття «ждановщина».
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
1. Внутрішньополітичне становище України на початку 50-х років
Завершення процесу відбудови не призвело до послаблення адміністративно-командної системи з її жорсткими методами управління. Свідченням цього став XIX з'їзд КПРС (на цьому з'їзді ВКП(б) було перейменовано Комуністичну партію Радянського Союзу), останній з'їзд за життя И.Сталіна.
З'їзд затвердив новий п'ятирічний план розвитку СРСР на 1951-1955 роки. На ньому було поставлено завдання наздогнати і випередити провідні капіталістичні держави за всіма показниками економічного розпитку.
XVIІ з'їзд Компартії України продублював рішення XIX з'їзду КПРС. Виступаючи на з'їзді, делегати неначе змагались у виголошенні заздоровниць, на честь «великого вождя і вчителя тов. Сталіна». На чолі КПУ продовжував залишатися Л.Мельников (з грудня 1949 р. по червень 1953 р.)»а Головою уряду УРСР Д.Коротченко (до січня 1954 р.), які були слухняними виконавцями волі «вождя».
2. Початок десталінізації в Україні
5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Ця подія дала поштовх процесу, що згодом дістав назву «відлига» і проявився у спробі лібералізації суспільно-політичного життя та проведення соціально-економічних реформ.
Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду КПРС (1956 р.). Початок процесу десталінізації був позначений гострою боротьбою за владу між прихильниками М.Хрущова та Л.Берії, у якій перемогу здобув перший. Мала своє відлуння ця боротьба і в Україні. Республіканська партійна організація підтримала М.Хрущова, і згодом він віддячив послугою за послугу.
Через кілька місяців після смерті Й.Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Л.Мельникова. На його місце було призначено О.Кириченка, першого українця на цій посаді (з того часу на цю посаду призначались лише українці).
Після цього розпочалася широка хвиля висування на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. серед членів ЦК КПУ українців було 72%, серед депутатів Верховної Ради 75%, а серед директорів великих підприємств – 51%. У 1958 р. українці складали 60% членів КПУ.
Вихідці з України стали займати провідні місця і на союзному керівництві. Так Р.Малиновський. А.Гречко та А.Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом навіть були міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв посаду голови союзного КДБ, а чотири українці – О.Кириченко, М.Підгорний, Д.Полянський і П.Шелест – входили до складу Політбюро ЦК КПРС (яке загалом налічувало одинадцять членів).
Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити їх тісними зв'язками з М.Хрущовим, їх особистими якостями лояльних виконавців волі партійного лідера, та тим місцем, яке зайняла Україна в Радянському Союзі.
Всі нові кадрові призначення супроводжувались перебудовою і вдосконаленням самого державного апарату. У міністерствах, відомствах і органах управління на місцях протягом 1955-1956 рр. було ліквідовано 4 867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Це, звичайно, позитивно вплинуло на суспільно-економічне життя країни.
Припинились масові репресії (ліквідовані були воєнні трибунали військ МВС й особливі наради МВС. концтабори), почався обережний процес реабілітації репресованих у 30-40-і роки і повернення депортованих.
Десталінізація – процес ліквідації найбільш одіозних проявів сталінського режиму.
3. Входження Кримської області до складу УРСР
У 1954 р. була проведена помпезна кампанія святкування 300-річчя Переяславської угоди Країною прокотилась широка хвиля пропагандистських заходів.
Центральною подію ювілейних торжеств стала передача Криму Українській РСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ «Про передачу Крітської області із складу РРФСР до складу УРСР». Як зазначалось, акт є «свідченням дружби російського народу».
Приєднання Криму додало Україні низку економічних і політичних труднощів. У результаті війни і депортації татар у регіоні запанував економічний хаос. До того ж росіяни, що проживали в Криму (860 тис. чол.), чинили опір будь-яким спробам українізувати життя області.
4. Стан промисловості і сільського господарства на початку 50-х років. Початок реформаторської діяльності М.Хрущова
Нове керівництво, що прийшло до влади після смерті Й.Сталіна, проголосило, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. На думку радянського керівництва, економічні успіхи, і одного боку, зміцнили б внутрішнє становище радянської держави, а з іншого – довели б переваги комуністичної системи. Вже з 1953 р. починається процес реформ.