Входження Закарпаття до складу Чехо-Словаччини. 4 страница

У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло не менше 30 тис. чоловік. 24 квітня 1944 р. в районі села Гурби на Рівненщині сталася велика битва, в якій з радянського боку брало участь близько 30 тис. чоловік, а з боку УПА – до 5 тис.

У бою було знищено близько 2 тис. повстанців, 1,5 тис. потрапили в полон. Для боротьби з повстанцями, крім частин НКВС. були залучені війська Львівського військового округу.

4. Участь України в завершальних операціях Другої світової війни

22 місяці тривала битва за визволення України. Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістились на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні-травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами штурмували Берлін, провели Празьку операцію, в ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини.

2-й, 3-й, 4-й Українські фронти, у складі яких налічувалась велика кількість воїнів-українців, взяли участь у звільненні від нацистського ярма народів Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини.

Коли війна в Європі вже скінчилась, війська 2-го Українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії, частини якої були дислоковані на Далекому Сході.

Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн. воїнів України, 2 069 з них – званням Героя Радянського Союзу (при загальній кількості нагороджених 11 605).

Серед 113-ти двічі Героїв Радянською Союзу – 32 представники України, а серед тричі Героїв (їх було четверо) – наш славний земляк Іван Кожедуб. 55 українців повторили подвиг О.Матросова, закривши собою амбразуру ворожого дзоту, а І.Бабюк та І.Вдовенко, як і син Білорусії М.Гастелло, скерували свої літаки на угруповання фашистських військ. Воїни України воювали на всіх фронтах і брали участь у найбільших битвах Другої світової війни. 20 українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу за битву під Москвою, 68 – за бої під Ленінградом, 15 – під Сталінградом, 30 – на Курській дузі, 200 – за визволення Білорусії, 143 – за бої в Прибалтиці. Із 589 удостоєних звання Героя за Берлінську операцію було 100 українців.

Чимало українців серед уславлених полководців і воєначальників: маршали: С.Тимошенко, Р.Малиновський, Л.Єрьоменко, П.Рибалко. С.Руденко; генерали: В.Герасименко, П.Жмаченко, К.Москаленко, І.Кириченко та ін.

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно Києву. Одесі. Керчі, Севастополю.

120 тис. українців брали участь у війні з нацистами у складі польських і чехословацьких формувань, а також в арміях США, Канади, Франції.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Культура у роки війни. Наш край у роки війни.

Мета: Ознайомити учнів з культурою у роки війни та нашим краєм у роки війни, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Корсунь-Шевченківська операція?

2. Військові операції Червоної армії в Україні?

3. Повне звільнення України?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Освіта. Наука. Українська преса

Обставини воєнною часу змусили евакуювати школи України у східні райони СРСР. Середні загальноосвітні заклади з українською мовою навчання відкривалися в областях, де перебувала значна кількість українського населення.

Близько 5,5 тис. українських педагогів працювали в Саратовській, Куйбишевській, Сталінградські, Новосибірській, Пермській, Свердловській, Омській областях і в Середній Азії. Тут функціонувало близько 100 загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання.

Десятки тисяч дітей війна зробила сиротами. Для них у східних районах створювалися дитячі будинки та інтернати, які перебували на державному забезпеченні. Сюди було переміщено з України 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків, в яких перебувало 40 тис. дітей і 15 тис. вихователів.

Окупанти в Україні чинили справжній вандалізм у сфері народної освіти. Тільки в Києві десятки шкіл були перетворені на конюшні, а вчителі вимушені були працювати прибиральниками, вантажниками, на різних підсобних роботах.

Освітня політика фашистів в Україні була спрямована на онімечення українського населення. «Новий порядок» гітлерівців передбачав навчання місцевого населення лише елементарній лічбі (в межах 500) і запровадження загальної грамоти в обсязі 4-класної школи. Було введено в обов'язковому порядку вивчення німецької мови. Щодо викладання географії окупанти цинічно заявляли: «Навчання географії може бути обмежене однією єдиною фразою: «Столиця рейху – Берлін».

Німецько-фашистські загарбники піддавали освітян небаченим репресіям, розглядаючи їх як потенційних учасників руху Опору. Тільки в Київській області загарбники закатували та вбили близько двохсот вчителів. На початку війни агресори вчинили тотальну бійню у Львівському університеті, розстрілявши 42 професори, доценти та викладачі. Жертвами гітлерівського геноциду стали 7 тис. представників інтелігенції Харкова.

З початком війни головні науково-дослідні центри України було передислоковано на Схід. У складі АН УРСР було евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників. Президія АН УРСР та основний склад наукових кадрів знаходилися в Уфі (з червня 1943 р. АН УРСР і провідні науково-дослідні установи України було переведено з Уфи до Москви).

При Президії АН УРСР був утворений Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент Академії Наук УРСР О.Богомолець. Перед науковцями України були поставлені важливі завдання, які потребували термінового розв'язання. На оборонну програму працювали 8 лабораторій Фізико-технічного Інституту АН УРСР, Вони розробляли військові прилади для авіації, радіолокації та пеленгування. Інститут чорної металургії випробовував бойові якості артилерійських систем. Інститут будівельної механіки виконував завдання командування військово-повітряних сил.

Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з відомим ученим Є.Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом при збірці корпусів танків Т-34. Завдяки цьому нововведенню поліпшилась якість і міцність бойових машин. Швидкісне електрозварювання було впроваджене на 10 танкових заводах і 6 заводах для виготовленню авіабомб. Загалом же на прогресивний метод автоматичного електрозварювання під флюсом перейшло 40% танкових заводів.

Академік О.Богомолець разом Із колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. За 1943 р. для потреб військових госпіталів цієї сироватки було виготовлено у кількості трьох мільйонів доз.

Інститут біохімії АН УРСР (академік О.Палладін) створив препарат для згортання крові. У Новосибірську успішно діяв інститут-шпиталь з діагностики і терапії проникаючих поранень грудної клітини. Завдяки новим методикам лікування поранених воїнів смертність серед них знизилась з 25-30% до 7%.

Академік М.Стражеско керував в Уфі Українським інститутом клінічної медицини. Група наукових працівників інституту під його керівництвом інтенсивно здійснила вивчення ранової інфекції і ранового сепсису. Пізніше у Москві, у центральному шпиталі Червоної Армії, М.Стражеско успішно продовжував дослідження, які врятували життя сотень тисяч солдатів та офіцерів.

Хірург-офтальмолог, академік В.Філатов очолив у Ташкенті Український інститут хвороб ока і ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійням.

У діючій армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР, з них 130 докторів і кандидатів наук.

Не припинила своє існування українська преса. В тилу видавалися українські республіканські газети, в першу чергу партійних і радянських органів, «Комуніст» (з січня 1943 р. – «Радянська Україна») та «Советская Украйна» (з січня 1944 р. – «Правда Украины»), Двічі на місяць виходила газета «Література і мистецтво» – орган Спілок письменників, художників і композиторів УРСР.

2. Початок відбудови системи освіти в 1943-1944 роках

З вигнанням німецьких окупантів на території України почалося відновлення зруйнованої освітянської галузі. Якщо на кінець 1943/44-го навчального року працювали всього 12 802 початкові, семирічні, середні школи з контингентом учнів 1 млн. 770 тис. чоловік, то на початок 1944/45-го навчального року в Україні діяло майже 24 тис. шкіл, де навчалося 4 млн. 132 тис. учнів і працювало 145 тис. учителів.

Значна увага приділялась добору керівників шкіл і забезпеченню їх педагогічними кадрами в західних областях УРСР. На початок 1944/45 навчального року тут працювало близько 5,7 тис. шкіл, в яких налічувалось 840 тис. учнів і 23,3 тис. вчителів. У зв'язку з нестачею педагогічних кадрів 10 тис. вчителів прибули сюди зі східних районів.

Винятково важливою справою було налагодження нормального навчально-виховного процесу. Працівники шкіл відновлювали шкільні приміщення, навчальне обладнання. Гостро відчувалася нестача лабораторних приладів, підручників, карт, класних дошок, письмового приладдя для учнів тощо.

3. Література і мистецтво

У боротьбі проти фашизму українські літератори і працівники мистецтв були в перших лавах захисників Вітчизни. Через кілька днів після початку війни у приміщенні штабу Київського військового округу добровільно з'явилися Андрій Головко. Іван Ле, Семен Скляренко, Яків Качура, Леонід Первомайський. Павло Усенко, Сава Голованівський та ін. Семен Скляренко в своїх творах згадував: «Ніхто їм не казав, що письменник мусить іти на фронт. Навпаки, їм пропонували «броню» для творчої роботи в тилу. Але вони просили відрядити їх на фронт, бо так наказувало серце, совість, непохитна віра в перемогу...»

7 липня 1941 р. у Києві відбулися збори Спілки радянських письменників України, на яких було організовано три бригади з 50 письменників для роботи у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах.

Під час оборони столиці України поет П.Усенко створив «Пісню київських ополченців». 109 із 200 членів Спілки письменників перебували па фронті. За час війни українські письменники написали понад 120 книжок, збірок, брошур. В основному вони працювали військовими кореспондентами, редакторами дивізійних видань у редакціях майже 50 газет фронтів і армій. Наприклад, у Києві 22 червня 1941 р. вже діяла редакція газети Південно-Західного фронту «Красная Армия», в якій працювали письменники М.Бажан, С.Голованівський, В.Кондратенко, І.Ле, А.Малишко. Л. Первомайський.

31 липня 1941 р. вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!.», призначеної для партизанів. У редколегію газети входили М.Бажан, В.Василевська, О.Корнійчук.

Військовим кореспондентом газети «Красная Армия», потім – «Известий», був письменник і режисер О.Довженко, який добровільно прибув на Південно-Західний фронт. О.Довженко за воєнні заслуги був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора.

Письменник-публіцист О.Довженко опублікував у цей час глибоко реалістичні твори: «Перед боєм», «Мати» (1943 р.). Сповнений драматизму твір «Україна в огні» (1943 р.) та ін.

Широко відомими були в цей час вірші «Ми йдемо на бій» і «Перемагать і жить!» П.Тичини, «Слово про рідну матір» М.Рильського, «Клятва» М.Бажана, патріотичні збірки В.Сосюри.

Прикладом громадянської лірики склав цикл віршів «Україно моя» А.Малишка. Історична тема висвітлена в епічному творі «Данило Галицький» М.Бажана, де ідея єдності народу України перед лицем воєнної небезпеки стає визначальною.

Кореспондент 18-ої армії Південно-Західного фронту "Знамя Родины» майор Сергій Борзенко командував десантною групою на Керченському півострові в 1943 р. За мужність в бою він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Письменник Юхим Мартич очолив атаку бійців, замінивши загиблого командира.

Смертю хоробрих загинуло багато членів Союзу письменників України (СПУ), за рідну землю життя віддав кожен четвертий письменник-фронтовик. Посмертно прийняті до СПУ молоді поети-воїни В.Булаєнко, Л.Левицький, М.Шуть та ін.

У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Тараса Шевченка у Саратові та «Радянська Україна» в Москві.

Радіостанція «Партизанка» (1942 р.) вела спеціальні передачі для партизанів. Радіостанція ім. Т.Шевченка стала осередком популяризації української культури. З 1943 р. у прифронтовій смузі стала працювати пересувна радіостанція «Дніпро». У важкий період початку війни активно діяла фронтова редакція радіостанції Південно-Західного фронту в районі Броварів. Мовлення велося переважно з бліндажа. «Фронт в ефірі» мобілізував населення країни на справедливу боротьбу проти загарбників. І окупанти боялись його впливу на народні маси. Німецька комендатура в Житомирі сповіщала населення: «За слухання радіостанції ім. Т.Шевченка – смерть через повішення». Такий «відгук» противника свідчить про ефективність роботи радіомовлення.

4. Діяльність театру в умовах війни

З України було евакуйовано майже 50 театрів. Розробляючи нові форми художньої агітації, вони працювали з особливим піднесенням.

Театральне мистецтво перенеслось на передову. Так, випускний курс Театрального інституту м. Києва прямо із студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт.

Артистка Харківського театру ім. Т.Шевченка Н.Тимошенко у роки війни стала медсестрою, брала участі, у боях за визволення Новоросійська, бачила драму Аджимушкайського гарнізону, який до останнього чинив опір ворогу, Фронтові актори дивізії на початку 1944 р. зібрали бригаду і почали давати концерти перед бійцями.

Артистка Тернопільського театру ім. Т.Г.Шевченка С.Коваль була медсестрою на Сталінградському фронті. В концертах перед фронтовиками виступали майстри театрального мистецтва з України І.Гойдай, М.Гришко та ін.

У Ворошиловграді під час оборонних боїв (1941 р.) був створений фронтовий музично-драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.

Евакуйовані на схід українські театри комплектували фронтоні бригади за участю кращих акторів. Київський театр опери та балету ім. Т.Г.Шевченка створив 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів. Знаменитий дует Карася й Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм» сотні разів був виконаний І.Паторжинським і М.Литвиненко-Вольгемут на фронті та в госпіталях.

І.Паторжинський згадував про фронтові виступи: «Три місяці нашої присутності на фронті дали нам дуже багато. Ми бачили приклади самовідданого служіння Вітчизні, героїзму... Я прийшов до переконання, що бійців не треба агітувати піснями про героїку.. Гумор і сатира гостро сприймалися бійцями. Вони давали відпочинок після їх важкої ратної праці».

Особливо подобався бійцям гумористичний дует молодих виконавців Ю.Тимошенка та Ю.Березіна (Тарапуньки та Штепселя).

Бойові будні фронтовиків скрашували концертні виступи фронтових ансамблів української пісні і танцю. Один із них, під керівництвом Л.Чернишової, діяв на семи фронтах. Він дав 2 850 концертів для сотень тисяч воїнів. Артисти ансамблю подолали 80 тис. км воєнних доріг. У бойових умовах виступи ансамблю були нерідко пов'язані з ризиком для життя. Виступаючи в 383-й стрілецькій дивізії Південного фронту, ансамбль втратив кількох артистів. За самовіддану працю і метою популяризації патріотичної української пісні в діючій армії 68 артистів були нагороджені орденами й медалями.

5. Документальний і художній кінематограф

З початком війни особливої важливості набула кінодокументалістика. На початку вересня 1941 р. Українською студією хронікального фільму був випущений перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни».

З початком війни при штабах усіх фронтів, в частинах і з'єднаннях діючої армії були створені спеціальні групи кінооператорів. Ними готувалися бойові кінозбірники, кінорепортажі, кінонариси про бойові події на фронті, оборонно-інструктивні фільми. Загалом на фронті Працювали 50 операторів українських кіностудій. За період війни вони відзняла 300 документальних фільмів і кіносюжетів.

Фронтові кінооператори зафіксували на плівці події всіх великих бойових операцій. Кінооператор-киянин В.Орлянкін пройшов з кінокамерою в руках шлях від Волги до гирла Дунаю, був поранений. У Сталінграді він зафіксував «Будинок Павлова», командувача 62-ї армії генерала В.Чуйкова. В.Орлянкін залишив для воєнної історії фотопортрети командира чехословацького батальйону полковника Л.Свободи, тричі Героя Радянського Союзу О.Покришкіна.

Особливу цінність мали документальні фільми О.Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.).

Тисячі кілометрів з партизанськими з'єднаннями України пройшов фронтовий кінооператор Я.Давидзон. Українські кіностудії були евакуйовані до Середньої Азії: Київська – до Ашгабата, Одеська – до Ташкента. У 1943 р. режисер Марк Донськой поставив фільм «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської. Цей фільм став найкращим здобутком української художньої кінематографії воєнного часу. Картина одержала «Оскар» – премію Академії кіномистецтва США, а у 1946 р. була удостоєна Державної премії СРСР.

6. Розвиток українського образотворчого мистецтва в роки війни

З початком війни тема захисту Вітчизни стала основною в творчості українських художників. Об'єднані в творчі бригади, вони проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агітвікна». малювали карикатури для військової преси. У жанрі плаката та політичної сатири працювала переважна більшість художників України. Емоційно насиченим був плакат О.Олександрова «Розчавимо фашистську гадину (1941 р.)

Cерія В.Касіяна «Гнів Шевченка – зброя перемоги» (1942-1943 pp.) включала 8 плакатів за текстами творів Т.Г.Шевченка. Вона подавала образ Великого Кобзаря, що кличе український народ до боротьби з ворогом. Плакат «На бій, слов'яни!» В. Касіяна символізував наростаючий народний гнів проти гітлерівської окупації.

Плакат «У фашистській неволі» (1942р .) – це розповідь про страждання жінок України від фашистського панування. Загальне піднесення народної боротьби в тилу ворога відтворював плакат «Україна бореться», плакат «Відомсти!» містив заклик до помсти нацистам.

7. Наш край в роки війни.

Розвиваючи наступ на Донбас німецькі війська 20 вересня 1941 року без бою вступили в Красноград. Їх парашутисти-десантники захопили санітарний поїзд з пораненими червоноармійцями, який рухався з Полтави на Красноград і на ньому прибули в місто.

В ті дні армія Південно-Західного .фронту генерала Р. Я. Малиновського зайняла оборону по водному рубежі річки Берестової, що південніше Краснограда а з північного заходу місто для ворога було відкрите.

З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті зі зброєю в руках захищали Батьківщину 1483 красноградці.

За 5 днів жорстоких боїв підрозділи 6-ї армії, які обороняли рубежі на лівому березі Берестової в селі Наталине, понесли тяжкі втрати, їм на підкріплення 25 вересня 1941 року під Красноград була передислокована 270-а стрілецька дивізія, яка до цього вела бої на Дніпрі, південніше Запоріжжя. Командував дивізією полковник Заки Юсупович Кутлін. Безпосередньо в селі Наталиному розміщалися 973-й та 977-й стрілецькі полки 270-ї дивізії. Саме ці полки вели жорстокі бої з фашистами під Красноградом до 7 жовтня 1941 року, то відбиваючи атаки німців, то переходячи в наступ. Ціною великих жертв стримували радянські воїни наступ німецьких військ.30 вересня в селі Наталине в бою загинув командир першого батальйону 977-го стрілецького полку Герой Радянського Союзу з фінської війни лейтенант Д. А. Заєць.

На допомогу підрозділам 270-ї стрілецької дивізії з боку станції Берестовенька підходив радянський бронепоїзд. У жовтні 1941 року під Красноградом радянське командування в бою з німецько-фашистськими військами застосувало багатозарядну пускову установку так звану „катюшу". 7 жовтня, відбивши чотири атаки ворога, 270 дивізія з боями почала відступати на Ізюм.

Восьмого жовтня 1941 року німецькі війська захопили всю територію Красноградщини. Почалися тяжкі дні фашистської окупації. 22 жовтня 1941 року більше 500 чоловік за наказом міської управи, в супроводі 80 німецьких солдатів, відправились збирати кукурудзу на полі колгоспу імені Шевченка. Приблизно через 40 хвилин після початку роботи на полі пролунав постріл, який відбувся від необережного поводження Безпалька Гаврила з гвинтівкою, знайденою в кукурудзі. На місце події прибігло кілька німців. Безпалько Гаврило і той, хто стояв поруч з ним, були затравлені собаками і жорстоко вбиті.

Після цього жінок залишили працювати на полі, а всіх чоловіків погнали до міста в комендатуру. За наказом коменданта їх оголосили партизанами і о 15 годині 30 хвилин 22 жовтня 1941 року у міській фортеці розстріляли ні в чому не винних 47 жителів міста. Серед розстріляних були дванадцятирічні Толя Малафєєв, Коля Смирнов, Ваня Золотухін, восьмирічний Вітя Гарькавий і інші підлітки.

Фашистам допомагали в їх злочинній Діяльності зрадники Батьківщини начальник Костянтиноградської (в роки окупації Красноград іменувався Костянтиноградом, а вулиця імені В. І. Леніна - Більовською) поліції Замжицький К. М., бургомістр міста Сурін І. Г., поліцаї Романовський, Купко, Комов, поліцейський інформатор Лєбєдєв.

В травні 1942 року підрозділи 6-ї армії визволили від ворога ряд населених пунктів південно-східної частини Красноградського району. Перед цими підрозділами стояло завдання - наступаючи через Красноград, обійти з півночі і визволити Харків. На підступах до Краснограда радянські війська зустріли шалений опір переважаючих сил ворога і відступили.

Вдруге війська з боями наблизилися до Краснограда в лютому 1943 року. 22 лютого 1943 року в село Добреньку, що знаходиться від Краснограда на віддалі 10 кілметрів, вступив загін червоноармійців. 23 лютого переважаючі сили німецької армії, підкріплені танками, знову вступили в село і вчинили криваву розправу. Відступаючи, радянські війська залишили на окраїні села одну гармату. Німецькі солдати примусили дідусів і підлітків тягнути цю гармату в центр села до школи. Там людей вишикували в колону і наказали їм йти е колгоспний сад по снаряди. Вивівши людей в поле, німці їх розстріляли. Серед 1б-и вбитих був і піонер Вася Пашко. А. Я. Підковирі, І. Д. Хворостенку і М. М. Шевченку вдалося втекти. Антон Якович Підковиря, втікаючи, вже поранений, упав у силосну яму. Пролежавши в ній шість днів, приповз до свого спаленого подвір'я. У нього були прострілені обидві ноги. Крім тих 16 фашисти вбили хлопця Колю Тарана, Д. Е. Афонченка і його сина Сашу, Павла Батова в той момент, коли вони намагалися пс гасити пожежу на своєму подвір'ї.

23 серпня 1943 року визволений Харків, а 19 вересня червоні прапори замайоріли над Красноградом. Безпосередньо на вулицях і в центрі міста вели бої з фашистами гвардійські підрозділи 299-го полку, яким командував підполковник Г. М. Баталов. На світанку 19 вересня він доповів командиру 72-ї стрілецької дивізії А. і. Лосеву про взяття міста. За визволення південних окраїн міста •бої точилися ще два дні. У визволенні Красноградського району від німецьких окупантів брали участь72-а, 81-а, 58-а стрілецькі дивізії, 1-й механізований корпус, 161-й гвардійський гарматно-артилерійський полк, 115-й гвардійський протитанковий винищувальний полк, 292-а штурмова авіаційна дивізія, їм присвоєно почесне найменування „Красноградських".

20 вересня 1941 року по 19 вересня 1943 року німецькі фашисти убили 784 жителів району, крім того 151 військовополонених, хворих і поранених радянських бійців Червоної Армії, вивезено в німецьке рабство 1037 чол., з них 649 жінок (в Тому числі дівчат до 18 років- 75), хлопців віком до 18 років - 67.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Тематичне оцінювання.

Мета: Перевірка знань, умінь та навичок, розвивати мислення учнів, виховувати дисциплінованість.

Обладнання:Карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

ІІІ. Тематичне оцінювання.

Завдання:

1. Дайте визначення:

а) УПА.

б) План «Ост».

в) План «Барбаросса».

2. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

a. Повна окупація України.

b. Капітуляція Німеччини.

c. Звільнення Краснограда.

d. Звільнення Києва..

e. Створення УПА

3. Що таке нацистський “новий порядок”?

4. Рух Опору на території України

ІV. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Україна у період повоєнної відбудови.

Мета: Ознайомити учнів з Україною у період повоєнної відбудови, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Назвіть основні військові операції Радянської Армії на території України у 1944 р.

2. Коли територія України була остаточно звільнена від фашистських загарбників?

3. Визначте хронологічну послідовність подій:

- Яссько-Кишинівська операція;

- звільнення Криму;

- звільнення Одеси;

- Корсунь-Шевченківська операція.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Адміністративно-територіальні зміни

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, які увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 рр. Першим кроком на шляху україно-польських територіальних домовленостей стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина українських земель (частина Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. Територіальне розмежування між СРСР і Польщею було закріплене Договором про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р. Процес україно-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, в результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дрогобицької області.

22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.

2. Перехід до мирного будівництва.

За роки війни ворогом було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16 158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів. 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.

Значними були і демографічні втрати. За підрахунками спеціалістів, вони склали 9 млн. чоловік або 22% загальної кількості населення. Відповідно різко скоротились трудові ресурси.

До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу.

3. Відбудова та її особливості в Україні

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив 65 млн крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки.

Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1. Масштаби відбудовних робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.