Б. Повістярство

1. Вже наукова перекладна література, як ми бачили, давала багато красного матеріялу читачеві, і літературний вплив її на староруське письменство — безсумнівний. Але одночасно почалися переклади окремих повістей, і дуже можливо, що деякі з них зроблені тією самою київською групою перекладачів, яка працювала над перекладами релігійних та наукових творів. Так чи так, ще в 11-13 вв. були переклади кількох повістей.

2. Тема „Олександрії“ — історія Олександра Македонського — одна з найрозповсюдженіших тем світової літератури. До справді дуже авантурного життя великого войовника додано ще численні фантастичні, казкові мотиви. Походи Олександра давали можливість скупчити в оповіданні про нього відомості про різні народи, з якими йому доводилося зустрічатися. Життя великого завойовника та трагічна доля його ворогів самі собою повні надзвичайного напруження і могли правити за предмет розумувань. Роман про Олександра написано по-грецьки десь у 2-3 ст. по Р. X. в сфері Олександрійської культури, бо роля Єгипту в романі занадто велика, хоча приписувано його Калістенові, сучасникові Олександра, і тому зветься він „псевдокалістеновим“. Цей роман в 5 ст. був оброблений одночасно по латині та наново по-грецьки, з ще більшою домішкою фантастики. Пізніше постала грецька християнська обробка, яка Олександра зображує прихильником старожидівського монотеїзму (Арістотель) та змушує його навіть пророкувати про Христа. Слов’янські переклади зроблено з другої грецької обробки, її християнізовано та перероблено. Повість знайшла місце в перекладеній у Болгарії грецькій хроніці Малали і разом з нею увійшла до різних староруських „Хронографів“. В 13 ст. переклад „Олександрії“ ще раз оброблено з посиленням християнського елементу (здається на північному сході). В „Олександрії“ Олександер — син не Філіпа, як в історії, а єгипетського царя — жерця-чарівника Нектанеба. Народження Олександра супроводять /59/ природні знаки — грім, блискавка, землетрус; його долю теж віщують чарівні знаки. Виховання Олександра, його кінь „чоловікоядець“, його забавки — все це незвичайне. Вступивши на трон, Олександер відразу починає похід проти персів. Поруч великих перемог над перським царем Дарієм, над індійським Пором, повість описує дійсні (Палестину) та фантастичні або напівфантастичні країни та народи (амазонок, „рахманів“ — очевидно, індійських брахманів), дива, які там бачив Олександер та цікаві авантури, які він переживав. У Вавилоні його отруює його „виночерпій“; він умирає знову при чудесних знаках. Найбільше розповсюдження „Олександрії“ належить до пізніших часів, але вже на стиль Галицького літопису „Олександрія“ мала вплив, як і на епічні перекази (напр., про Вольгу, див. II. Є. 4).

3. Повість про Трою теж належить до клясичних творів світової літератури (Гомер, Верґілій). До Києва вона прийшла з Болгарії в складі хроніки Малали в негомерівській обробці (приписуваній Діктісові). Події під Троєю Малала відносить до часів Давида. Оповідає він не лише про події під Троєю, але й про втечу Одіссея й долю греків по закінченні війни. Багато де в чому він розходиться з Гомером, посилаючися на „премудрого Діктіса“, та подає великий комплекс грецьких леґенд. Виклад сухуватий, але не без розповідацького хисту. Цікаві описи осіб, напр., Гелена — „гарна на вроду та на зріст, красноперса, чиста, як сніг, молода на вигляд, з гарними бровами, носом та обличчям, жовто-русява, великоока, радісна, солодкоголоса, чудове явище між жінками, літ їй було 26“. Помітних впливів Троянської історії в старі часи вказати не можемо. Розповсюджена вона була в тих самих хронографічних творах, що й стара „Олександрія“.

4. Надзвичайно цікавим твором є т. зв. „Девгенієве діяниє“, переклад грецького епосу про Дігеніса Акріта. Старого грецького тексту не збереглося, і лише в 19 ст. видано кілька новіших (16-17 ст.) грецьких текстів, що подають твір уже в переробленому вигляді. Зберігся старий слов’янський переклад лише в 4-х рукописах, з яких три не зовсім повні, а 4-ий згорів перед виданням. Зміст епосу такий: цар аравітський Амір (емір) захопив християнську дівчину; переслідуваний її братами, він охрещується. Дитина цього подружжя є Акріт-Дігеніс („двоєродний“: від „сарацина“ та грекині). Вже з дитинства він починає грати мечем, списом та їздити на коні. Чотирнадцяти років він їде на лови: лося та ведмедя він розриває надвоє, а лева розсікає мечем Змиваючи кров у джерелі, Девгеній мусів подолати ще многоголового змія. Після цього він починає думати про діла /60/ військові. Нагода прийшла незабаром: цар Філіпат та його дочка Максіміяна покликали листом Девгенія до себе, але як Девгеній приїхав на Ефрат, на нього напало військо Філіпата. Девгеній побив усе військо і переміг Філіпата з Максіміяною. Але від них Девгеній довідався про ще сильнішого противника, Стратига (грецьке: полководець) та про ще кращу, ніж Максіміяна, дочку Стратига, Стратигівну. Девгеній вирушає до Стратига. Там він з’являється ґалянтним кавалером, грає перед вікнами Стратигівни серенади, та йому вдається закохати її в себе, так що неприступна дівчина-багатир згоджується втекти з Девгенієм від батька. Стратиг їде з синами та військом навздогін, але Девгеній перемагає його та одружується з Стратигівною. Після цього Девгеній перемагає ще царя Василія (грецьке — „цар“) та завойовує його землю За пророцтвом Девгенієві після цього залишається жити ще лише 12 років. За пізнішими грецькими переробками він переживає ще інші авантури, але в рукописах перекладу вони не збереглися. Мабуть, ориґінал складався, як і переклад, з окремих епізодів або пісень (дитинство Девгенія, боротьба з Філіпатом, Стратигом, Василісм). Переклад, як і переклади духовної поезії, зроблений прозою. Ориґінал, мабуть, був віршований. Можливо, що було два різні переклади.

Історія Девгенія — не лише цікавий приклад епічного твору, що мав вплив на київський епос, але й може найрозкішніший та найпишніший стилістично твір старої київської літератури. Зображення надзвичайно мальовниче, переобтяжене золотом та барвами: Дігеніс „красен дуже, лице його як сніг, та рум’яне, як маків квіт, волосся його як золото, очі великі, як чаші, жахливо подивитися на нього“; одяг його відповідає зовнішності — „одяг чорний, протканий сутим золотом, а нарукавники усипані дорогими перлами, а наколінники — з дорогої паволоки, а чоботи усі золоті, усипано їх дорогими перлами та камінням маргаритом“. Подібно вдягаються й інші особи, напр., Стратиг: на ньому „броня золота і шолом золотий з дорогим камінням та перлами, а кінь його вкритий зеленою паволокою...“; намет Аміра „червоний, а долі зелений, а згори прикрашений золотом, сріблом та перлами і дорогим камінням, а у брата його намет синій, а долі зелений..“; кінь Девгенія „білий, гриву переплетено дорогоцінним камінням, а серед каміння золоті дзвоники“, „кінь почав вигравати, а дзвоники його красноголосно бриніти“. Казково описані і чини дійових осіб: „Поїхали, як золотокрилі яструби, а коні під ними ніби летіли“, „кінь же його був скорий та гарно вигравав, а юнак сміливий та вмів на коні сидіти“; б’ються герої, „як добрі косарі траву косять“; Девгеній „ухопив /61/ свій спис та й упер у річку кінцем і перескочив через річку... і сів на свого коня і почав ганяти, як добрий жнець траву косить“, „вдаримся серед них, яко сильний сокіл і як добрий косар траву поклав“. Маємо в епосі і листи, до того навіть любовні Так Максимівна пише Девгенієві, щоправда, щоб вловити його, як „зайця в тенето“: „О, світле, світозарне сонце, преславний Девгеніє: ти пануєш над... усіма хоробрими та сильними, як май місяць над місяцями: в маю всяка краса земна проквітає і листвяні дерева вдягаються листом і... так і ти серед нас проквітаєш, преславний Девгеніє“. Маємо в епосі і віщі сни, і чутливі, навіть сентиментальні переживання, передані такою самою пишною мовою: мати захопленої Амором дівчини жаліється: „Урвав мені коріння серця і проколов мене, яко бездушну тростину...“

Ця мовна розкіш помітно позначилася на пишноті такої історичної та епічної літератури, як Галицький літопис, „Слово о полку Ігореві“ тощо. Переклад постав не пізніше 12 ст. в Києві.

5. Зустрінемо серед перекладених творів і повісті „ідеологічні“, мета яких — повчання. До таких належать не найгірші зразки старих оповідань. Поперше це — „Повість про премудрого Акіра“. Це — прастара повість, що постала десь в Асирії ще в 7 ст. перед Р. X., через два сторіччя вона була перекладена на арамейську мову, вже тоді цитати з неї потрапили до грецької літератури; в 5 ст. по Р. X. її перекладено на сирійську мову, а вже з арабського перекладу (9 ст.) зроблено грецький в 10 ст. У Києві повість перекладено з грецької або сирійської мови, не пізніше 12 ст. Зміст повісти досить складний: Акіра, дорадника Ніневійського царя Сінагріпа, за фальшивим доносом його власного вихованця мають покарати на смерть. Йому вдається заховатися. Тим часом єгипетський фараон вимагає від Сінагріпа виконати важкі завдання (збудувати палац між небом та землею, зшити розбиті жорна тощо), а якщо той не виконає — данини. Такі важкі завдання може розв’язати лише мудрий Акір. Приятель, у якого Акір ховався, приносить цареві радісну звістку, що той живий. Акір їде як посол до Єгипту, „виконує“ фараонові вимоги (для зшиття жорен він прохає ниток з інших жорен; у повітря він пускає орлів з хлопчиками в кошах, хлопці вимагають подати їм будівельні матеріяли, чого єгиптяни не можуть виконати і т. д.). Повернувшися, Акір знову дістає свого вихованця для дальшого виховання, яке, одначе, впливає на бідолашного так, що той умирає. Інтерес оповідання полягав не стільки в сюжеті, та навіть не у вдалому розв’язанні важких завдань, як у тих численних прислів’ях, що порозсипані /62/ в оповіданні про Акірове навчання. Старий асирійський роман вплинув на Сході, здається, навіть на такі книги св. Письма, як книга Сірахова, притчі Соломонові тощо. Читач з зацікавленням [сприймав щедро розсипані в книзі образні вислови на зразок: „краще один птах у жмені,] ніж тисяча птиць у повітрі“, „коли вода потече назад,... або жовч стане солодкою, тоді дурний навчиться розуму“, „чого не чув вухами, те почуєш шиєю“ і т. д. Деякі прислів’я поширені до байок... Цей матеріял використовували старі письменники, або дослівно його переймаючи або наслідуючи чи вставляючи в збірки сентенцій.

6. Дуже стара і інша „ідеологічна“ повість „Стефаніт та Іхнілат“. Вона постала в Індії десь перед 5 ст. по Р. Х., пізніше була перекладена на одну з староперських літературних мов, а з того перекладу в 8 ст. — на арабську („Каліла та Дімна“) ; в 11 ст. з арабської — на грецьку. З цього грецького перекладу в 13 ст. зроблено слов’янський переклад у Болгарії. Прийшов до східніх слов’ян цей твір лише в часи татарські, пізніше він був „християнізований“ різними вставками. Зміст його байковий: „філософ“ розповідає цареві „притчі“ морального змісту. Перша з них — історія шакалів, Стефаніта та Іхнілата, що й собі розповідають дальші банки. В цих байках учасники — тварини, — вовки, лисиці, гайворони, але поруч них екзотичні — слони, леви, мавпи і т. д. Окремі мотиви попереходили в літературу, але переважно в казки.

7. Куди видатніший є великий ідеологічний, ба навіть філософічний роман „Варлаам та Іоасаф“. Це дивним чином — історія Будди! Цю історію написано десь у 6 ст. по Р. X. і тепер не цілком ясно, якою мовою, її пізніше перекладено та попереоброблювано на різні мови, а після 7 ст. „християнізовано“ в грецькій мові. Окремі історії з роману були грекам відомі ще давніше. Грецьку обробку приписувано св. Іоанові Дамаскинові. З Будди став „індійський царевич Іоасаф“, Варлаам — аскет, що виступає і в індійській повісті. В 11 ст. повість перекладено в Києві (окремі частини, можливо, ще до того в Болгарії). Одночасно воно потрапила на Захід, де теж була дуже популярна. Сама зворушлива історія Будди, царевича, що покинув принади цього світу, побачивши їх непевність, доповнена ще цікавими оповіданнями Варлаама та іншими вставками: серед цих оповідань є перлини світової літератури, як оповідання про мандрівника, що, втікаючи від єдинорога, на хвилину затримався на гілці рослини над проваллям, де лежав змій, але, побачивши на дереві трохи меду, почав його їсти, забувши і за змія, і за єдинорога. Це — символ короткочасности життя. Інше оповідання /63/ — про птаха, що вмовив мисливця його випустити в подяку за троє важливих життьових правил: не прагнути того, чого не можна дістати, не вірити неправдоподібному, не жалкувати за зробленим. Але за хвилину він змусив мисливця забути всі три правила, розповівши йому, що він, соловей, у власному шлунку має величезний діямант. Не погані і морально-християнські повчання Варлаама. Переклад добре передав мистецтво викладу ориґіналу. Успіх роману найкраще засвідчує його популярність і в пізніші часи (українсько-слов’янське видання 1637 р.), використання його оповідань поетами ще в 10 ст. (м. ін. І. Франком). А за старих часів кілька оповідань увійшло до т. зв. „Прологу“; окремі оповідання переоброблював м, ін. Кирило Турівський.

8. „Оповідання про Індійське царство“ — західнього походження. Постало воно в 11-12 ст. як „Лист священика Іоана“, царя Індійського християнського царства, про його державу. Це ніби християнська „утопія“, що протиставляє могутню теократичну державу европейським чварам. Мабуть, лише пізніше ця морально-релігійна утопія була доповнена казковим матеріялом, описами розкішного життя в державі царя-священика. У Греції цей твір набув значення памфлету проти претенсій імператора Мануїла Комнена (оповідання оформлене, як лист священика Іоана Мануїлові), світським тенденціям якого протиставлено теократичну індійську державу. З латинського повість перекладено на слов’янщину десь у Далмації, а в 13 ст. вона потрапила певно, спочатку до Галичини, де якраз перебував як утікач один з родичів Мануїла. Опис величезної країни — в один бік 10 місяців ходу, а в другий — кінця „дійти не можна“; її фантастичного населення (сатири, напівтигри тощо), тварин (ґрифи, фенікс і т. д), дорогоцінного каміння, рослин, розкоші двору, що перевищує візантійську, чудових палаців, інших див, а головне, сполучення духовної та світської влади — це все захоплювало читачів. Вплив казкових подробиць повісти на галицький епос (Дюк Степанович, Чурило — див. III. Д) — безсумнівний. Можливий вплив і на галицький літопис. Використана повість і при (північносхідній) переробці „Олександрії“, до якої вона увійшла чималою своєю частиною.

9. Як бачимо, склад старої перекладеної повістярської літератури досить різноманітний. Тут і авантурний героїчний роман-епос, і роман типу „Житія“, і повісті „ідеологічні“, і повісті військові. З них можна було вчитися і вміння викладу, і пишности мови, і мистецтва байки, і стислости виразу. Вплив цієї /64/ літератури чималий. Учні в Києві та в Галичині найшлися добрі. Цікаво, що вплив повістярства захопив і такі літературні ґатунки, як, напр., літопис.