А. Наукова

1. „Світськість“ перекладеної, зокрема наукової літератури є лише релятивна. В 10-11 ст. остільки сильне було загальне переконання, що повна гармонія між релігією та іншими сферами духовного життя існує та повинна існувати, що для розв’язання більшости питань досить було послатися на віронауку та її джерело — св. Письмо. Але література, що нам тепер здається занадто релігійно та церковно забарвленою, з погляду того часу відповідала вимогам науковости. Щоправда, „наука“ Київської Руси, за винятком хіба богословії, була виключно популяризацією. Великою мірою переклади її зроблено вже в Києві.

2. Важливий ґатунок наукової літератури становлять твори історичні. З Болгарії прийшов переклад світової історії Іоана Малали (6 ст.): це переважно історія антична та рання візантійська до Юстініяна, повна цікавих фантастичних оповідань; її цитує вже літопис під р. 1114, отже, вона мусила прийти до Києва ще в 11 ст. Хроніка Малали увійшла пізніше до складу компілятивних „хронографів“ (див. II. 3). — Далеко сухіша /54/ „Хроніка“ Георгія Амартола (власне Гамартола — грішника, „Многогрішного“), що звертає головну увагу ми історію Візантії та подає поруч досить поверхового, з великою увагою до анекдотичного матеріялу, викладу подій також досить багато історико-культурного матеріялу, напр., до історії богословських сперечань та навіть філософії, яким, щоправда, в рукописах часто скорочували. Амартола перекладено, мабуть, колективно, бо в мові твору знаходимо і виразні староруські елементи, і крім того південнослов’янські та моравські: можливо, що цей переклад залишив нам спідоцтво про мішаний склад тієї комісії перекладачів, яку утворив князь Ярослав у Києві, але можливо, що переклад зроблено в Царгороді. Амартол мав чималий успіх. Користався ним і літописець. Менш розповсюджена були хроніка Георгія Сінкела (8-9 ст.). що подавала священну та візантійську історію в дуже стислій формі. Інші твори менш цікаві (напр. історія вселенських соборів в „Ізборнику“ Святослава 1073 р.) або існування їх за Київської доби непевне, лише пізніше приходить з Болгарії переклад писаної надзвичайно пишною мовою хроніки Манасії.

3. До історичних творів належить також історія Палестини (від 2 ст. перед Р. Хр. до зруйнування Єрусалиму) Йосифа Флявія. Вона цікавила читача вже своїм зв’язком з священною історією. Переклад, з виразними ознаками київського походження, додає до грецького тексту деякі доповнення про Христа, про Іоана Христителя (походження цих додатків ще досі не цілком ясне: не виключено, що вони були вже в невідомій нам тепер редакції грецького тексту, у відомій редакції їх немає). Але цікавість книги для читачів полягала також у формі викладу: твір Флявія — один з найкращих зразків грецького стилю військової повісти. До того й перекладач передає свій текст вільно, легкою, природною мовою. Такі місця, як характеристика римського війська — „вуха їх гострі на слухання, очі зрять на хоругви, руки готові до січі“, — описи битв — „і було бачити ламання списів, і скрегіт мечів, і порубані щити, і земля напилася крови“, „стріли затемнили світло“, забиті „падали, яко снопи“ і т. д., — вплинули і на військові оповідання літописів і навіть на „Слово о полку Ігореві“.

4. Природничі твори — це насамперед „Шестодневи“ — виклад природознавства в формі коментаря до історії шести днів творення світу. Маємо тут і короткий виклад світської науки і полеміку з нею. Згадується і про філософічне вчення про елементи, і про рух небесних світил, і про тварини та рослини. Автори „Шестодневів“ не обмежуються на тому, що подають цілу /55/ енциклопедію різноманітних відомостей, вони зокрема звертають увагу на символічне значення природного буття, роблять з популярно-наукового викладу моральні або релігійні висновки тощо. Обидві відомі нам „Шестидневи“ прийшли до нас з Болгарії: це „Шестоднев“ Василія Великого та переробка його Іоана Екзарха Болгарського (9-10 ст.), який додав до тексту Василія Великого різноманітний матеріял, запозичений, мабуть, здебільшого з інших „Шестодневів“. Знаходимо тут згадки про науку Платона, Арістотеля та інших старих філософів; виклад, на жаль, не дуже вдалий. „Шестоднев“ увійшов до так званої „Толкової Палеї“.

Популярніший твір такого самого типу — „Фізіолог“. Це збірка оповідань про тварини, про каміння, дерева, де поруч коротких, часто фантастичних відомостей про окремі тварини, зокрема звернено увагу на символічне значення кожної тварини: бджола — працьовитість, фенікс — воскресіння, голубка — вірність (образ голубки, що плаче за своєю дружиною, в листі Володимира Мономаха є вже в „Фізіолога“). Витовмачено дійсні й фантастичні відомості (напр., левиця народжує мертвих левенят, яких лев за три дні оживляє своїм подихом — символ воскресіння). Зустрічаємо тут, крім фенікса, салямаидру, що живе в огні, та інші фантастичні тварини. Образами „Фізіолога“ користалися вже отці церкви і проповідники аж до 18 ст.; є чимало згадок ще в Сковороди.

Географічний та космографічний твір Козьми Індикоплова (6 ст.) в 12 ст. перекладено вже в Києві (о рукописи з великою кількістю малюнків); опис всесвіту, розуміється, відповідає уявленням того часу (земля — чотирикутна площина тощо): між іншим, тут подано деякі відомості про екзотичні тварини.

5. Менше літературне значення мають переклади в галузі церковного права: „Кормчая“ (або „Номоканон“) — збірка норм церковного права. Старшу обробку Іоана Схоластика перекладено ще за кирило-методіївської доби, пізніша Фотієва обробка розповсюдилася потім, але в 13 ст, прийшла до східніх слов’ян дальша коментована обробка Фотієвого „Номоканону“. Цікаві західні елементи в „Номоканоні“, що свідчать про моравське походження принаймні окремих його частин.

6. Світський характер мають почасти різні збірники. Славнозвісний збірник Святослава 1073 р. має, крім богословських, історичні статті (про вселенські собори, про хронологію), і літературно-теоретичні (про „тропи і фігури“, „образи“ себто стильові прикраси — Георгія Хоробоска) тощо. Невеликий твір Хоробоска був підручником поетики старої України. До опису /56/ мистецьких засобів словесного вміння подіто приклади, „гіпербола“ (перебільшення) ілюстрована прикладом — людина несеться „як вітер“: „антономасія“ (вжиток замість імени людини вказівки на її властивості) пояснена такими прикладами, де замість імени людини говориться „кульгавий’ або „тесляр“; дивним способом, зустрічаємо обидва ці приклади в літописі, де оповідається, що коли Ярослав Мудрий у війні з Святополком прийшов під Київ з військом з новгородських міщан, кияни сміялися з нього, кажучи: „а ви, теслярі, чому прийшли сюди з цим кульгавим“ — Ярослав, дійсно, був кульгавий. Прикладами пояснено різні типи „іронії“ тощо.

Дуже розповсюджені були „Бджоли“ (Максим Ісповідник 7 ст. та пізніші обробки) і інші збірки. Це збірки сентенцій знаменитих письменників. Іноді такі сентенції поширені навіть до мініятюрних байок: тут зустрічаємо чимало філософів та письменників. Сентенції майже тільки повчального характеру. Переклад зроблено в Києві, мабуть уже в 13 ст., далі текст поширювано та змінювано. Інші збірки сентенцій, напр., „Стословець“ Генадія, зустрічаємо теж (напр., уже в збірнику 1076 р., див. II. Ж.). Поруч цього зустрічаємо і дрібніші повчання в дусі більш світської моралі (в тому самому збірнику); існували і збірки питань та відповідей, ориґінальність яких не завжди для нас безсумнівна (Збірник 13 ст., див. II. Ж.).

Збірки сентенцій пізніше доповнювалися та скорочувалися. Деякі статті переписувано окремо. Пізніше любителі літератури складали власні збірки перекладеного та ориґінального матеріялу. При цьому переписуваний матеріял часто перероблювано.

Ось приклади коротких повчальних оповідань з „Бджоли“, що їх тепер назвали б „анекдотами“. Сократові приписано, напр., такий вираз: він сказав людині, що просила маляра намалювати на камені її портрет: „Ти бажаєш, щоб камінь був схожий на тебе, а тим не цікавишся, щоб сам ти не зробився подібний до каменя“. Або оповідається про Діогена: його хтось ганив, що він ходить по нечистих місцях, він відповів: „І сонце сяє на нечисті місця, але не забруднюється“. Ісократові якось розповіли, що хтось десь лаяв його, на що Ісократ відповів: „Якби ти цього не слухав з насолодою, то той би мене не лаяв“. Епікурові приписано вираз: „Якби Бог послухав молитов усіх людей,... то вигинув би весь людський рід, бо люди прохають у молитвах силу лихого для інших“. Зустрічаємо оповідання, що підкреслюють цінність культурної творчости — Сіцилійський цар запитав Ксенофонта, що той думає про Гомера, а коли /57/ Ксенофонт ганив Гомера, то запитав його: „Скільки рабів ти маєш?“ Той відповів: „Двох, та й тих ледве можу нагодувати“. Тоді сіцілійський цар відповів: „А не соромишся ганити Гомера, що й по своїй смерті годує тисячі людей споїм мистецтвом“ (співців його поем). Більшість оповідань має моральний характер. Напр., Арістотелеві приписано вираз: „Сильніший той, хто перемагає пристрасть, аніж той, хто перемагає вояків“; Платонові: „Хто приймає велику владу, мусить мати великий розум“; йому саме: „Початок знання — зрозуміти своє незнання“... Чимало і вироків „світського“ характеру. Так про Олександра Великого розповідається в „Бджолі“, що він на прохання своєї „дружини“ напасти вночі на ворогів, відповів: „Це не буде перемога царської сили“ (лицарська мораль!). Або про перського царя Кіра: до нього привели юнаків з обвинуваченням, що попи лаяли його при вині. Один з юнаків на запитання царя, чи це правда, відповів: „Ми це говорили, царю, але сказали б ще більше, якби мали більше вина“. Є й досить довгі оповідання. Деякі з них лягли в основу українських народних анекдот, переказіп, прислів’їв. Ще в 17-18 вв. повторюються такі вислови, як: „Не багатий щасливий, а той, хто не потребує багатства“ (подібне у Сковороди), або „На землю прийшов голим, голим відійду під землю (як помру)...“ (Віршик з цією темою є у Величківського). Є оповідання, що повторюються в патериках. Кожен розділ „Бджоли“ починається з цитат з св. Письма та отців церкви, а вже потім наводяться оповідання „світські“.

7. Наукова література мала майже виключно характер популяризації і тому не стала основою самостійної наукової діяльности, крім історіографії (літописів та хронографів) та початків богословської екзегези (напр., у Клима Смолятича). Але літературне значення її величезне. Весь світ мав з погляду тогочасного світогляду символічний та релігійний сенс: всі історичні події, тварини, рослини, зорі, каміння — все було подібністю божественного світу. Тому релігійні письменники користалися охоче всім накупченим у старій науковій літературі матеріялом. Деякі твори (Малали, Флявія, „Шестодневи“, „Фізіолог“) були зразками літературного стилю, вчили викладу в різних літературних ґатунках. Не дурно літописи користуються різноманітними науковими творами. Ще більший вплив мали твори такого типу, як „Бджоли“, з них виливалася широка течія до різних ґатунків літератури — від проповіді до народних прислів’їв та приповідок. — Цікаво для нас і те, що в Києві переклади наукової літератури значно збагатили той літературний матеріял, який дістали з Болгарії. До того працю ведено в Києві в широкому маштабі: /58/ такі твори, як Амартол, Флявій — це і в новітніх виданнях — цілі томи. Розквіт перекладницької діяльности в Києві тривав недовго, але його продукти жили пізніше цілі століття — аж до 18 ст. Твори, перекладені в Києві, поширилися і в балканських слов’ян. Деякі твори не втратили інтересу так довго, що роблено нові переклади, напр., Флявія в 17 ст. знову перекладено з польської мови.